Владика Петро Голіней

Єпископ-помічник Коломийської єпархії, титулярний єпископ Абриту

Народився	12 липня 1973 року в с. Добротів (Івано-Франківська область, Україна).
Священичі свячення	29 листопада 1998 року з рук владики Павла Василика, тодішнього єпископа Коломийсько-Чернівецького.
Єпископська хіротонія	20 серпня 2023 року у катедральному храмі Преображення Господнього у м. Коломия (Івано-Франківська область).

Дитинство і родина

Майбутній владика Петро Голіней народився 12 липня 1973 року в с. Добротів (Івано-Франківська область, Україна), у християнській сім’ї Василя і Марії. Загалом у сім’ї зростало п’ятеро дітей. Петро був четвертим.

Розповідаючи про зародження покликання до священства, єпископ зазначає: «Звичайно, батьки нас виховували в християнському дусі, оскільки самі були віруючими християнами. Батько прищепив нам національну свідомість. Я пам’ятаю, як приходив зі школи, де тоді вивчали радянську історію, розказував татові про певні історії з тих уроків, а він казав: „То — не так! Я читав колись у такій і такій книжці, що то — не так. То тепер неправильно розказують“. А мама намагалася кожній дитині і мені також, привити любов до молитви, до релігійних практик життя. Особливо дуже яскраво пам’ятаю, час Великого посту. Тоді наша мама завжди наголошувала: „А тепер ми молимося і обов’язково б’ємо поклони, молившись „Претерпівий за нас страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!“» Хочу згадати ще двох інших людей в моєму житті. Це була побожна, практично неписьменна, старенька сусідка Варвара, яка в дитинстві розказувала мені біблійні історії, можна сказати, в такий дитячий, казковий спосіб. А ще я мав нагоду приносити молоко до підпільної монахині. На той час я не знав, що вона монахиня, а тепер знаю, що це була сестра Лукія Марія Голіней, яка мені вперше відкрила знання катехизму“.

Освіта

«У дитинстві я мріяв стати вчителем історії, з малих літ я полюбляв слухати розповіді старших людей (батька, родини, сусідів), про ті давні часи, про змагання нашого народу за незалежність, часи Другої світової війни, УПА, і завжди ті оповідання мене манили в історію. А прикріпив мені бажання стати вчителем історії мій сільський учитель історії пан Михайло Козар», — пригадує про свої дитячі роки теперішній владика.

Після закінчення Добротівської неповної середньої школи в 1988 році, Петро розпочав навчання в Коломийському СПТУ № 14 за спеціальністю електрогазозварювальник, щоб здобути середню освіту. «Мені не вдалося поступити до Кременецького педучилища, то я великого вибору не мав. Я розпочав навчання в Коломиї, здобуваючи фах, про який не мріяв. Однак, у цьому я тепер бачу Божий промисел — бути близько родинного дому і пережити всі національно-визвольні процеси, які передбачали і легалізацію переслідуваної Церкви», — згадує владика.

У час виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля молодий Петро знайомиться із підпільним священником о. Михайлом Косилом. «Коли я вперше познайомився з отцем Михайлом, я подорожував потягом. Він побачив мене, поспілкувалися кілька хвилин, і запитав: „А чи ти хочеш бути священником?“. Я відповів: „Так“. Я до того часу вже про те не думав, бо ті всі мої дитячі уяви лишилися в минулому, а я завжди хотів бути учителем історії. І тут з’являється на моїй дорозі світило, отець Михайло, його знали дуже добре люди в нашому краї. Він працював над вихованням священників, його люди дуже шанували, який до мене підходить в поїзді, звичайного хлопця, зачіпає до бесіди, і каже: „Чи ти хочеш бути священником?“ Не знаю чому, але в той момент я сказав: „Так. Я хочу бути священником“», — згадує архиєрей.

«Якраз стався той момент виходу нашої Церкви з підпілля, мені було шістнадцять років, і це було дуже визначальним, бо я побачив духовенство, священників, в першу чергу, учнів отця Михайла Косила. Вони стали для мене таким прикладом, бо зберегли ту Церкву, яка сама виходила на свободу і вела за собою український народ», — розповідає теперішній владика Петро.

«Щодо переслідувань, то я влився у середовище отця Михайла Косила вже в момент виходу Церкви з підпілля, не досвідчивши жодного випробування переслідуваннями. Але після легалізації Церкви у нас були інші виклики, щоправда, це далеко не той досвід, якого зазнали підпільні священники. Однак певну науку з часів переслідуваної Церкви я для себе таки перейняв. У першу чергу — це велика жертовність для нашого народу і глибока самопосвята священників. Старше покоління духовенства було готове в будь-який момент до ув’язнення, бо стати підпільним семінаристом чи священником означало ризикнути опинитися за ґратами. Цей факт був єдиною „карʼєрною“ певністю. Все інше було не певне. Тому мої старші співбрати, пройшовши підпілля, стали для мене прикладом жертвенності. Може тому, у свій час, я так само зважився прийняти священство в неодруженому стані [всі вихованці отця Михайла Косила і наступні покоління його послідовників є целібсами — ред.]», — додає єпископ.

