Владика Іван Кулик роз’яснює про те, коли і як поминати померлих

ДУШПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ

преосвященного владики Івана Кулика, єпарха Кам’янець-Подільського,

ПРО ПОМИНАННЯ ПОМЕРЛИХ

Христом і у Христі улюблені отці,

ченці, черниці та усі вірні нашої єпархії,

звертаюся до вас з цим посланням,
аби сприяти у часі Великого посту глибшому осмисленню
практики поминання померлих.

Справді Богоугодною і надзвичайно вагомою є справа молитовного поминання переставлених від нас. Святий Йоан Дамаскин так про це пише: «Господу то особливо і приємно, щоб кожен намагався допомагати ближньому; Милосердний того і хоче, щоб кожен благотворив іншому і в житті, і по смерті. Інакше Господь не дав би нам змоги здійснювати поминання покійних при безкровному жертвоприношенні, також звершувати служби трьох, дев’яти, сорока днів і річної пам’яті, що без жодної суперечки соборна і апостольська Церква та її благочестиві чада дотримують непохитно і безсумнівно» (Слово преподобного Йоана Дамаскина про спочилих у вірі, про те, яку користь приносять їм звершувані за них Літургії і роздавання милостині). Важливо знати і розуміти, що молитва за померлих приносить їм неабияку користь, але не лише їм, а також і нам, що творимо поминання. «І той, хто чинить приношення за усопших, отримує нагороду від Бога, бо виявляє любов до ближнього, як і наказано, і про це заповідано. Як хтось помазує когось миром, він і сам видає пахощі», — сказано в Синаксарі М’ясопусної суботи. Святий Йоан Дамаскин нагадує, що ми, християни, зобов’язані молитися за померлих, так як не маємо права нехтувати їхньою посмертною потребою осягнути спасіння: «Постараймося ж всіляко, щоби в страшний і жахливий день другого пришестя Господнього приснопам’ятні не докорили нам за нехтування про них, щонайпаче ті з нас, яким вони довірили піклування про їхнє майно і залишили його» (Слово преподобного Йоана Дамаскина про спочилих у вірі…).

Поминання тих, які переставилися від нас, буває осібне (конкретних осіб) та загальне (всіх від віку, які переставилися у вірі). «Божественні отці, знаючи, яке велике полегшення і користь приносить покійним поминання, тобто милостиня і молитви, повчають Церкву звершувати його і за деяких особливо, і за всіх разом», — повчає нас Синаксар М’ясопусної суботи. Осібне поминання творимо зазвичай на третій, дев’ятий та сороковий день після смерті, як також у річниці переставлення. Загальне поминання мертвих пов’язане у нашій літургійній традиції з пасхальним циклом: з передпостовим, постовим та пасхальним періодом. Маємо п’ять Задушних або Заупокійних субот, в які власне творимо вселенське або загальне поминання переставлених від нас. Це М’ясопусна субота, друга, третя і четверта суботи Великого посту та субота перед П’ятидесятницею. У часі Великого посту посилено молимось за померлих і в інші дні, окрім Задушних субот. Зокрема протягом усієї Чотиридесятниці молимось так звані «Сорокоусти».

Окрім встановлених субот вселенського поминання померлих та осібного поминання, пов’язаного з днем кончини, окрім молитви «Сорокоустів» Літургія Церкви закликає нас молитися за душі усопших рабів Божих щосуботи впродовж усього року. «У суботу ж ми завжди поминаємо душі (усопших), бо субота означає у євреїв спокій. І за померлих, як спочилих від життєвих і всіх інших турбот, ми творимо молитви в день спокою. Склалася традиція творити це щосуботи», — пояснюється у Синаксарі М’ясопусної суботи.

Ще одним способом молитовної пам’яті про померлих є відвідування кладовищ та запрошення священика у періоді після Пасхи (у Провідну неділю чи неділю П’ятидесятниці) для молитви на місці упокоєння та окроплення цього місця свяченою водою.

Бачимо, отже, що літургійна традиція нашої Київської Церкви закликає нас молитися за упокоєних дуже часто. Маємо для цього всі можливості. Однак чомусь не завжди використовуємо ті можливості, які даються нашою Церквою, а необдумано і без потреби спішимо запозичувати поминальні практики від Церков інших народів. До прикладу, поминання померлих у так звану «Димитрієву суботу» є традицією Церкви Московського патріархату, а поминання померлих у перших числах листопада є традицією Римо-Католицької Церкви (Церкви латинського обряду). Не є мудрим занедбувати свій багатий та повноцінний обряд та запозичувати щось чуже, так, начебто воно було кращим. Таке запозичування свідчить або про нерозуміння багатства свого обряду, або про почуття меншовартості свого народу і своєї Церкви, або про якісь прагматичні причини, але точно не свідчить про глибше духовне життя чи більше вболівання за блаженство переставлених від нас.

Молитися за померлих потрібно. Потрібно це робити як приватно, так і літургійно. Як за конкретних осіб, нам знаних, так і за всіх померлих у вірі від віку. Але потрібно це робити якось послідовно та усвідомлено, згідно з церковною традицією власної Церкви.

Нехай вседобрий Господь, Який «глибиною мудрості чоловіколюбно всім управляє і корисне всім подає, упокоїть душі рабів своїх, де немає болізні, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне», а нам подасть велику милість творити в усьому Його волю.

Благословення Господа нашого Ісуса Христа, що «смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував», з усіма вами!

† Іван Кулик,
єпарх Кам’янець-Подільський

Дано в Хмельницькому,
при Катедральному храмі Різдва Пресвятої Богородиці,
в Суботу заупокійну (друга субота Великого посту),
у день пам’яті прп. Венедикта,
27 березня 2021 року Божого