Владика Іван Кулик

Владика Іван Кулик

Єпарх Кам’янець-Подільський

Народився

16 березня 1979 року в с. Переволока (Бучацький район, Тернопільська область).

Священничі свячення

8 травня 2005 року з рук високопреосвященного владики Василія Семенюка, архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського.

Єпископська хіротонія

1 грудня 2019 року у катедральному храмі Різдва Пресвятої Богородиці у м. Хмельницький.

Інтронізація

1 грудня 2019 року у катедральному храмі Різдва Пресвятої Богородиці у м. Хмельницький.

Дитинство і родина

Отець Іван Кулик народився 16 березня 1979 року в с. Переволока (Бучацький район, Тернопільська область) у сім’ї Михайла та Ольги. Також має старшого брата Василя. Батько Михайло працював кранівником в Бучацькому лісовому господарстві, а мати Ольга працювала прибиральницею у місцевій сільській школі. Сам владика Іван так згадує про свою родини та перші миттєвості християнського зростання: «Зростав я у християнському середовищі. Найбільшу роль у моєму духовному вихованні відіграла бабуся, вона вчила мене робити знак святого хреста, вчила перших молитов, часто разом із нею йшов у паломництво до Матері Божої, прославленої у чудотворній Зарваницькій іконі, чи спільно відвідували інші святі місця. Батьки намагалися прищепити в мені любов до Бога та до ближнього».

Розповідаючи про зародження покликання до священства, владика Іван завжди пригадує про власну бабусю та підпільних єпископів та священників, які душпастирювали у його рідних околицях. «Дуже добре пригадую участь у Божественній Літургії, яку служив блаженної пам’яті владика Павло Василик. Це був 1989 рік, коли Церква починала виходити з підпілля, а мені тоді було лише 10 років. Ця Літургія, яка служилася на території місцевого цвинтаря, оскільки сільська церква перебувала у власності православної громади, справила на мене велике враження. Пам’ятаю, як нам, малим хлопчикам, давали тримати дикирій і трикирій, єпископський жезл чи інші літургійні речі під час прислуговування на Божественній Літургії. Тоді для мене, малої дитини, це було щось надзвичайне, цікаве і зворушливе», — розповідає єпископ, а відтак додає: «Сьогодні, справді, дякую Богові за всіх людей, які вели мене до зустрічі з Ним. Найперше у цьому контексті мені згадується моя бабуся. Саме вона навчила мене молитися, бережно робити знак хреста, відвідувати святі місця. Ці підставові речі, відкриті мені бабусею, започаткували у мені пошук духовного. Окрім родинного кола, вплив на моє духовне життя мали священники, що здійснювали служіння в Переволоці. Мова йде про о. Григорія Канака, о. Василя Деркача та о. Ігоря Вовка. Отець Ігор здійснює своє служіння у моїй родинній парафії до сьогодні й серед духовних осіб саме він найбільше впливав на мій духовний поступ».

Освіта

З 1986 по 1996 роки навчався у Переволоцькій загальноосвітній середній школі. Відтак із 1994 по 1996 роки навчався у Чортківській дяківсько-регентській школі, де здобув спеціальність дяк-регент церковного хору. «Закінчивши у 1994 році загальноосвітню школу в рідному селі, я поступив до Чортківської дяківсько-регентської школи (сьогодні — Дяківсько-катехитична академія імені священномученика Григорія Хомишина). Навчання у дяківській школі було дуже важливим, адже дало добрі знання, зокрема з літургійного співу, церковного уставу, та стало добрим приготуванням до навчання у духовній семінарії», — пригадує ієрарх.

