Владика Борис Ґудзяк у Нотр-Дамі: «Бути автентичною людиною, жити добре — це не теорія. Для цього потрібна практика»

ПРОМОВА

архиєпископа і митрополита Філадельфійського владики Бориса Ґудзяка

(15 травня 2022 року)

У дитинстві, коли я спостерігав за грою футбольних команд Ари Парсегяна і на баскетбольному майданчику копіював рухи Адріана Дантлі, я мріяв зіграти на стадіоні Нотр-Дам. Багато дітей мріють про Нотр-Дам. Дорогі випускники, у вашому житті ця мрія здійснилася.

Мої юнацькі амбіції були далекосяжними: стати професійним баскетболістом і увійти в NBA.

Ці мрії розбилися об реальність досить рано, у старшій школі, коли мене виключили з команди. Бог мав інші плани. У них не було ні NBA, ні спортивної слави на стадіоні Нотр-Даму. І я Богові вдячний. Але дитячі мрії ніколи не вмирають. Сьогодні я тут, з вами, дорогі випускники. Завдяки вам я потрапив на омріяний стадіон і… з вашого дозволу… не хочу змарнувати нагоду і… передати пас на вас… . (кидає футбольний м’яч)

Мої знання про Університет Нотр-Дам не обмежувалися лише спортом. Було багато ниточок, які нас зв’язували. Я є земляком отця Теодора Гесбурга, багатолітнього ректора Університету Нотр-дам. Його рідна парафія Святої Вервиці розташовувалася на Бельвю авеню недалеко нашого родиннного дому в Сіракузах. Коли я навчався в аспірантурі в Кембриджі, отець Браян Дейлі з «Товариства Ісуса», який належав до вашого богословського факультету — один із найшанованіших богословів у світі — був моїм професором і сповідником. Ще один священник і письменник, який мав особливий вплив на моє життя і який тут розпочав свою викладацьку кар’єру — Герні Ноуен. Отець Генрі познайомив мене з людьми з розумовою неповносправністю, і це знайомство стало визначальним у становленні Українського католицького університету.

Представляючи УКУ тут на цій сцені, дозвольте висловити глибоку вдячність за теплоту та гостинність — вам, отче Джоне, вам, дорогі випускники, батьки, викладачі та співробітники Університету.

Покликання Університету — установи, яку започаткувала Католицька Церква — сприяти розквіту та розвитку людини як цілості. Це не просто місце для завантаження інформації у ваш мозок. Університети повинні прагнути охопити і просвітити всю людину: розум і тіло, душу і дух. Вони покликані бути не лише навчальними закладами, а й домівками мудрості; спільнотами, в яких кожному допомагають розпізнати своє покликання, Божий план щодо кожного з нас. Покликання Університету Нотр-Дам — бути домом цілісної і святої мудрості. Сподіваюся, що навчаючись тут під золотою статуєю Богородиці, ви відчули себе в обіймах Бога і під Його благословенням. Зціленими і сповненими надії. Це постійний процес, але вірю, що він почався і триватиме.

За роки навчання перед вами поставали важливі життєві питання: що робити, як жити, які якості розвивати і як формувати свій характер. Ви навчилися визнавати й стверджувати людську гідність навіть за несприятливих обставин. Сподіваюся, ви навчилися прощати і просити прощення, навчилися дякувати.

Бути автентичною людиною, жити добре — це не теорія. Для цього потрібна практика. Це нелегко, це торкає до глибини серця.

Саме про серце я хотів би зараз поговорити з вами, від серця до серця.

З Божої благодаті в центрі нашого буття — саме його часто називають серцем — ми отримали здатність любити, бути чуйними до інших, досвідчувати чар і дар стосунків. Усе, що насправді важливе, справжнє, вічне, відбувається у відношенні до І(іншого). Ми, християни, віримо у Бога у трьох Особах, які перебувають у стосунках любові. Ми створені на Божий образ і подобу. Ми особисті. Людині потрібно бути у стосунках. Саме так ми розквітаємо. На самоті ми почуваємося самотніми, сумними і безсилими. Зосереджуючись на собі, стаємо ізольованими та ідіотичними. Це різке слово походить від грецького ἴδιος (ídios, «власний, особистий») +‎ — ώτης. Насправді слово «ідіот» немає нічого спільного із інтелектуальною оцінкою — це той, хто поглинений собою, замкнений у собі.

У прямому значенні серце — це лише один із наших анатомічних органів. А все ж його биття розповідає так багато про наше життя, свідчить про саме. Це символ. Це таїнство. Ми ділимося цим таїнством з Богом, а Бог ділиться ним з нами. Ми використовуємо слово «серце», щоб описати місце наших радостей і страждань, тривоги і гармонії, смутку і втіхи. Саме там, у серці, ми єднаємося один з одним. Це спілкування стає нашою участю в житті Бога. У Божому серці ми знаходимо свій справжній мир і нашу автентичну радість. У цьому наше призначення.

