СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Максим Рябуха для іспанських медіа: «Перше, що бомблять росіяни — це школи»
Греко-католицький єпископ-помічник Донецького екзархату опікується цивільними та військовослужбовцями на лінії фронту. У Салезіянській інспектурі в Мадриді він розповідає про звільнення отців редемптористів, ув’язнених путінським режимом на 20 місяців.
Після двох років війни, як Церква супроводжує український народ?
У зоні бойових дій є багато молоді, і наші священники намагаються згуртувати їх і дати їм сенс життя. Наприклад, вони допомагають дітям закінчити школу. Зараз майже всі вони мають логопедичні проблеми, тому що шок від вибухів повністю змінює тебе. Я знаю сім’ю, де після вибухів у Маріуполі одна дитина повністю розучилася читати. Щоразу, коли вони чують літак, вони блокуються, але присутність дорослих допомагає їм знайти вихід.
Як ще війна вплинула на освіту молоді?
Є близько 200 000 дітей, які втратили доступ до державної освіти. Перше, що бомбардують росіяни — це школи, тому що вони знищують життя на цій території. Це чітко говорить про їхні наміри у цій війні. Багато дітей навіть не мають доступу до інтернету, щоб навчатися онлайн, тому що телефонні мережі також розбомблені. Коли є можливість сховатися в підвалі, багато парафій проводять очні заняття і намагаються проводити майстер-класи, щоб діти не втрачали зв’язок один з одним.
Цього літа ми чули про звільнення священників-редемптористів Івана та Богдана. Чи знаєте ви, в якій ситуації вони перебували і чи не піддавалися тортурам?
Вони прожили 20 місяців у російських в’язницях і з ними поводилися, як і з будь-якими українськими військовими. Тортури — це щоденний досвід. Наприклад, в одного з них важка форма діабету, і ми не знали, чи він виживе. Він вижив, тому що росіяни не годують в’язнів і не збільшили йому дозу інсуліну, що є відображенням того, як вони поводяться зі своїми полоненими.
Чи брав участь Ватикан у їхньому звільненні?
Так, з того самого моменту, як стало відомо, що вони були захоплені, Ватикан супроводжував цю справу дуже конкретними жестами. Наприклад, Святіший Отець двічі особисто ходив до російського посольства при Святому Престолі, щоб просити про звільнення двох священників, запитувати інформацію і висловлювати свій протест.
Ви їх бачили особисто? Як вони?
Ми не знали, чи вони живі, поки не відбувся обмін полоненими. Я зміг побачити їх під час паломництва до Марійської святині в Україні 13 липня. Вони були в дуже складній ситуації зі здоров’ям і психологічним станом, і їм потрібен час, щоб оговтатися.
Минулого місяця в Україні також був прийнятий закон, що обмежує діяльність Української Православної Церкви Московського Патріархату. Блаженніший Святослав його підтримав. Як ви його оцінюєте?
Важливо розуміти, що Православні Церкви мають національну юрисдикцію, так само, як у католицькому світі існують єпископські конференції. В Україні є дві реальності: Українська Православна Церква, визнана Константинополем, а з іншого боку — Українська Православна Церква Московського Патріархату. Цілком зрозуміло, що центр цієї Церкви знаходиться не в Києві, а в Москві.
Закон, про який ми чуємо останнім часом, не забороняє Українську Православну Церкву, але захищає її від поляризації та мілітаризації ззовні. Тепер вона має дев’ять місяців, щоб вирішити, чи залишитися під «московською парасолькою» і припинити своє юридичне існування, чи приєднатися до Церкви, визнаної в Україні Константинополем.
Переклад з іспанської мовиЗа матеріалами Родріго Морено Квісіоса (Rodrigo Moreno Quicios) для інтернет-видання «Alfa & Omega»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