У 1997 році вступає у Тернопільську Вищу духовну семінарію імені Патріарха Йосифа Сліпого, однак, вже за рік — з 1998 по 2004 роки продовжує навчання у Люблінській духовній семінарії (Польща). Про цей період навчання владика Іван згадує із особливою теплотою: «У 1997 році розпочав навчання у Тернопільські духовній семінарії ім. Патріарха Йосифа Сліпого. Після одного року навчання у семінарії з благословення тодішнього правлячого єпископа Тернопільського блаженної пам’яті Михаїла Сабриги і за рекомендацією тодішнього ректора семінарії, а нині — митрополита і архиєпископа Василія Семенюка, продовжив навчання в Люблінській духовній семінарії в Польщі. Навчання в семінарії проходило на базі Люблінського католицького університету, що вносило свої особливості. Роки, проведені в семінарійних стінах, поза сумнівом стали для мене часом особливого зросту як загально-людського, так і духовно-церковного».

27 серпня 2004 року, у навечір’я свята Успення Пресвятої Богородиці, отримав дияконські свячення із рук високопреосвященного владики Василія Семенюка у с. Зарваниця, що на Тернопільщині.

З вересня 2004 року по травень 2005 року диякон Іван Кулик звершував дияконське служіння при каплиці Українського католицького університету, де одночасно проходив приготування (брав курси італійської, грецької і латинської мови) для виїзду на навчання до Риму.

Священниче служіння

8 травня 2005 року отримав священниче рукоположення в соборі Зарваницької Божої Матері в духовно-відпустовому центрі «Зарваниця» на Тернопільщині із рук високопреосвященного владики Василія Семенюка. Далі з 2005 по 2009 роки навчався у патристичному інституті «Августиніанум» в Римі, здобувши ступінь ліцензіата з патристики та патрології.

«Після закінчення Люблінської духовної семінарії в мене було бажання продовжити навчання у Люблінському католицькому університеті на факультеті патристичного богослов’я. Однак, Комісія кадрового забезпечення нашої Церкви, яка направляє студентів на закордонні студії, вирішила, що було б краще, щоб я продовжив навчання з патристичного богослов’я саме в Римі у спеціальному патристичному інституті, який називається „Августиніанум“. Перед приїздом до Риму я мав чудову нагоду протягом одного навчального року служити дияконом і навчатися в Українському католицькому університеті у Львові. Саме в УКУ мав можливість поглибити знання з класичних мов та італійської мови і так приготуватися до навчання в Римі.

Саме життя і навчання в столиці Італії було дуже гарним досвідом. Звісно, на початку було трохи важко, адже треба було вдосконалювати мову, пізнавати культуру, звикати до способу життя. Однак, навчання в Римі стало для мене не лише нагодою для поглиблення богословської освіти, але також можливістю познайомитися з різними цікавими людьми, які приїжджають на навчання до Риму з багатьох країн світу», — розповідає про власний досвід знайомства із Вічним містом та центром Католицької Церкви владика Іван.

З жовтня 2006 року по лютий 2009 року здійснював душпастирське служіння для української громади у м. Каттоліка (Дієцезія Ріміні) та у м. Пезаро (Дієцезія Пезаро). З березня по липень 2009 року здійснював душпастирське служіння для української громади у м. Падуя, м. Есте та м. Тієне (Дієцезія Падуї); у м. Бассано-дель-Граппа (Дієцезія Віченца); у м. Кйоджа (Дієцезія Кйоджа). «У 2005 році я отримав ієрейські свячення і відразу приїхав на навчання до Риму. На той час в Італії було вже понад сто українських громад і бракувало священників, які б могли обслуговувати наші спільноти, тому нас, священників-студентів, часто просили допомогти у душпастирстві. Час від часу я допомагав нашим душпастирям у служінні в різних громадах Італії. Починаючи з осені 2006 року, стало доїжджав з Рима до українських спільнот у містах Каттоліка та Пезаро. Українські церковні спільноти в цих містах стали для мене першим досвідом душпастирського служіння. Більше двох років кожної суботи і неділі я приїжджав до наших людей звершувати Божественну Літургію, проповідувати Слово Боже та бути разом з ними у їхніх радощах і труднощах. Наступних п’ять місяців я служив для наших людей у містах Падуя, Бассано-дель-Граппа, Есте, Тієне та Кйоджа», — зазначає єпарх Кам’янець-Подільський.