Тож з 1991 по 1996 рік Петро Голіней навчався в Івано-Франківському богословсько-катехитичному інституті, отримавши диплом богослова та кваліфікацію вчителя релігії.

Священниче служіння

Після дияконських свячень 9 квітня 1992 року, які Петро отримав у 19-річному віці з рук владики Софрона Дмитерка, єпископа Івано-Франківського, у храмі Христа-Царя в Івано-Франківську, допомагав священникам у відновленні греко-католицьких парафій у Чернівецькій області, а з 1996 по 1998 рік здійснював дияконське служіння в Делятинській парафії. «Якщо згадувати про дияконське служіння на Буковині, звичайно, диякон — це, насамперед, служитель і найперший помічник священника. Стосовно відновлення наших громад, так склалося, що я вмів друкувати на друкарській машинці, і готував всі ті папери, документи, на подання до Чернівецької обласної ради, для реєстрації громад. Як нині пам’ятаю: Рідківці, Топорівці, Глибока, Путила, Заставна і Давидівка, Селятин… Звичайно, підписував їх отець Михаїл, і ми їх відправляли, їхали, на той час, як називали, до уповноваженого в справах релігії. Був такий при обласній раді високопосадовець, і там нам доводилося бути дуже часто. Приїжджали, шукали вірних, зустрічалися з ними, формували ті громади, які складалися з кількох осіб. Тому тепер споглядати на Чернівецьку єпархію — це одне задоволення, бо вона дуже гарно розвивається», — пригадує про цей період свого життєвого шляху владика Петро.

З 1997 по 2001 рік навчався в Прикарпатському державному університеті, здобувши ступінь спеціаліста з історії. «Я переконаний, що оскільки в момент того духовного поклику отця Косила: „Чи ти хочеш бути священником?“, а я сказав: „Так“, Господь Бог не забув про мою дитячу мрію. І завжди мені допомагав, щоб вона здійснилася, тож я повинен був стати учителем історії, вже будучи священником», — підкреслює єпископ.

Після священичих свячень 29 листопада 1998 року, які Петро Голіней прийняв з рук владики Павла Василика, тодішнього єпископа Коломийсько-Чернівецького, у храмі Різдва Пресвятої Богородиці у вже рідному с. Делятині, служив сотрудником Делятинської парафії, згодом був відповідальним за душпастирство молоді в Яремчанському деканаті (2000–2014), вчителем історії в державній школі № 1 м. Делятин (2003–2016), деканом Яремчанського деканату (2014–2016).

З 2005 по 2007 рік поглиблював богословські студії в Папському богословському факультеті у Варшаві (Польща), отримавши в 2010 році ступінь магістра богослов’я та у 2015 році ліцензіат з богослов’я, а з 2016 року навчався в Папському східному інституті (Рим), отримавши в 2020 році ступінь доктора східних церковних наук.

З 3 грудня 2020 року став канцлером Апостольського екзархату для українців-католиків візантійського обряду в Італії. «Пригадую, подзвонили нам з Апостольської нунціатури, і сказали мені прибути до нунція, щоб одержати Папську буллу про номінування владики Діонізія на Апостольського екзарха. Я приїхав, взяв до рук той документ і подумав собі: „Я повинен передати його владиці Діонізію, і відчуваю дотичність до чогось такого надзвичайно історичного в житті нашої Церкви в Італії“. Так почалася наша праця: створення курії, потім підготовка численних документів італійською мовою. То було дуже складно. Зрештою, мене ніхто не вчив бути канцлером, і я вчився поряд із владикою, із отцями, які творили курію на початку і аж до сьогоднішнього дня», — ділиться спогадами архиєрей.

З 1 серпня 2022 року о. Петро Голіней був призначений парохом української парафії Святих Сергія і Вакха в Римі, яка, за його словами, є «дійсно історичною парафією, тут завжди працювали священники, які залишили дуже гарний слід в житті нашої Церкви в Римі».

Єпископська діяльність

У середу, 12 липня 2023 року, у Ватикані повідомлено про те, що Святіший Отець Папа Франциск поблагословив рішення Синоду Єпископів УГКЦ про обрання отця Петра Голінея єпископом-помічником Коломийської єпархії УГКЦ. Йому надано титулярний осідок Абрита. «Як я сприйняв? Дуже тяжко дати відповідь на це запитання, бо, очевидно, були змішані почуття. З одного боку — вдячність Церкві, а з іншого боку — тривога і переживання за майбутнє», — розповідає про момент повідомлення цього призначення владика Петро Голіней. Відтак відразу підкреслює, що найкращим прикладом єпископського служіння для нього є приклад українських владик, які віддали своє життя за свій народ і Церкву. Насамперед, це блаженні священномученики.

