СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Тарас Сеньків: «Бого-людська зустріч відбувається у просторі смирення»
9 січня 2022 року, у Неділю по Різдві Христовому, владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, очолив Архиєрейську Божественну Літургію та освятив першу на теренах Стрийської єпархії дзвіницю з електронним управлінням дзвонами у с. Шпильчина на парафії Свв. верховних апостолів Петра і Павла.
Дорогі у Христі браття і сестри. Сьогодні третій день відголос різдвяної події наповнює нас таємничою радістю. Звідки її сила та що власне сталося? Євангелист оповідає: «І от коли вони були у Вифлеємі настав час народити Марії. І вона породила свого Сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді» (Лк 2, 6). Ці слова знову і знову зворушують серця. Сповнилося те, що ангел предрік у Назареті: «Ти зачнеш і породиш Сина, і даси йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься» (пор. Лк 1, 31). Настав момент, якого Ізраїль очікував серед випробувань стільки століть як сенсу своєї історії. Його теж ждало все людство як з тривогою так і зі сподіваннями, що Бог вийде зі своєї таємниці й заопікується ним, що Творець світу відвідає своє творіння та все в ньому зцілить і відновить.
«Прийшов до своїх та свої не прийняли Його»
В той же час, у тиші вифлеємського вертепу, Діва Марія з радістю та любов’ю привітала сповнення пророцтва. Слова «сповила його» передають відчуття ніжної дбайливості, з якою заопікувалася дитиною. «Та поклала в ясла», тому що в заїзді для них не знайшлося місця.
Світ, який своїм беззаконням загнав себе у безвихідь і бодай підсвідомо перебував в очікуванні Божої інтервенції, коли настає мить Господніх відвідин, не знаходить для Нього місця. Люди так зайняті собою та вимагають для себе стільки простору і часу, що вже для іншого не має нічого. Чим більше вони багатіють, тим запекліше намагаються заповнити собою все. Божа присутність непередбачена ними у їхніх життєвих планах.
Тому Таємниці Втілення стосуються теж слова: «Прийшов до своїх та свої не прийняли Його» (Ів. 1, 11). Син Давида приходить до свого міста, але народжується у вертепі, бо для Нього немає місця у заїзді. Месія, посланий до Ізраїлю, є ним відкинутий. Подібною є історія всього людства аж до нині: Споконвічне творче Слово приходить між людей, але не є ні почуте, ані прийняте. А сьогодні, чи знайдеться досить тих, що мають час і місце для Спасителя, який дальше терпить у стількох людях, гідність і життя яких є під гнітом беззаконня влади лукавих правителів. І чи знайде притулок цей Співстраждалець у нашому серці, чи і ми зайняли для себе весь простір свого розуму, своїх дій і життя?
Вийти із замкнутості наших бажань
Різдвяна історія дає нам пізнати темряву замкненого в собі світу та пояснює реальність, яку ми бачимо щодня. Але теж запевнює, що Бог не дозволить витіснити себе зі світу геть. Не вагаючись, Він знаходить місце навіть в убогій стаєнці. І, слава Богу, завжди є люди, які бачать світло вифлеємської зорі, чують і приймають Боже Слово та вірно сповіщають про Нього далі.
Незалежно від того чи ми пастирі, чи мудреці, у світлі вифлеємської зорі є послання, яке спонукує нас вирушити в подорож, вийти із замкнутості наших бажань та інтересів назустріч Доброму Богові, який гряде спасати світ з його гріхів. Сьогодні для нас цим світлом є віра, зроджена словом Євангелія, а Хрещенням та участю на Божественній Літургії в нашому житті зріють плоди Різдва, щоб ми за благодаттю стали у Бога спадкоємцями майбутнього віку.
Вертеп є знаком початку нового світу
Вертеп є знаком початку нового світу та Божого царства. Цей новий світ і царська влада Бога цілком відрізняються від того, якими їх уявляли собі люди. Боже царство будується тими, котрі здобуті любов’ю Христа стають з Ним одним тілом. Сила смирення, яка веде Спасителя до людей, є силою добра, справжньою царською владою Бога. Вертеп стає місцем звідки Ісус починає будувати новий світ, гімн якого ангели співають під час Різдва: «Слава на висотах Богу, а на землі мир людям його уподобання». А всі, що своєю волею є свобідно співзвучні з волею Божою, стаються Божими дітьми, новим Божим народом.
Втіленням Спаситель «поставив свій намет серед нас» (Ів. 1, 14), став учасником нашої зраненої природи, а тим і всього знівеченого гріхом створіння. Святий Ансельм так описав той стан світу: «Все було мертве і втратило свою гідність, хоча спочатку це було зроблено для служіння тим, хто славить Бога. Первні світу були придушені і втратили своє сяйво, тому що над ними познущалися ті, хто зробив їх слугами своїх ідолів, хоча спочатку вони не були створені для цього». Але хіба ці слова не звучать як пророцтво про те, що ми бачимо сьогодні у сплюндрованому світі, майбутнє якого обґрунтовано визиває тривогу?
Божа вічність укрилася у миті Різдва, тому його час триває, а різдвяний вертеп мов би представляє опоганену людьми землю. Христос вступає у її трагедії, щоб повернути їй попередню красу і гідність. Але гармонія та мир на землі настануть тоді, коли у людському суспільстві перше місце буде призначене Богу. Аж запанує згода людей з божественною волею, тоді вони узрять справжнє світло, яке освітить їм майбуття, бо в таїнстві Різдва починається свято вселенського оновлення творіння.
Бого-людська зустріч відбувається у просторі смирення
Тому сяйво вифлеємської зірки ллється в усі часи і несе всюди людям радість і надію. У вертепі Ісус обдарував землю славою неба. Небо не є простором вище поверхні землі, бо тоді птахи, які літають, були б ближче до Бога та щасливіші за нас. Однак не написано: Господь близький до тих, хто живе на висотах і в горах, але: «Господь близький до тих, у кого серце смиренне» (Пс. 34, 19).
Небо належить не до астрономії простору, але астрономії серця. Бого-людська зустріч відбувається у просторі смирення. Бог покірно поклав своє серце у ясла і відтоді воно безупинно преображає пустир світу у рай. А коли відкриємо свої серця на різдвяний Дар то зможемо торкнутися неба і стати співучасниками Ісусового спасительного послання. Сьогодні настала благословенна мить зі смиренням пастухів подумки рушити до дитятка Ісуса у вертепі. Припадімо до покірного Бога і дозволимо йому обійняти нас своєю благодаттю, щоб він мав радість з нас та через нас наповнював землю сяйвом своєї слави. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
