Владика Григорій Комар: Молімося, щоби Господь знищив зло у наших серцях та серцях наших ворогів

25 лютого 2024

24 лютого 2024 року, у другу річницю початку повномасштабної російської війни проти України, у катедральному соборі Пресвятої Трійці у м. Дрогобич Божественну Літургію очолив владика Григорій Комар, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. У своїй проповіді він закликав до молитовної сміливості проти безмірного зла війни, брехні і пропаганди, проти внутрішніх поділів та збайдужіння.

Владика Григорій Комар: Молімося, щоби Господь знищив зло у наших серцях та серцях наших ворогів

З цієї проповіді владики Григорія Комара ви довідаєтеся:

чому ця російська війна проти України має і духовні корені?
якою повинна бути відповідь християнина на велике зло, що прагне його поневолити та знищити?
яким чином давати сьогодні раду українцям із безмірними ворожими пропагандою і брехнею?
як це — молитися сьогодні сміливо?
якими є теперішні виклики перед українським народом — розділення і збайдужіння?

Всечесні отці,

дорогі рідні наших полеглих воїнів-Героїв,
шановні представники влади,
дорогі брати і сестри!

24 лютого — це особливий день, який назавжди трагічною сторінкою увійде у нашу українську історію.

Майже для всіх цей день став своєрідним рубіконом. Ми своє життя розглядаємо до 24 лютого, до війни, і після неї. Та війна заторкнула кожну людину, кожного українця, декого більше, декого менше. Від декого ця війна забрала житло, забрала якісь мрії, плани, перекреслила майбутнє. Від декого вона забрала найдорожчих, найлюбіших, вирвала частину серця, поставила таку дуже чорну крапку.

Духовна катастрофа як причина війни

І нині, коли ми дійшли до другої річниці цієї жорстокої війни, яку проти України розв’язала Росія, ставимо ми перед собою в цей день дуже багато запитань, а також хочемо підсумувати і той досвід, який війна собою для всіх нас принесла. Ми не можемо й по сьогодні відповісти, чому вона розпочалася. А тому, що початок цієї війни, і вона сама, є поза межами людської логіки, є поза межами будь-яких політичних конструкцій. Її причину треба шукати набагато глибше. Вона є без жодного перебільшення сказати — духовною катастрофою. Це є виклик, який путінський режим і Росія, яка пішла за ним, кинула не тільки людству, але кинула самому Богові. І як би їхні пропагандисти у церковних ризах і навіть з патріаршими титулами не намагалися це зло відбілити, знайти йому якесь пояснення чи оправдання, це зробити неможливо. Ці оправдання виглядають на богохульство, на насмішку, над якимось здоровим глуздом.

Ми зустрілися з дуже великим злом

Дорогі, дозвольте, я спробую підсумувати трохи свій, а думаю, і ваш досвід того, що ми пережили за ці два роки, що пережив увесь наш народ. По-перше, ми зустрілися з дуже великим злом. Злом, яке важко собі уявити за його наслідками і за його велетенським масштабом. У людську голову не може вкластися те звірство і жорстокість, якими супроводжується ця загарбницька війна. У жодній війні, навіть найжорстокішій, ніхто дітей ще не ґвалтував. Ніхто не спричинював таких безумних руйнувань і підлостей, що діються зараз. Ніколи той, хто називав себе братом чи себе таким вдавав, не пхав так віроломно ножа в спину, як є тепер.

Те зло нас налякало. І не могло би бути інакше, бо, тільки собі уявімо — проти нас, проти України, постала держава найбільша за територією і ядерним потенціалом. Не є правильно якось знецінювати свого ворога, особливо коли він може бути таким підступним, жорстоким, що відкидає будь-які закони — гуманітарні, людські, Божі. Ми проти того зла постали, але розуміємо, що його подолати мужністю, звитягою наших воїнів, подолати його навіть за підтримки усього світу цивілізованого, є непросто. Ми його не зможемо, зрештою, подолати, якщо не будемо Господа Бога призивати як нашого заступника і нашого оборонця.

