СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Тарас Сеньків: «Чи ми перенесемо у своєму серці світло преображеного Христа?»
«Преображенням Ісус показав апостолам свою славу не для того, щоб вони могли уникнути хреста, але щоб вказати їм, куди веде хрест. Хто помре з Христом, той з Ним воскресне. А хрест — це ворота воскресіння. Хто бореться під знаком хреста, той з ним переможе». Такими словами звернувся до вірних владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, у світлий празник Господнього Преображення у храмі Преображення Господнього у с. Братківці.
Сьогодні вірою торкаємося містичної події Преображення Господнього на горі Тавор. Ісус взяв із собою трьох апостолів — Петра, Івана та Якова — і повів їх на високу гору, і коли він молився сталася унікальна подія: Ісус преобразився — Його обличчя «засяяло, як сонце, а одяг його став білим, як світло».
У часі Переображення на горі з’явилися Мойсей та Ілля, які розмовляли з ним. Цю подію описують три євангелисти, але лише євангелист Лука оповідає про що з Христом говорили Мойсей та Ілля. На німий подив Петра, Якова та Івана вони говорили про «відхід», тобто про смерть, якої Ісус мав зазнати в Єрусалимі.
Зіткнення із метою життя Ісуса
Троє учнів, обраних Ісусом для свідків цієї події, були сповнені страхом після того, як стали перед лицем неземної дійсності. Вони зіткнулися не тільки з сутністю особи Ісуса, а, отже, з його божественним авторитетом, але передусім з конкретною, земною метою його месіанського послання, яке було зовсім іншим, ніж те, яке вони уявляли і про яке мріяли. Учні не розуміли цього або й не хотіли зрозуміти. Зрештою, так було протягом усієї їхньої подорожі з Ісусом. Від покликання біля Генезаретського озера до трагедії на Голгофі учні ігнорували цю неприємну правду, навіть після цього містичного досвіду. Їх переконало аж пояснення, яке Воскреслий Ісус дав двом із них по дорозі до Емауса.
Неочікуваний Месія
У Преображенні Господь дозволив Божественній славі засяяти в його Особі, яку можна було спочатку відкривати вірою, що родилася з його проповіді та його чудесних діянь. «Яскравість», яка характеризувала цю надзвичайну подію, вказує на її мету: просвітити розум і серця учнів, щоб вони могли ясно зрозуміти ким є їхній Учитель. Цей спалах світла, відкриваючи таємницю Ісуса, освітив усю його особистість і всю його життєву долю.
Ісус уже вирішив піти до Єрусалиму, щоб отримати смертний вирок через розп’яття, і він готує своїх учнів до скандалу хреста — трагедії, надто сильної для їх початкової віри. І одночасно Ісус передрікає своє воскресіння, коли він з’являється як Месія, Син Божий. Господь виявився іншим Месією, аніж його очікували і уявляли: не могутнім і славетним царем, а смиренним і беззахисним слугою; не багатим правителем, але бідняком, без дому і притулку; не патріархом з численним потомством, але відкинутим пророком. І найбільш шокуючим знаком цієї скандальної дійсності став хрест. Однак саме через хрест Ісус здобуде славне Воскресіння, яке буде його остаточним тріумфом, тоді як Преображення тривало лише мить.
Хрест — це ворота воскресіння
Преображенням Ісус показав апостолам свою славу не для того, щоб вони могли уникнути хреста, але щоб вказати їм, куди веде хрест. Хто помре з Христом, той з Ним воскресне. А хрест — це ворота воскресіння. Хто бореться під знаком хреста, той з ним переможе. Це послання надії, яке міститься в хресті Ісуса і заохочує нас бути сміливими в нашому житті. Христовий хрест — це не прикраса дому чи декоративна підвіска, а стимул до любові, з якою Ісус пожертвував собою, щоб врятувати людство від зла й гріха. Хрест є символом християнської любові, знаком для нас убитого і воскреслого Спасителя, викликом, щоб ми щораз більше розуміли вагу гріха і цінність жертви, якою нам даровано викуплення.
Як правильно пояснити Преображення?
Богослови досі дискутують, як правильно пояснити Преображення. Чи то з історичної точки зору, як символічний наратив, чи як внутрішній досвід споглядання. Але чи взагалі можливо описати нашими звичними категоріями (історія, символ, бачення) досвід абсолютно очевидно божественного та надприродного походження, справжня природа якого нескінченно глибша за те, що ми називаємо «історичним»? Упевненість, яку свідки хотіли передати Церкві, полягає в тому, що того дня Ісус постав перед їхніми очима в «новому» світлі, в якому вони зрозуміли, завдяки проголошеному Отцем одкровенню, ким насправді є Ісус. Ніби прихована божественність втіленого Божого Слова раптово пробила стіни його людськості і засяяла у всій своїй славі. Отець дозволив, щоб «слава Божа на обличчі Христа» засяяла того дня в серцях учнів. Перед тим на запитання Ісуса: «За кого мене мають люди?», відповідь була: Він пророк! Потім Петро проголошує: Ти Месія! А на Таворі він захоплено сказав: «Господи, добре, що ми тут. Якщо хочеш, я поставлю тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі». Та не встиг закінчити, як ясна хмара оповила їх, і голос Отця дає остаточну відповідь: «Це Син Мій Улюблений!»
