Владика Григорій Комар у день пам’яті святого Володимира Великого: «За язичництвом немає ніякої перспективи»

28 липня 2022

28 липня Українська Греко-Католицька Церква літургійно відзначає пам’ять святого рівноапостольного князя Володимира, у хрещенні названого Василієм. З цієї нагоди владика Григорій Комар, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, ділиться своїми думками стосовно значення його постаті для українського народу.

Владика Григорій Комар у день пам’яті святого Володимира Великого: «За язичництвом немає ніякої перспективи»

У нинішній день ми святкуємо святого рівноапостольного великого нашого князя Влодимира. Його називаємо просвітителем нашого народу, хрестителем нашої Української землі. Він змінив цивілізаційний напрям розвитку нашого українського суспільства. Він увів наш народ у сім’ю європейських християнських народів. Він відвернув нас від омани ідолослужіння, від язичництва і повів до світла Христової віри.

Наш літописець, який описує особу князя Володимира і всі ті події, які пов’язані із хрещенням Руси-України, немов би ділить життя великого князя на два періоди. Він описує те, як жив Володимир до свого хрещення, до свого навернення, а пізніше показує як змінилося його життя. Навіть можемо дивуватися, що цей літописець не вагається написати про правителя однієї з найбільших тогочасних держав світу усю правду. Він не прикрашує нічого із цього дохристиянського життя. Перед його читачами постає постать владолюбивої особи. Володимир дуже дбав про те, щоб зміцнити і розширити свою державу, продовжуючи справу свого батька Святослава. І справді, тоді держава Київська Русь сягала від Балтики до Чорного моря. Вона була однією із найбільших держав у тогочасній Європі. Літописець нам представляє князя, який шукає для себе різноманітних задоволень: утримує величезний гарем, карає усіх тих, хто насмілився висловити будь-яку незгоду із його рішеннями чи політикою, той, який знищує своїх конкурентів, дбаючи, щоб нічого не загрожувало його владі. Той, який збирає багатство для себе і для того, щоб стати ще сильнішим і могутнішим. І, здавалось би, чи є така сила, що могла б змінити життя того чоловіка, який має все: необмежену владу, великі гроші, славу, все, що лиш забажає? Що би могло його перемінити? І така сила є. Вона називається силою Хрещення. Бо Хрещення, яке ми прийняли — воно не лише Володимира, воно кожну людину змінює. Але цьому великому правителеві України потрібно було ще дозріти до рішення стати християнином.

Не можна сказати, що християнство у тому часі його правління було зовсім незнане на землях Київської Русі. Вже більше як сто років перед ним його попередники — київські князі Аскольд і Дир стали християнами. Християнкою також була бабуся Володимира — княгиня Ольга. Вона спонукала і свого сина, і внука, щоб і вони теж стали причасниками цієї божественної істини, яка визволяє людину. Святослав казав: «Як прийму християнство, з мене сміятимуться мої воїни». Це щось таке не для справжнього чоловіка. І сьогодні можемо почути подібні закиди. Дехто каже: «Правдивою релігією нашого народу є язичництво. Воно не знає ніякої пощади до ворогів. Така релігія каже всіх винищувати. Вона тільки визнає культ сили, не має ніякого милосердя чи співчуття. І коли ми були язичниками, ми тоді були найсильнішими. А коли став народ наш християнським, а з християнством прийшло Євангеліє — Дух смирення, покори, любові до ворогів, то ми відразу стали слабкими, тому, що інші взяли над нами верх». Така ідеологія неоязичництва, на жаль, сьогодні дуже популярна. Це неоязичництво, від якого визволив нас Володимир, іноді культивується серед окремих військових.

Володимир зрозумів, що за язичництвом немає ніякої перспективи. Це неоязичництово насправді буде народ тримати у великій пітьмі, закриваючи йому шлях до будь-яких цивілізаційних здобутків і відкриттів. Через те, дозрівши до цього рішення стати християнином сам, він згодом у води Дніпра ввів увесь свій народ. Володимир — справжній правитель, який показав народові на власному прикладі що це означає стати християнином. Він міг це зробити силою своєї влади. Але він знав, що сила примусу — короткотривала. Насправді ж людей потягає приклад. Люди казали: «Покажи ти князю: що це означає нова віра і стати християнином?» І Володимир показав: розпустив гарем, зліквідував смертну кару, пам’ятаючи Заповідь Божу «не вбий». Той, який жив до того часу навсильством і захопленням сьогодні скасував смертну кару. Той, який перед тим збирав багатства, щоб себе збагатити і зміцнити, сьогодні щедро подає милостиню. Той, який перед тим шукав товариства із сильними цього світу, нині до себе на трапезу кличе жебраків і з ними розділяє харчі. Каже літописець що він щоденно висилав із княжого двору цілі підводи з хлібом, щоби роздавали потребуючим. Бо тепер не мав різниці: всі люди були для нього одинаковими.

Після хрещення наш народ мило і вдячно називав «Красним сонечком», бо засвітив він своїми чеснотами, немов сонце для усього свого народу. Літопис нам розповідає, як Володимир перед свої хрещенням осліп. І щойно тоді, коли охрестився, повернувся до нього зір.

У молитвах Володимира порівнюють до апостола Павла. Павло також перед наверненням переслідував християнство, перед хрещенням осліп і зміг бачити лише тоді, коли охрестився. Багато є паралелей між апостолом Павлом і князем Володимиром. Через те називаємо його рівноапостольним. Він у своїх трудах, спрямованих на поширення Христового Євангелія, дорівнює апостолам.

Багато він нам залишив спадку, але найголовнішим спадком є скарб Володимирового Хрещення. І це Володимирове Хрещення всіх нас українців єднає. Ми, на жаль, зараз є розділені в різних церквах. Але усі ті церкви в Україні — християнські і мають один і той самий початок, одну і ту саму точку відліку — Володимирове Хрещення. Нас усіх єднає Дніпровська хрещальна купіль.

Ми часто чуємо, що Володимир хрестив свій народ у православній вірі. І дехто це трактує у конфесійному значенні. Тут не йде мова про конфесію. Тут йде мова про правдивість віри, про її справжність. Володимир хрестив Русь-Україну у 988-му році. Тоді ще не було поділу між православними і католиками. Тоді Церква була єдина. Тоді усі християни визнавали першість Святішого Отця — єпископа Риму. І тепер ми маємо велике завдання: відновити те, що Володимир нам дав — єдність поміж церквами, той стан, коли є одне стадо і один Пастир.

Сьогодні перед нами — християнами стоїть велике завдання захистити себе і своїх дітей від новітніх ідеологій неоязичництва, які перед нами вимальовують перспективу життя без Бога. І це величезна спокуса: замість того, щоб подібно до Володимира пізнати правду, служити Правді, і тій Правді — Правдивому Богу поклонятися і служити і від Нього як із джерела брати силу і наснагу для свого життя.

† Григорій Комар,
єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