СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Степан Меньок: «Бог кожного з нас бачить і тримає на своїй долоні. Чи відчуваємо Його тепло?»
Яким чином наше духовне життя є відповіддю на безмежну та безумовну Божу любов? Як відчути цю любов у своєму житті настільки, щоби послідувати за нею? Владика Степан Меньок, єпископ-емерит, пропонує свої духовні роздуми стосовно цього.
Писати про духовне життя — це ще важче, аніж писати про любов. Любов — неповторна, як неповторною є кожна особистість. Любов кожен переживає по-своєму. Це щось подібне до того, якби ми опинилися в безкінечному океані любові, і настільки перейнялися тим пережиттям в конкретному місці цієї безконечності, що здавалося б, що кращого місця немає. Але коли б ми переміщалися в ньому, то зрозуміли би, що в іншому місці нові пережиття не гірші, ніж у попередньому. Нове місце і нова сторінка наших пережиттів… А океан — безкінечний! І в ньому зустрінемо подібних до нас, тих, що були в іншому просторі або вимірі цього океану, і також розказують про їхнє неймовірне пережиття. Океан же безкінечний. І перед нами — ціла вічність.
Духовний світ кожної людини — це світ не тільки позитивних переживань, але й страждань, упадків, підйомів. Світ духовний у кожного свій. Своя неповторна дорога до Бога. Духовна дорога святих мужів і жінок — це калейдоскоп неповторних і захоплюючих життєвих історій, які ми ніколи не зможемо повторити. Наша мета — шукати свою дорогу і знайти духовного провідника на ній.
Ми всі віримо в Бога. Але перегляньмо своє життя, — як ми йдемо до нього? Скільки страждань, непорозумінь, а, може, й духовних упадків, але ми є на цій дорозі і не хочемо її залишати. Ми добре розуміємо, що всі опинимося перед Божим лицем. Як грішники, так і праведники. Засмакувати океан любові тут на землі, — чи можливо це? … Бог кожного з нас бачить і тримає на своїй долоні. Чи відчуваємо Його тепло?
Тільки в глибокій молитві ми можемо відчути Його присутність: «Океане Любові, ввійди в мене, я хочу втопитись у Тобі, щоб ти наповнив мою душу своєю любов’ю…»
«Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал. 2, 19–20). Так сказав апостол Павло, але оскільки жив ще у тілі, то жив вірою в Ісуса Христа і уповав на зустріч з Ним у цьому Океані Любові. В іншому місці він каже: «Ще бо трохи, дуже мало часу, і Той, хто має прийти, прийде, не забариться. А праведник мій з віри буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому. Та ми не з тих, що відступають собі на погибель, а з тих, що вірують, щоб врятувати душу» (Євр. 10, 37–39).
Хтось скаже: «Так це ж був апостол Павло, якого Бог в особливий спосіб вибрав для свого служіння!» Так, але він нам також відкриває цю завісу таємниці нашого спасіння. Ми повинні вірити, що Бог не обманює, що Бог чекає на нас. Ця віра в милосердного Бога спонукає нас до кроків, які, можливо, важкі для людської природи, але вони необхідні для нашого спасіння. Всі наші терпіння, наші хрести ми повинні нести, як про це каже Ісус: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною» (Лк. 9, 23).
Дай сили кожному з нас донести свій хрест на життєвій дорозі…
† Степан Меньок,
єпископ-емерит