Молитва про оборону перед злом

Ми щойно слухали в Євангелії про цю жінку, вдову, яка приходила, просила того суддю, щоб її оборонив. І потім каже Ісус: «Хіба ви думаєте, що Господь Бог не оборонить тих, які до Нього взивають вдень і вночі?». Оборонить…

Тому, з одного боку, коли ми усвідомлюємо силу, масштабність цього страшного зла, також з іншого, шукаймо і використовуємо ту силу, яка може його справді знищити. Бо всяке зло, проявлене назовні, має духовну основу, має духовне коріння, воно народжується у людському серці, у злих намірах, у злих думках, у злих прагненнях, планах. Тому молімося, щоб Господь Бог те зло знищив і в наших серцях, але також і в серцях наших ворогів.

Зброя проти пропаганди — говорити правду серцем

Це, дорогі, перше, напевне, що нас усіх так дуже-дуже потрясло. Далі, ми усі зустрілися з такою ситуацією, коли нам бракує слів. Бракує слів пояснити, що відбувається. Особливо нам бракує слів, щоб потішити тих, хто страждають, хто втратили своїх рідних, близьких. Тоді особливо розуміємо, якими безсилими є наші людські слова, якими вони часами бувають пустими, марними… Усвідомлюємо, що тут не спрацюють якісь заготовки, якісь риторичні схеми, що тут треба дати можливість говорити серцю. Серцю співчутливому… Говорити тихо, навіть без будь-яких слів… Деколи просто бути поруч.

Ми, дорогі, зрозуміли, що найсильнішою зброєю, яку має наш ворог, це є не гармати і не ракети. Це є їхня брехня і пропаганда. Бо ракети чи снаряди, вони торкаються нашого тіла, вони можуть забрати лише фізичне життя. Але та брехня вражає ум людини, отруює серце. І ми мусимо зізнатися, що вона дуже ефективно працює. Нам здавалося, що після того, як Росія напала на Україну, всім стане відразу все зрозуміле. З ким світ має справу…

Нам здавалося, що в нікого не буде сумніву, що то злочинці, які порушили суверенітет незалежної держави, здійснюють агресію, жорстоким способом. Але, на жаль, знайшлося багато тих, які починають говорити навіть у вільному світі, де є доступ до всієї інформації — «а це не все так однозначно», «нам треба слухати Путіна, треба почути їхні аргументи», «давайте, може, ми ще в нього одне інтерв’ю візьмемо, може, ще до нього зателефонуємо».

І та пропаганда і та брехня, вона не лише вражає тих людей, які є поза Україною. Візьмемо хоч би ситуацію на українсько-польському кордоні. Але вона також вражає і наші уми, і серця. Та пропаганда сіє багато зневіри, сумніву, розбратів, сварок. Ми вже починаємо довкола озиратися і шукати винних, бо так є дуже простіше і легше показати на когось пальцем. І тому нині, коли ми дійшли до цього дня, ми ставимо перед собою завдання знайти захист проти цієї дезінформації, брехні і пропаганди. Ми хочемо того духовного імунітету, що нас від цього зараження брехнею убезпечить. Ми хочемо мудрости і її просимо у Бога, щоб могли ми розрізнити між добром і між злом, між правдою і неправдою. І таку мудрість мають люди, які шукають Бога, бо там де є Бог, там вони знайдуть і правду, там вони знайдуть добро, а де немає Бога, там завжди буде зло і неправда.

Проти поділів

Дорогі, ми в цей час війни досвідчили велику єдність нашого суспільства. Тією єдністю захоплюється весь світ, навіть її визнають наші вороги. Але тому, що єдність є наша найбільша сила, тому вона буде і під найбільшою атакою ворожою. Ворог усе зробить для того, щоби нас поділити і роз’єднати, тому відкиньмо ту спокусу, гадати, хто є більший патріот, а хто менший, хто робить для України більше, хто менше, хто справжній герой, а хто хіба просто герой. Нам і так не бракує поділів, не бракує їх зовсім. Ми вже поділені. Поділені, розшматовані наші сім’ї — чоловіки тут, жінки з дітьми десь за кордоном. В Україні того року була найменша кількість одружень, шлюбів, але дуже величезна кількість розлучень. То є та реальність, у якій ми живемо, то є ті наслідки, що війна неминуче з собою несе. Тому шукаймо тієї єдності поміж собою, або бодай не творімо ніяких поділів і ніяких ворожнеч. Бо поділених і розсварених ворог нас легко матиме за свою здобич.

