СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Тарас Сеньків: «Бог не лише зцілює того, чиє серце розбите перед ним, але він його рятує»
«Єдине, на що відкликається митар, є сподівання на Боже милосердя. Він не посилається на свої заслуги, не виправдовується несприятливими обставинами, важким сімейним становищем, тим, що інші ще гірші… Він визнає, що він такий, який він є — тобто грішник, — і визнає, що Бог є тим, ким він є, тобто Богом милосердним». Про це — у проповіді владики Тараса Сеньківа, виголошеній у Неділю про митаря і фарисея, 5 лютого 2023 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
З різдвяного настрою поволі ми вступаємо на дорогу підготовки до Великого посту і сьогодні вже Неділя про митаря і фарисея. Цю притчу ми чули не раз, і вона легко поміщується у схему: фарисей — поганий, а митар хороший, але при тому суть притчі часто залишається поза нашою увагою.
Не такий поганий фарисей
Вже перші слухачі, можливо, були вражені, бо вона здавалася їм дивною, або навіть незрозумілою. У Талмуді з 1 століття після Христа є молитва дуже схожа на молитву, котру молився фарисей з притчі. Отже, це текст, взятий з життя. Фарисей у молитві щиро дякує Богу за те, що він його провадив, і тому він інший та кращий. Він дякує своєму Богові, який дав йому частку серед тих, хто відповідально ставиться до своїх релігійних обов’язків. Він не хотів би бути на місці когось іншого, навіть якщо тому ведеться краще. Зрештою, його ревний спосіб життя згідно приписів віри обіцяє йому «життя майбутнього віку». У молитві фарисея немає благань, є лише подяка. Цей фарисей справді старався та робив набагато більше, ніж вимагалося. Коли для євреїв був встановлений піст один раз на рік, він постив двічі на тиждень. При цьому, його був піст від їжі та пиття, і це нелегко зберігати у спекотній Палестині. Він давав десятину з усього, а не лише з однієї речі, як було приписано. Його релігійність дійсно коштувала йому не мало. І його подяка Богові за те, що він не такий, як інші — хіба не могла б стати і нашою щирою молитвою?
Митар визнає себе грішником
Однак, потрібно побачити і митаря очима того часу. «Він навіть не смів підняти очі до неба», тому в молитві не підняв рук, як це було заведено. Він, мабуть, опустив голову і склав руки на грудях. Це вже не було звичайним молитовним жестом, але радше ознакою безпорадності. Чоловік б’ється в груди і ніби зовсім забуває, де знаходиться. Біль повністю переповнює його, бо Бог є дуже далеко від нього. Його особиста та родинна ситуація є практично безнадійна. Навіть покаяння для нього означає не лише відмову від грішного життя, до якого змушує його професія, але теж відшкодування збитків, а отже повернення всього нечесно нажитого багатства, збільшеного на п’яту частину. Але як він має знайти бодай тих, кого обдурив? Не лише його становище, але і благання про пощаду виглядають йому майже безнадійними.
Єдине, на що відкликається митар, є сподівання на Боже милосердя. Він не посилається на свої заслуги, не виправдовується несприятливими обставинами, важким сімейним становищем, тим, що інші ще гірші… Він визнає, що він такий, який він є — тобто грішник, — і визнає, що Бог є тим, ким він є, тобто Богом милосердним. І цього збирача податків Ісус визнав виправданим, а не фарисея. Це, мабуть, викликало повне здивування слухачів. Якби судили люди, а не Бог, такого б ніколи не сталося.
У чому ж недостаток молитви фарисея?
Тож у чому недостаток молитви фарисея? І чим митар загладив свою провину? Ісус не дає прямої відповіді на це запитання. Він просто каже: так Бог судить. Звичайно, сам спосіб життя фарисея не можна критикувати з точки зору Закону. Але ця притча була сказана тим, хто «надіявся на себе… і зневажав інших». Фарисей дякував Богу за те, що він не злочинець, що він не такий, як «отой митар». І з цього починається його трагедія. Він використовує своє, цілком пристойне життя, як легітимацію, яка — як він думає — дає йому право судити ближнього, зверхньо ставитися до нього, або навіть гарантує йому преференцію у Божих очах. І це був початок його, важкозрозумілої для нас, втрати.