У свято Преображення, 19 серпня 2023 року, в катедральному соборі Преображення Господнього в м. Коломия відбувся Чин архиєрейського найменування о. Петра Голінея, обраного на єпископа-помічника Коломийської єпархії.

20 серпня 2023 року у катедральному храмі Преображення Господнього у м. Коломия (Івано-Франківська область) відбулася єпископська хіротонія владики Петра Голінея, єпископа-помічника Коломийської єпархії УГКЦ. Головним святителем став Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук, а співсвятителями — владика Василь Івасюк, єпарх Коломийський, та владика Діонісія Ляхович, апостольський екзарх для українців-католиків в Італії.

Вітаючи нового єпископа, Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав пригадав свою першу зустріч з владикою Петром Голінеєм у маленькій хатині ректора підпільної духовної семінарії о. Михайла Косила. Тоді отець поділився з присутніми своїми спогадами про дияконські свячення теперішнього владики, які він прийняв у 19 років. «Ми не знали, коли наша Церква вийде з підпілля, як і того, що саме мені Господь доручить поставити вас на дорогу єпископського служіння. Тішимося, що Бог провадив вас у ті непрості роки життя й служіння. Дякуємо за відвагу сказати Йому „так“, після чого 12 липня, в день верховних апостолів Петра і Павла, коли Україна востаннє святкує це свято за юліанським календарем, у день своїх іменин і золотого 50-ти річного ювілею, увесь світ довідався про затвердження і благословення Папою Франциском рішення Синоду Єпископів нашої Церкви про обрання отця Петра новим єпископом. Це дивні Божі діла і знаки. Радіємо і щиро вітаємо вас сьогодні, дорогий владико».

Натомість владика Петро подякував Українській Греко-Католицькій Церкві, «яка вистояла у нерівній боротьбі з ворогами Христового Царства і вивела український народ до свободи, та тепер у тяжкий час випробувань воєнного лихоліття є поряд із своїм народом, простуючи до перемоги із торжеством справедливого миру», та хоробрим захисникам і захисницям, які власними грудьми заступили ворогові шлях, боронячи нас від цілковитої заглади. «Я вірю, що Божою поміччю вони забезпечать нам справедливий мир, отримавши перемогу над віроломним ворогом, оскільки зло не матиме торжества над Божим людом ніколи», — мовив він.

Герб владики Петра Голінея

Про значення цього герба розповідає сам владика Петро Голіней: «На ньому ви побачите ключі святого апостола Петра, оскільки велика частина мого життя пов’язана з Римом та й сам я ношу його ім’я. Ключі — це символ Католицької церкви і, відверто кажучи, мені, як єпископу цієї Церкви, така символіка є дуже близькою. Окрім цього елементу на гербі розміщені Євхаристійні символи — Агнець і чаша, бо все духовне життя підпільної церкви, яку я досліджував, як і моя духовна формація, відбувалися довкола Пресвятої Євхаристії. Підпільна Греко-Католицька Церква мала виражений євхаристійний христоцентризм. Духовне життя того часу неможливо було уявити без євхаристійного Христа, Літургії й Святого Причастя.

Також на гербі є три стопки солі, які символізують багатство нашого покутського краю. Ця ідея запозичена з делятинського герба, де я тривалий час служив на місцевій парафії. До того ж соляні джерела є в багатьох селах нашого Покуття та Гуцульщини, вони виступають обʼєднуючим знаком усіх територій, які зараз у складі Коломийської єпархії. Нижче — бджола, як символ праці й трудолюбства. Саме ця комаха зображена на гербі мого родинного села Добротів. Вона також пригадує мені про пасіку ректора підпільної духовної семінарії отця Михайла Косила. У найтемніші часи історії нашої Церкви він розгорнув свою діяльність у межах власного дому і віддаленої від людського ока пасіки [працював пасічником у делятинському лісгоспі — ред.]. Так звана «косилівська» семінарія за своїм окресленням була далекою від тих, які маємо сьогодні. Хлопці, яких отець влаштовував на роботу помічниками, часто вчилися по дорозі чи на самій пасіці.

Зрештою він подбав про облаштування вулика, де зберігалося все необхідне для проведення Літургії. У таких умовах вдалося підготували кілька десятків майбутніх священників. І хоч я прямо не належу до перших учнів Косила, та формацію пройшов за його програмою разом із наступними поколіннями моїх співбратів у священстві. Зрештою, я теж вмію пасічникувати, 10 років був пасічником-любителем.

Є на гербі й гасло зі Святого Письма, яке використовував священномученик Йосафат Кунцевич [архиєпископ Полоцький, засновник монашого ордену Василіян — ред.] — «Щоб усі були одно». Ці слова я хочу надалі нести з собою поміж довірених мені людей».

Окрім української, владика Петро Голіней володіє польською, італійською та російською мовами.