Молитися сміливо

Ще, дорогі, ми відчули, що деколи єдиною формою спілкування, єдиним способом спілкування залишається лише молитва. Ні на що інше ми не спроможні. Нам стає важко говорити навіть зі своїми друзями. Ми не знаходимо якихось потрібних аргументів, слів. Тоді вартує просто молитися. Молитися за ту людину, до якої ми не можемо достукатися. Молитися за ту людину, яка стала чомусь до нас вороже налаштована, або ми до неї. Молитися у різних ситуаціях.

Ви скажете: «Та, ми молимося, але починаємо сумніватися, чи та молитва діє, чи вона доходить до Бога, чи вона є корисною». Я так думаю, невипадково ми мали сьогодні саме це Євангельське читання. Ми його не вибирали якось наумисне. Це церковний устав приписує нині читати це Євангеліє про ту вдовицю, яка просить немилосердного суддю, а Господь потому каже, що Бог є більшим, ніж той немилосердний суддя. Як ми будемо до Нього стукати, то відчинить, як будемо просити, то отримаємо те, що просимо. А чому до цього часу не отримали? Або може неправильно просили? Може ми ще не дійшли до такого рівня, щоби віддати себе цілковито Богові, щоби довіритися Йому, щоби визнати над собою його Божу владу.

Ми маємо в своїй молитві також бути сміливими. Ми так спочатку молилися: «Боже, захисти наше небо, щоби на нас ракети не падали, захисти наших воїнів». Тепер ми вже стали трохи сміливіші. Ми молимося: «Боже, дай перемогу нашим воїнам, зітри то зло, бо воно нищить, бо воно не має берегів, бо така є його звісна природа не насититися ніколи, прагнути більше і більше жертв».

Переосмислити себе як Церква

А ще, дорогі, війна поставила перед нами велике завдання переосмислити себе як народ, навіть переосмислити себе як Церква. Що означає бути Церквою у нинішніх обставинах? Так, ми знаємо, який є запит до Церкви з боку людей. Люди хочуть, щоб Церква була духовною лікарнею, щоби лікувала рани, хочуть, щоби давала надію, щоби забезпечувала той наш зв’язок із Богом. Люди хочуть, щоб Церква була нашою Церквою.

Але, дорогі, місія Церкви деколи передбачає не тільки пригорнути, зрозуміти, пробачити, підтримати, але й сказати правду, навіть якщо та правда комусь не сподобається. Каже Господь: «Я прийшов, щоби свідчити істину». І, дорогі, правдою є те, що ми байдужіємо. Правдою є те, що ми собі починаємо думати, що то є це чиясь війна, не моя, і я не маю ніякої відповідальності за те, як вона закінчиться, то є обов’язок якихось політиків чи військових, чи ще когось.

Якою великою ціною є куплений наш нинішній день!

А ще нині ми, як ніколи розуміємо, якою великою ціною є куплений наш нинішній день. День, коли ми можемо бути разом, коли ми живі. Той день куплений життям багатьох наших захисників-воїнів. І ви, тут присутні, це розумієте якнайкраще. Вони нам своє життя дали в борг, а ми тепер маємо це життя гідно прожити. Ми маємо обов’язок зберегти нашу Україну і передати її нашим дітям, передати той дар свободи, що так зараз люто, нещадно атакований.

Ми нині підносимо нашу молитву за наших полеглих воїнів, за наших Героїв, щоб Господь Бог їм дарував Небесну батьківщину. Щоб вони знайшли упокоєння для своїх безсмертних душ у Божому царстві. І щоб вони, які прийшли до небесного українського війська, там з Неба, допомогли нам подолати того ворога, того московського окупанта, який постав проти людяності і проти Божих законів. Амінь.

† Григорій Комар,
єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицький