СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Тарас Сеньків: «Боже Слово здатне оживити пересохле серце і зцілити його від егоїзму та сліпоти»
«Зводити притчу про багача і Лазаря лише до теми милосердя і солідарності з бідними і потребуючими є недостатньо. Ця ідея тут є присутня, але лише як побічна. Головний і стрижневий посил виражений у висновку — «хай слухають Мойсея і Пророків». Найважливіше — слухати Боже слово, в якому містяться також заклик до милосердя та солідарності з потребуючими». Про це — у проповіді єпарха Стрийського владики Тараса Сеньківа, виголошеній 13 листопада 2022 року, в 22-гу неділю по Зісланні Святого Духа, під час Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Сьогодні читаємо в Євангелії притчу про багача та жебрака Лазаря, притчу про двох людей, які живуть поруч, але їх ситуації настільки відмінні, що вони ніби зовсім не пов’язані між собою.
Два різні світи: багач і Лазар
Один самодостатній багач, якому в усьому велося добре. Інший — жебрак, що лежав під брамою дому багача. Багач щодня бенкетував, а Лазар помирав з голоду, надіючись дістати бодай кришки з-під бенкетного столу. Багатій одягався у порфіру і вісон, а тіло Лазаря було вкрите струпами, і лише собаки приходили, щоб лизати його болячки. Однак багатий є безіменним, його позначають прикметником «багатий», а жебрак має власне ім’я — Лазар. Прийшов час Лазарю помирати і ангели занесли його в лоно Авраама. Але і багатого спіткала подібна доля: він теж помер, і його поховали.
Після смерті багач опинився серед терпінь у пеклі, звідки побачив здалеку Авраама, і Лазаря з ним і почав просити Авраама «послати йому Лазаря» щоб той вгамував йому спрагу. Серед пекельних мук багач згадав навіть ім’я жебрака, а Авраама називає «батьку», апелюючи на те, що є його син і належить до Божого народу. Він ще вважає, що йому належать привілеї його релігійного і соціального статусу. Однак лише це не гарантує спасіння. За свого життя у світі розкоші і марнот він вважав себе центром усього, тому зігнорувавши Лазарем, він знехтував і Богом, і його Законом.
Прірва байдужості
Відповідаючи багачеві, Авраам заявляє, що його прохання неможливо сповнити, бо тут, щоб компенсувати земну несправедливість, добро і зло розділені, а ворота, які в житті відділяли багатих від бідних, стали «великою прірвою». Лазар був за життя багатія його нагодою для «сповнення Закону і Пророків», але егоїзм зробив його настільки байдужим до цього жебрака, що по смерті обох ситуація стала непоправною.
Егоїзм позбавляє людину її справжньої ідентичності та імені, бо підмінює її відносною та хиткою «добавленою вартістю» з прикметником «багата». Це породжує «безодню байдужості», про яку Авраам каже багатому: «Є велика прірва між нами й тобою, щоб ніхто не перейшов звідси до тебе, ані від тебе до нас». Це та прірва, яку створив багач за життя між собою і Лазарем: на тому світі, вона стала дефінітивною.
Притча не про Лазаря, і не про багача
Спершу, притча виглядає як опис посмертної долі багатих і бідних: кому було добре на землі, буде погано на небі і навпаки. Контраст є настільки сильний, що можемо легко пропустити найважливіше. Притча не стверджує, кому потойбіч автоматично буде погано, а кому добре, хоч під час більшості переворотів і революцій, люди якраз так проєктували цю ідею на земні умови. У притчі йдеться не про долю Лазаря чи про долю багача. Лазар зовсім не чинить чогось, чим би заслужив бути поруч з Авраамом. Але він має ім’я, яке означає «Бог допоміг», і цим виправдана його доля: на ньому виявляється Божа щедрість. Багач теж не є головним персонажем, хоч здається, що займає центр подій. Тут йдеться про вирішення долі п’яти ще живих братів багача, яким загрожує страшне майбутнє. І відповіддю є останнє речення притчі, авторитетно стверджене Ісусом: «Мають Мойсея та пророків, нехай їх слухають».
