Владика Михаїл Колтун: молитися за тих, хто перебуває у в’язниці і хто так потребує Христа

ПАСТИРСЬКЕ СЛОВО

владики Михаїла Колтуна, керівника Департаменту військового капеланства при Патріаршій курії УГКЦ

з нагоди Дня особливої уваги до в’язничного служіння

(Неділя про Блудного сина, 3 березня 2024 року)

Високопреосвященним та преосвященним владикам,
преподобним братам і сестрам у монашестві,
священникам і вірним УГКЦ

Улюблені у Христі!

У цей день в’язничного душпастирства, який Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ призначив, щоб в особливий спосіб згадати про в’язнів, я хотів би розважити над тим, що означає заклик Апостола Павла: пам’ятати про в’язнів, немов ми самі були разом з ними у кайданах (До євреїв, 13, 3). Перед усім я повторюю це прохання, щоб ми пам’ятали про наших братів і сестер, про тисячі в’язнів війни, які потрапили у лабети до злочинного ворога і переживають повсякденний досвід катувань, принижень і вмирання, але також і надії. Вони потребують повсякденних змагань для їхнього порятунку, а понад усе — молитви.

У світі ми часто стаємо в’язнями гріха, аж доки Господь наш Ісус розірве наші пута ціною Своїх великих страждань і крові, пролитої за нас на Хресті. Поряд з такими в’язницями гріха багато хто є фізично ув’язнений, замкнений у справжніх в’язницях, за ґратами та огорожами з колючого дроту. Незалежно від того, чи вчинив ув’язнений злочин, чи був несправедливо покараний, він часто стає жертвою гіркоти та гніву, самотності, страху й відчаю серед інших руйнівних емоцій. А ті, хто потурає злу, також нападають на них та деморалізують їх, залишаючи їх без надії на порятунок чи навіть виживання. Це населення, про яке легко забути. Але навіть злочинець не втрачає гідності як особи, як члена людської родини через те, що він вчинив злочин. Бог шукає й чекає його, як отець на повернення блудного сина.

Деякі в’язні змушені жити у екстремальних обставинах насильства, байдужості, егоїзму, відчуження і забуття. Така дійсність спричиняє крихкість суспільства. Боже Світло має велику силу сяяти навіть у їхній темряві. І вони не забуті Господом! Бог дивиться на тих, хто перебуває у в’язниці, як на Своїх улюблених синів і дочок, сотворених на божі образ і подобу, що мають вічне життя, які можуть бути врятовані та піднесені через Спокуту Ісуса Христа. Для Нього кожна людина унікальна, як син, який був мертвий й ожив (Лк. 15, 24).

Дорогі браття і сестри, навіть якщо ви не відчуваєте особистого покликання виконувати таке складне служіння відвідувати в’язнів або листуватися з ними, або підтримувати їхні життєві потреби, ви все одно можете зробити щось дуже важливе: добровільно прийняти на себе зобов’язання молитися за тих, хто перебуває у в’язниці і хто так потребує Христа. За свідченням наших капеланів, багато запеклих, недосяжних злочинців пережили надприродну переміну, пізнавши світло і любов Христа. Самі в’язні визнають, що диво навернення сталося в їхньому житті завдяки християнам, які заступалися за них у молитві. Що спонукає злих людей змінюватися? За свідченням колись засуджених злочинців, ця зміна є сила Божого Слова та товариство справді побожних людей. Часто просімо для них заступництва Богородиці і усіх святих.

† Михаїл Колтун,