І все ж сенс Преображення далеко не вичерпується об’явленням слави Ісуса. Веління Отця: «Його слухайте!» вказує на важливість того, що прагне висловити Ісус. Суть цього полягає втому, що Месія «мусить багато постраждати і бути зневаженим», що він повинен померти, а потім воскреснути з мертвих. Преображення лише передвіщає воскресіння.
Таким чином розповідь про Преображення відсилає нас до нової дійсності: Ісус є улюбленим Сином Небесного Отця, і цей Син призначений бути жертвою! Більше того, дійсність веде нас далі, ніж сам образ, бо Бог «навіть Сина Свого не пожалів, але віддав його за нас за всіх».
Питання страждання
Христос досяг своєї слави через страждання, і таким чином він сам був першим, хто пішов вузькою дорогою, «що веде до життя». Преображення теж заповідає, що ця жертва Сина є укладенням Нового і вічного завіту між Богом і людьми.
У світлі твердження апостола Павла, що Христова жертва є «за нас», вся історія на початку має форму великої спокуси, певного «чому», на яке ніколи не буде повністю дано відповіді. Хіба Бог не знає іншого шляху, як через страждання? Чому саме хрест, цей «міст скорботи», відділяє нас від слави і щастя?
Це породжує хвилю спротиву і непокори, які виникають в людському серці через страждання і біль, особливо коли страждають невинні. «Питання „чому я страждаю?“ є скелею атеїзму і не тому, що людина не визнає Бога, але тому, що відмовляється жити в його світлі. А це набагато гірше, ніж просто заперечувати існування Бога: йдеться вже про тотальний бунт проти нього.
Страждання невинних, починаючи з праведного Авеля, не має раціонального пояснення. Неприйняття болю та страждань насправді походить від втрати людиною віри у перспективу вічності. Тому це не так відвертає від Бога тих, хто насправді страждає, а радше тих, хто обговорює біль інших, сам не страждаючи. Бо саме у стражданнях багато хто відкрив для себе Бога та сенс власного життя.
Страждання як мова любові
Віра вказує на страждання як «мову любові», в центрі якої є незаперечна вартість — Ісус Христос! Тому сенс страждань не може бути просто покаранням за гріх, коли улюблений Син Отця, людина без гріха, переніс його на собі до крайності. І лише Ісус має право вкінці пробачити все і всім, та примирити з Богом, який створив світ добрим, але посідає його страждаючим за гріхи людей.
У словах апостола Павла: «Бог Сина Свого не пожалів, але віддав його за всіх нас», захований ключ до розуміння хреста. У певному сенсі ми можемо сказати що Бог теж пережив страждання, і тому розділив долю, яку зазнають його створіння. Бог Ісуса Христа не є «безсердечним» богом.
Тому, найпрекраснішим доказом нашої довіри, який ми можемо висловити Богові, є з непохитною впевненістю залишатися з ним навіть у хвилини страждань. Подібно як Авраам, який «хоч надії не було, але він сподівався й увірував… і тому це було зараховано йому в праведність», і нам теж буде зараховано як праведність, «якщо ми віримо в Того, хто воскресив Ісуса з мертвих», і в Того, хто одного разу преобразився на горі Тавор. Коли ми віримо, що Бог достатньо сильний і добрий, щоб здолати кожен біль і висушити кожну сльозу, то він допоможе, щоб ми разом з Ісусом перейшли через «скорботний місток свого хреста» та досягли незмірної величі вічної слави, яка засяяла для нас на обличчі Преображеного Спасителя.
Хресна дорога українського народу
Ми сьогодні переживаємо справді хресну дорогу спільну для цілого нашого народу. Це не нова хресна дорога — це продовження хресної дороги, якою наш народ йде вже століттями. Це є загроза, яка чуває над нами навіть коли не кажемо про війну з Росією, тим одвічним ворогом. Це загроза, котра криється у всіх нас — загроза нашої віри. Чи ми, як наші предки, залишимося вірними Богові всупереч всьому, чи ми перенесемо у своєму серці світло преображеного Христа, котре має скріпити нашу віру і впевненість у тому, що хрест — це шлях боротьби, особистої переміни, вкінці якої є не смерть, але воскресіння.
Ми не можемо сказати собі відверто і щиро, що ми те, що діється, зараз, не створили власними руками. Бо передумови цього нещастя, принаймні за останні тридцять років, кожному хто бачить є зрозумілі. Питання тепер в тому, який урок ми з цього винесемо. Чи заплативши дорогою ціною крові наших воїнів і мирних людей, ми зуміємо твердо стояти з довірою в Бога і будувати світ, свій внутрішній, особистий світ і світ нашого народу, нашої держави на засадах правди, чесності, справедливості? А передусім на засадах Божих, щоб сповнити Божу волю в нашому історичному житті так, як від нас цього очікує Господь?
У цей великий празник просімо у Бога світла Преображення, яке освітить нас, а через нас — наше сучасне і майбутнє. Амінь.
єпарх Стрийський