Однак, є ще одна підказка, чому Бог діє таким чином. Молитва митаря є першими словами Псалма 50, з додатком: «наді мною грішним». Псалом дальше каже: «Жертва Богові — дух сокрушений, серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить». Таким є Бог. Він каже своє «так» безнадійно впалому грішнику, і своє «ні» тому, хто вважає себе праведним перед собою. Він є Богом зневірених, і його милосердя до розбитих серцем безмежне.
Притча попереджання і притча надії
Тому у цій притчі звучить як попередження, так і надія. Любити Бога і любити тих, хто його не любить, є важким завданням. Коли сьогодні живемо як віруючі серед безлічі невіруючих людей, які або відступники, або не вірують у Бога, то перебуваємо у небезпеці стати перед Богом подібними до фарисея. Що не будемо дякувати на колінах: за незбагненний дар віри, який ми зберегли або здобули серед безлічі невіруючих чи напіввіруючих. За те, що не стали так чи інакше аморальними, хоч і мали багато можливостей для цього. Натомість будемо вказувати на власні заслуги, або дивитися на інших з гордістю, презирством або принаймні з почуттям вищості. Але хто з нас може сказати, що знає, як так сталося, що він є віруючим, хоча багато з тих, що росли поруч з нами, є зовсім іншими? Хто з нас може сказати, що це його заслуга? Якщо живемо чесно згідно віри, то це завдяки силі благодаті Святого Духа, а не просто завдяки плодам наших талантів та зусиль. Таємниця Божого обрання є справді таємницею.
А для того, хто перебуває у катастрофічній ситуації перед Богом, у кого «розбите серце», чиє становище безвихідне, бо загруз у злі, і не має шансу виправити своє зруйноване життя, ця притча несе неймовірне повідомлення про міру Божого милосердя. Бог не лише зцілює того, чиє серце розбите перед ним, але він його рятує. Є лише одна умова: необхідно чесно та без оправдань визнати свою жахливу ситуацію. Грішник повинен визнати і стати перед Богом справді як грішник, залишитися у правді і не робити гріх чеснотою, а себе — жертвою, щоб самому виглядати добре. Тут немає нічого неможливого. Люди, які насправді перебувають на узбіччі життя і поставили на собі крапку, часто готові бачити себе чесно і правдиво більше, ніж багато хто з нас. А Бог, як запевняє Ісус, судить не так, як людина. Він бачить серце. Лише потрібно вірити, що Боже милосердя є більшим за всі трагедії і злочини людства.
Історія сестри служебниці
Завжди, коли приходить неділя про митаря і фарисея, згадую собі оповідання однієї монахині, сестри служебниці, котре почув ще у часи підпілля. Сестри, котра перебула Сибір. Коли помер Сталін, сестер відпустили і вони, десь там у Сибірі, в якомусь містечку, знайшли житло і зібралися разом, зробили маленький монастир. І серед них була ця сестра, котра була наймолодшою, вона лише вступила в монастир і за кілька місяців їх забрали у Сибір. І одного разу їй приснився сон, що прийшов до неї Сталін і просив її «сестро, моліться за мене», вона була здивована і обурена, як це так, але він сказав їй, «ви не знаєте, сестро, яке велике є Боже милосердя». Вона прокинулася і перелякана побігла розповідати настоятельці, що з нею сталося. Не пригадую, що сказала настоятелька, але в контексті цієї притчі про митаря і фарисея, той сон нам розкриває глибину поняття — Боже Милосердя.
Тому, в своєму житті ми справді мусимо, ми повинні та зобов’язані відсуджувати будь-яке зло і будь-який гріх, але ніколи не маємо забути про одну річ, що Христос прийшов спасти те, що загинуло, а особливо у цей важкий час, коли нам є кому бажати прокляття — ніколи цього не робімо, але радше віддаймо все в руки Божому Милосердю, бо мир приходить тільки тоді, коли перемагає воно. Амінь.
єпарх Стрийський