Притча про багача і Лазаря, монастир Ріла (Болгарія), XIX століття
Слухати та підпорядковуватися Божому Слову
Сьогодні люди часто покладаються на будь-які засоби, якими надіються привести когось до навернення: від аргументів про «особисті нещастя», до різних особливих та нових одкровень. Але через це ризикують занедбати те, що вже дуже чітко написано в Євангелії. Задля спасіння не варто шукати чудес, потрібно лише відкрити своє серце на Боже Слово, яке заохочує нас любити Бога і ближнього. Боже Слово здатне оживити пересохле серце і зцілити його від егоїзму та сліпоти. Багач знав Боже Слово, але ігнорував його, а тому егоїзм та байдужість завели його у безодню пекла.
Земне благополуччя не означає автоматично цього ж на небі, і навпаки. Життя є шляхом, всіяним різними випробуваннями: достатками, бідами, трагедіями. І щоб на ньому не заблудитися, потрібне сильне бажання та вірні орієнтири. Тому слухати та підпорядковуватися Божому слову є єдиним правильним напрямком в дорозі до спасіння. Воно є головним і достатнім джерелом пізнання, потрібним людині для навернення і осягнення вічного життя. Ісус каже цю істину рішучо і твердо, адже від неї залежить, якою буде основна частина нашого життя, котра почнеться після смерті.
«Хай слухають Мойсея і Пророків»
Сьогодні ця тема стоїть дуже гостро, бо багато людей захоплюються таємничими посланнями та вістками, які вони вишукують з різних джерел. При тому вірять, що так здобудуть досконале пізнання та «відкриють щось таємне». Інші очікують, що Бог об’явить свої наміри шляхом якогось нового разючого та шокуючого одкровення, перед лицем якого світ мусів би навернутися. Це така ж безглузда думка, як і бажання багача. Відповідь ясна: «У них є Мойсей і пророки, нехай їх слухають. Якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто із мертвих воскрес, не повірять». Крім Мойсея, пророків, ми маємо Ісуса — Боже Слово, Євангеліє, передане Церквою, як місце нашої зустрічі з Богом і його мудрістю. Тому зводити цю притчу лише до теми милосердя і солідарності з бідними і потребуючими є недостатньо. Ця ідея тут є присутня, але лише як побічна. Головний і стрижневий посил виражений у висновку — «хай слухають Мойсея і Пророків». Найважливіше — слухати Боже слово, в якому містяться також заклик до милосердя та солідарності з потребуючими. Фатальною помилкою багача було те, що він закрився у пастці своїх достатків та комфорту, і не бажав виходити за межі власних планів та прийняти плани, висловлені Богом в «законі і пророках».
Смерть багача, Ікона, XVIII століття
Зосередженість на планах задля благополуччя та самодостатності, котрі сьогодні домінують в суспільстві, є небезпечним випробуванням нашої людської ідентичності. Бог має набагато кращі плани для нашого життя. Вони перевищують наші настільки, наскільки небеса перевищують землю. Нам не обов’язково ставати містиками, щоб знати ці справді божественні наміри, адже Боже слово не є небезпечним і не руйнує наше життя. А якщо щось навіть у ньому і руйнує, то тільки тупики, які ведуть нас до погибелі. Нам не потрібно боятися Божих намірів, а радше маємо боятися своїх власних. Найбільшим ворогом нашого життя є не Бог, а ми самі: не Бога треба боятися, а самих себе, своїх «людських, надто людських планів», якими ми дуже часто робимо себе глухими на чуття Божого слова, байдужими до інших, але передусім, шкодимо собі, тому що все своє життя згортаємо у в’язницю часу, тоді, коли Бог відкрив наше життя на свободі, яку Він дав при створенні. Ця свобода означає вічність з Ним. Амінь.
єпарх Стрийський