Далі у серпні 2009 року призначений Адміністратором парафії свв. Сергія і Вакха у Римі, а з грудня 2013 року по вересень 2019 року — здійснював служіння пароха вищезгаданої парафії у м. Римі. Насамперед, владика ділиться історією цієї парафії, яку дуже любив патріарх Йосиф Сліпий: «Ця українська церква і парафія в Римі дуже давня та історична. Сама церква свв. Сергія і Вакха була передана Київській митрополії в 1641 році, а парафія при цьому храмі була створена в 1970 році за старанням Патріарха Йосифа Сліпого. Патріарх Йосиф дуже любив цей храм, часто молився перед чудотворною іконою Жировицької Богородиці та протягом року у всі Богородичні свята старався звершувати тут Божественну Літургію. Служіння в Римі стало для мене особливим духовним і душпастирським досвідом». Окрім цього, цей період служіння у парафіяльній спільноті серед українських емігрантів в Італії, за словами єпископа, став для нього справжньою школою душпастирювання. «В Італії пройшло 14 років мого душпастирського служіння, з яких 10 років служив на парафії Святих Сергія і Вакха в Римі. Служіння в українській парафії Рима було для мене великим даром Бога та чудовим душпастирським досвідом. Українська Церква в Італії, зокрема в Римі, для наших людей є особливо близькою і рідною домівкою, адже більшість наших співвітчизників не мають власних помешкань, тому храм став особливим родинним місцем зустрічі з Богом і один з одним. В першу чергу спільна літургійна молитва, катехизація, різні зустрічі, паломництва до святих місць, святкування церковних і державних свят, благодійні заходи — все це єднає наших людей навколо Бога, об’єднує в одну міцну спільноту, дає сили переживати нелегкі щоденні труднощі та виклики. Підсумовуючи своє десятилітнє служіння в українській парафії Святих Сергія і Вакха, можу сказати, що ця парафіяльна спільнота стала для мене великим досвідом літургійної молитви. Там окрім Божественної Літургії, я вчився спільнотно молитися Вечірню і Утреню та відкривав велику молитовну глибину наших літургійних текстів. За цей чудовий досвід дякую Богові, і преосвященному владиці Діонісію Ляховичу, який щоденно брав участь у спільній літургійній парафіяльній молитві; дякую співбратам-священникам, які допомагали мені у душпастирстві; сестрам Катехиткам Св. Анни; парафіяльному хору і всій спільноті, які брали участь у щоденних богослужіннях», — мовить ієрарх.

Єпископська діяльність

10 вересня 2019 року у Ватикані повідомлено, що Святіший Отець Франциск поблагословив рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви про канонічне обрання о. Івана Кулика єпархом Кам’янець-Подільським УГКЦ. «Рішення Синоду Єпископів УГКЦ про обрання мене єпархом Кам’янець-Подільським було справді неочікуваним. Коли Блаженніший Святослав, Глава нашої Церкви, повідомив мені про це рішення Синоду, в мене виникло запитання: чому саме я? До такого служіння я ще занадто молодий і недосвідчений. Та й половину свого життя, а це двадцять років, я прожив поза межами України. Такі думки повставали в мені, і це викликало певні переживання. З іншого боку, розумію, що покликання до єпископського служіння — це Божий поклик, і тому приймаю його як великий Божий дар. Вірю, що Господь буде вести мене і, незважаючи на всі мої недосконалості, даватиме сили та мудрості бути добрим архипастирем», — зазначає владика Іван Кулик.

26 листопада 2019 року відбувся Чин найменування нового єпископа Івана Кулика під час Великої Вечірні у монастирському храмі Собору Пресвятої Богородиці Чину святого Василія Великого, що в Брюховичах, поблизу Львова. Варто також зазначити, що сам Чин найменування нового єпископа Української Греко-Католицької Церкви відбувся під час спільних реколекцій греко-католицьких і римо-католицьких єпископів.

