СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Тарас Сеньків: «Лише каяттям отримуємо дар виправдання, справжнє звільнення від гріхів та благодать взаємності з Богом»
Боже оправдання випереджує наше каяття, але лише каяттям отримуємо дар оправдання, справжнє звільнення від своїх гріхів та благодать взаємності з Богом. Про це роздумував владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, під час проповіді у Неділю про митаря і фарисея, 13 лютого 2022 року, виголошеної на Архиєрейській Божественній Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Кожного року, у Неділю про митаря і фарисея, читається це Євангеліє. І кожного року, ми відкриваємо в цьому короткому уривку — оповіданні про двох людей щось нове. Було б добре, щоб упродовж нашого життя, щоразу оце «нове», хоча б маленька дрібка, залишалося в нашому житті, в нашій пам’яті якнайдовше.
Що означає термін «виправданий»?
Сьогоднішнє Євангеліє закінчується словами Христа: «Кажу вам: цей вернувся до свого дому виправданий, але не той: бо кожний, хто несеться вгору, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений». Ми маємо тенденцію досить туманно висловлюватися про те, що насправді означає термін «виправданий». Коли ми його використовуємо, то найчастіше пояснюючи чи захищаючи свою поведінку: «Я виправдано злився, відмовив, бо…». У суспільних відносинах «виправдання» є актом справедливості щодо законного права людини. Але у богословському значенні воно є «доказом праведності людини», і пояснює, чому митар пішов додому «виправданим».
Фарисей наближався до Бога впевнений у своїй праведності. Він зібрав свої пости, десятину та послух Мойсеєвому закону і поставив їх перед Богом. Каже: «Ось, Господи, подивися на все моє добро, який я добрий. Дякую тобі, що я не такий як інші». Бог це бачив, і не міг заперечувати його постів, десятин та вірності закону. Проблема була в тому, що руки цього чоловіка були заповнені власними здобутками. В них вже не було вільного місця, щоб прийняти дар Божого милосердя. Він був настільки зосереджений на власних добрих ділах, що не відчував потреби у Божому прощенні. Здається, він Бога потребував лише, щоб заявити про себе.
Християнське «самовиправдання»
У сучасному світі існує одна велика небезпека, коли християни вважають, що можуть наслідувати Христа власними силами, і так стати «праведними». Як і фарисей в притчі, вони зосереджують увагу насамперед на тому, що роблять: моляться двічі на день, раз в тиджень ходять до церкви та беруть участь у житті парафії, доють милостиню, але все ж повертаються додому «невиправданими». Звичайно, всі їх діла, як і діла фарисея, мають своє значення та цінність, і можуть допомогти їм зростати у святості. Але для таких людей їх власна діяльність представляє всю палітру християнського життя, і вони помиляються, думаючи, що власні вчинки виправдовують їх перед Богом. Вони покладають усю свою надію на те, що зробили для Ісуса, але недооцінюють того, що Ісус зробив для них. Тому, на противагу фарисею Христос вказує на митаря, який усвідомлює свою гріховність і потребу Божої милості, прощення та благодаті.
Горду впевненість фарисея у самовиправдання заперечує святий апостол Павло: «Ніхто не оправдається перед Богом ділами закону». Закон приносить лише пізнання гріха. Правильне ставлення людини до Бога висловилось не «праведним» фарисеєм, але «грішним» митарем, який смиренно молився: «Боже, змилуйся надо мною грішним». Тому апостол Павло каже «Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої, і оправдуються даром його ласкою, що через викуплення, в Ісусі Христі, якого видав Бог як жертву примирення, в його крові… і усправедливлював того, хто вірує в Ісуса». Справді, «Бог показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками». Ми не можемо своїми «добрими ділами» зробити Бога нашим боржником, або ними оправдатися в Божих очах. Наша праведність спочиває в єдності зі Спасителем, який «був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання. Оправдані ж вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа».
Потреба Божого милосердя та відкуплення
Тому те, чого людина найбільше потребує у своєму житті — це Боже милосердя. Якщо людина думає, що вона є партнером у діалозі з Богом, з повним правом чогось жадати, то помиляється. Ми є боржники Божі, ми є власність Божа. Але Бог звертається до нас, як до своїх співрозмовників, бо проявляє любов тим, що прощає нам наші гріхи. А тому, хто не сумнівається у власній праведності, тому слід спробувати подивитися на себе зі сторони Бога, через призму його праведності. Тоді об’явить, що насправді ніхто не здатний любити Бога, ближніх, та й себе самого, без його прощення та благодаті.
Коли ми будемо усвідомлювати себе лише у межах категорії «грішний — праведний», то це, хоч в принципі, не заперечує визнання провин, але не відкриває всієї сили гріха, яка діє в наших серцях. Тому є небезпека, що ми будемо схожі на фарисея і сподіватимемось, що наші добрі діла скасують злі.
Впевненість, що можна загладити свої гріхи добрими справами — це лукавство та фальшивий спосіб нівелювати їх руйнівну дійсність. Водночас це нехтує суттю праведності, яка спочиває у переміні серця та мислення. А для цього потрібен Ісус та його хрест, щоб знищити силу гріха всередині нас. Бо наші гріхи є болючими ранами, лікувати які здатне лише Боже прощення і благодать. Лише покаянням зможемо пізнати радість прощення, яким Господь завжди приймає нас знову. В очах Божих ми «виправдані» не завдяки своїми власним зусиллям, а лише тому, що каяттям приймаємо дар відкуплення, яке для нас заслужив Христос стражданнями та смертю на хресті.
Боже оправдання випереджує наше каяття
Тому, у смиренні відкриймося на Боже милосердя, щоб ми могли стояти перед Небесним Отцем як його діти. Боже оправдання випереджує наше каяття, але лише каяттям отримуємо дар оправдання, справжнє звільнення від своїх гріхів та благодать взаємності з Богом. Пізнання, що Ісус зробив для нас, є джерелом радості та довіри. Ми схильні поступати як фарисей — але якщо наше серце буде вдячне і смиренне, то зможемо подолати цю спокусу. Повірмо в правду, хто ми у Христі Ісусі: ми грішники яких Бог безконечно полюбив, яким простив усі гріхи, і навіки прийняв у хресній жертві свого Сина за своїх дітей. До тих пір, поки в це не повіримо, можемо бути математиками, економістами в справах стосунків людини з Богом, але мало коли відчуємо себе його улюбленими дітьми, для котрих Небесний Отець не шкодує нічого. І якщо вони чогось не мають, то не тому, що він не дає, а тому що вони не хочуть від нього це прийняти. Амінь.
єпарх Стрийський
