СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Тарас Сеньків: «Ми відкуплені жертвою Божої любові, а наше спасіння є Божою славою»
Проповідь преосвященного владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, у Неділю святих Отців Першого Веселенського собору, 13 червня 2021 року, виголошена під час Архиєрейської Божественної Літургії в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Дорогі брати і сестри! Слова архиєрейської молитви Ісуса з нинішнього Євангелія розкривають нам таємницю слави Божого буття, центром якої Господь об’являє спасіння людини. «Отче… прослав свого Сина, щоб Син… прославив тебе згідно з владою… дати життя вічне тим, яких ти дав йому».
Лише християнство ісповідує Єдиного Бога, який дійсно стався людиною. Вічний творчий Дух, незбагненний своєю природою для розуму людини, реально приймає «за свою» створену ним людську природу, зв’язану провиною за гріх та обмеженою простором та часом. Притому нічого не втрачає зі своєї вічності, але долає нею всю обмеженість створіння, відкриваючи таємницю свого Імені.
Боже ім’я є «Любов»
«Я відкрив Твоє ім’я тим, кого ти дав мені… щоб любов, якою Ти полюбив мене, в них перебувала, — а я в них!» Спаситель об’являє, що Боже ім’я є «Любов». «Все моє — твоє», каже Ісус до Отця, «і все твоє — моє». Відвічно він отримує своє життя від Отця, і відвічно у Святому Дусі жертвує його з вдячністю Отцю. Жертва любові, дарування себе іншому, є суттю буття Триєдиного Бога. Таким Бог об’являє себе і нам, створеним на Його образ і подобу, і цим визначає історію нашого покликання. Ми відкуплені жертвою Божої любові, а наше спасіння є Божою славою.
Жертва викуплення людства, яку Ісус довершив на хресті, була розпочата, коли Пречиста Діва принесла його, як сорокаденне дитя, до Єрусалимського храму. Для Ісуса це було початком здійсненням його відвічного рішення: «Ось я іду вчинити Твою волю, Боже».
Жертвувати себе є божественним вчинком: ним людина уподібнюється Богові
Жертвувати себе є божественним вчинком: ним людина уподібнюється Богу. Такий виклик лунає у словах молитви Ісуса, але ми не дуже радо хочемо його чути. Жертва — є прикре, чи навіть страшне для нас слово. Та якщо людина трактує жертву як причину своїх життєвих проблем, то саме тому вона буде нещасна.
Початок щастя людини є у відповіді на питання: Що вона вирішила залишити собі і не хоче принести у жертву Богові? Можливо тоді, коли кожен з нас поставить його собі, то пізнає, скільки і які перешкоди заважають йому цілковито належати Богові та чинити Його волю.
Пізнати Бога означає любити Його
Сьогодні термін «пізнання» має обмежене, переважно інтелектуальне значення. Ми можемо щось «знати», але не мусимо втілювати це в життя, і таке пізнання Бога мало що означає. Біблійне «пізнати» має набагато глибше значення: «пізнати війну» означає особисто її пережити. «Пізнання добра і зла» в раю стало випробовуванням і трагедією для людства. Тому «пізнати єдиного істинного Бога» означає мати досвід віри у Божу любов, бути з Ним у цілковитій взаємності, відкрити своє життя на Його вічність.
Вічність нелегко уявити. Це не довгий час. З часом ми стикаємося, як з невеликим відрізком дійсності. Але вічність є дійсністю любові Бога, такою, яким він є сам. Тому пізнавати, означає любити, бо любов завжди є стосунком взаємного себе дарування. Пізнати Ісуса Христа означає завдяки вірі та любові, скріпленими надією, пізнати Бога, який є для нас, серед нас і в нас, є тут, а не просто десь у світі ідей. Доки живемо у тілі, лише час є простором в якому справжнє пізнання відбувається у зустрічі з Богом, коли приймаємо Його жертву та жертвуємо себе Йому. Лише така зустріч вносить до часу нашого життя Божу вічність. І до цієї радісної взаємності Бог запрошує нас.
Пречиста Діва Марія першою жертвувала Ісуса Богу. Дозвольмо нашій Небесний Матері принести та пожертвувати Богові і себе. Бо це її послання — віддавати своїх дітей Богові. Під її проводом ми впевнено зможемо йти дорогою до щасливого і вічного життя, яке спочиває у пізнанні Отця, «єдиного істинного Бога», і ним «посланого — Ісуса Христа».
Амінь.
єпарх Стрийський