Єпископська хіротонія отця Івана Кулика відбулася 1 грудня 2019 року у катедральному храмі Різдва Пресвятої Богородиці Кам’янець-Подільської єпархії у м. Хмельницький. Головним святителем став Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав, а співсвятителями — архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський владика Василій Семенюк та владика Діонісій Ляхович, делегат із повними правами Апостольського екзарха для українців-католиків візантійського обряду, що проживають в Італії.

Відповідаючи на запитання про перші кроки єпископського служіння у Кам’янець-Подільській єпархії, владика Іван Кулик зазначає: «Кам’янець-Подільська єпархія свого найбільшого розвитку набула у XVIII ст. Вона простягалася тоді на всю територію Хмельницької області та займала частину теперішньої Тернопільської і Вінницької областей. Єпархія була поділена на 25 деканатів, що об’єднували 919 парафій. Занепаду і цілковитого знищення єпархія зазнала в XIX ст., коли теперішня Хмельниччина опинилася під пануванням Російської імперії. Вороже ставлення Російської імперії до Греко-Католицької Церкви призвело до її ліквідації на Поділлі.

Єпископське служіння розумію як велику відповідальність за священників та мирян, щоб разом з ними вчитися бути добрими людьми та ревними і святими християнами. Перед моїм призначенням я не мав жодної нагоди запізнатися з Хмельниччиною. Тому найперші мої зусилля будуть спрямовані саме на пізнання особливостей єпархії, на глибше знайомство зі священниками та монахами, які у ній служать, на спілкування з вірними та слухання їх. Кам’янець-Подільська єпархія насправді має добре закладену основу. Найбільша заслуга у цьому належить дотеперішньому адміністратору єпархії, високопреосвященному владиці Василію Семенюку, архиєпископові і митрополитові Тернопільсько-Зборівському. Мені, отже, зовсім не доведеться починати розбудову єпархії від основ, але лише продовжувати та розвивати те діло, яке розпочате задовго до мого призначення».

Своїм єпископським гаслом владика Іван Кулик, єпарх Кам’янець-Подільський, обрав слова «Проповідувати світло народові». Про їх значення та сенс він розповідає наступним чином: «Цей напис є коротким витягом з оборонної промови апостола Павла перед царем Агриппою, що її нам подає 26 глава книги Діянь Святих Апостолів: „Але, одержавши від Бога допомогу, я по цей день стою і свідчу малим і великим, нічого не кажучи, крім того, що Мойсей і пророки говорили, що має наступити: що Христос має страждати, і що він перший, воскресши з мертвих, має проповідувати світло народові й поганам“ (22–23). Для мене „проповідувати світло народові“ означає нести Світло, тобто Воскреслого Христа, всім людям, роблячи це словом і свідченням свого життя. Також напис з огляду на його зв’язок з тематикою Христового Воскресіння органічно вплітається в символіку герба, в якій закладена ідея свідоцтва Пасхи Господньої. Дух, кров і вода — основні символи, зображені на гербі. Ця тріада згадана в Першому посланні апостола Йоана (5, 5–8) як свідчення Христового розп’яття, з яким нерозривно пов’язане воскресіння. Дух зображений на гербі у вигляді голуба на зеленому тлі, вода представлена синім тлом на якому зображений хрест, а кров — червоним тлом, на якому зображена чаша. У тріаді Дух-кров-вода відображається також життя і смерть двох святих, які мають особливе значення у моєму духовному житті — святого Йоана Предтечі як мого небесного покровителя та святого Йосафата Кунцевича як покровителя моєї родинної парафії в якій я виростав та духовно формувався».

Контактна інформація

Адреса: вулиця Зарічанська, 10/3, Хмельницький 29000, Хмельницька область, Україна

Телефон: +38 (067) 174-13-60

Новини та анонси

Інтерв’ю та коментарі

Проповіді та промови

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae