Владика Миколай Бичок: Самотність

4 грудня 2021

Напередодні XXIV Неділі по Зісланні Святого Духа, у яку читається євангельський уривок відразу про два чуда — зцілення кровоточивої та воскресіння дочки Яіра, владика Миколай Бичок, єпарх Мельбурнський, пропонує роздумати про самотність та способи її подолання, прийнятні для християн.

Два переплетені чуда: зцілення кровоточивої жінки після дванадцятирічної недуги та воскресіння дванадцятилітньої дочки начальника синагоги — показують нам надзвичайну силу Ісуса. Продовж кількох неділь ми бачили силу Христа над явищами природи, над демонами, а тепер над хворобою, життям та смертю. Дві події, які перегукуються; дві особи, які схожі між собою. Але я хочу звернути Вашу увагу на один момент, а саме «ритуальної нечистоти», яка була «нормальним явищем» у Старому Завіті та за часів Ісуса. До цієї групи «ритуально нечистих», входили люди з невиліковними хворобами (проказа, кровотеча), а також тіла померлих.

У сьогоднішній події Ісус «осквернився двічі». За цією «ритуальною нечистотою» стояв закон, але за цим також стояла самотність. Уявіть, жінка хворіє дванадцять років — вона всі ці роки «нечиста». До неї ніхто не може прийти в гості, ніхто не може з нею спілкуватись, допомагати. Вона не має права заходити до людей у доми, вона не може до нікого доторкнутись. Важко навіть збагнути, якщо вона мала дитину і вона не могла її обійняти. Суцільна самотність. Донька Яіра — також, коли помирала була самотня… І до цієї глибокої самотності приходить Христос — одна з них «доторкається сама», а до іншої Його запрошують. І з приходом Христа життя однієї і другої змінюється, і то радикально.

Кожен переживає самотність. І це не залежить від того чи Ви одружені чи ні; це не залежить від того чи Ви молодий чи старшого віку. XXI століття називають епохою самотності — люди бояться людей (пандемія); люди одягають маски, щоб показувати лише ту частину свого життя і себе, яку хоче бачити світ. Одному із журналістів BBC американський блогер сказав: «Найбільше я боюсь, що одного дня я стану нецікавим своїм підписникам і залишуся сам. Тому я кожного ранку мушу думати чим би їх зацікавити…». Самотність — це почуття, про яке бояться говорити, але яке з’їдає людину.

Хтось писав: «Самотність — це пазл, який випав із мозаїки людського життя через гріх. Ця дірка завжди сквозить і ніхто, ніщо, нічим і ніким її не можна заповнити. Вона завжди пригадує людині її обмеженість і гріховність. Але одночасно повертає думку людини до Бога, бо лише Він може її заповнити».

Не біймося приходити і доторкатися нашою самотністю Бога, бо лише Він може її зцілити.

† Миколай Бичок,
єпарх Мельбурнський