Ми пережили місяці і навіть роки соціального дистанціювання і ковідних протоколів. Чи можу я попросити вас зараз зробити паузу і виміряти пульс вашого сусіда? Саме так! Візьміть свого сусіда чи сусідку за руку і відчуйте серцебиття людини поруч. Просто зробіть це! Навіть, якщо ви не збираєтеся бути медиком, я вірю, що ви зможете знайти ритм, пульс людини, яку Господь поставив поруч з вами тут і зараз, на цьому радісному святі.

Затихніть і слухайте. Попросіть дозволу доторкнутись і відчуйте. Так, навіть людей мого віку. Пульс все ще є.

Оце так! Життя іншої людини. Життя, яке треба поважати, підтримувати, радіти ним і захищати. Уявіть собі: 8 мільярдів пульсуючих сердець є на цій планеті. Сердець, повних надії, сподівань, життя і любові.

Саме моменти, що випливають із серця, торкнулися серцевини, сутності вашого єства під час перебування в Нотр-Дамі. І саме це ми святкуємо сьогодні: вашу віддану працю та досягнення, щиру любов батьків, які супроводжують — і так, платять — за вашу освіту, ваші злети та падіння, сміх від душі, вашу самовідданість у служінні іншим, а також, здавалося б, безсердечні вимоги професорів. Знайте, високі очікування є ознакою поваги. Ваші найкращі моменти в цьому університеті були від серця до серця. У цьому і є покликання Нотр-Даму. Людське покликання та здатність брати участь у Божому серці, люблячи, віддаючи, страждаючи з іншими та для інших… це саме те, що Університет Богоматері дарував вам, а через вас — світові.

Дозвольте перенести вас у ще одне місце, де Богородиця сьогодні так живо присутня: Маріуполь або «місто Марії». Протягом двох місяці місто Маріуполь — у заголовках усіх провідних медіа. Оточене російськими окупантами, зруйноване, пограбоване. Загнані в катакомби металургійного заводу, його захисники є символом непохитної мужності, сталевої волі і глибокої любові. Учасники так званого Маріупольського гарнізону залишилися захищати місто Марії, захищати невинних, боротися за нашу гідність і свободу. Там багато таких, як ви, дорогі випускники. Вашого віку, зі схожими надіями та мріями. Саме в ці години ці герої борються, стоять у поєдинку зі смертю. Але водночас вони дають один одному шлюбні обіти, як Валерія та Андрій Карпиленки, які одружилися 5 травня, десять днів тому, за три дні до того як Андрія вбили. Ви можете собі уявити, як билися їхні серця? Але вони не здаються. Вони обмінялися обручками з фольги.

Армія вбивць наближається, а Бог допомагає захисникам долати страх. Вони говорять зі світом чітко, спокійно. Їхні дружини намагаються достукатися до сильних світу цього, як от Катерина Прокопенко та Юля Федосюк, які минулої середи були на аудієнції у Папи Франциска. Їхні серця б’ються у прагненні до чеснот: справедливості, краси та правди. Безстрашність — це початок вічності, це їхні випускні урочистості. Подумайте про це, безстрашність — початок вічності. Коли Ісус з’явився своїм учням, перше, що Він сказав, було «Не бійтеся!» Заохочую вас, дорогі випускники, не боятися. Ваша довіра до Господа є початком вічного життя. Це ваш випускний.

Чому ми зачаровано дивимося на Київ і Чернігів, Ірпінь і Харків, Волноваха, Херсон? Чому ми вивчили складні назви цих далеких місць? Чому смілива і емоційно забарвлена лайка зробила острів з трави і каменю Зміїний відомим у всьому світі? Чому американці та люди доброї волі з усього світу так щедро нас підтримують? Чому ваш університет у час війни демонструє солідарність з Українським католицьким університетові? Чому я тут?

Чому? Тому що ми бачимо серце народу і країни; людяність і сила її лідерів відображають позицію та характер усієї країни. Слово Зеленський у всіх на слуху, і він є символом безстрашного народу, який зробив його тим, ким він є. Народ тихих героїв, відважних патріотів, які вміють по-справжньому любити. Ті, хто долаючи свої страхи, дивиться у вічність. Безліч українців виявляють найбільшу любов, адже «ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів., 15:13). Незважаючи на спустошення і воєнні злочини, мародерство і тортури, брехню і жагучу жорстокість, ми бачимо їхнє життя. У них є серце, і ми хочемо поділитися з ними своїми серцями.

Українці роблять Біблію живою — Давид протистоїть Голіафу, хресна дорога має стації в Бучі та Бородянці, Маріуполі та Сумах, Ісус страждає зі своїм народом. Ми пережили унікальний Великий Піст і Страсний тиждень. Молимося, щоб цей Хрест знову закінчився Воскресінням, перемогою життя над смертю.

Із підземель «Азовсталі» воїни, серед яких студенти, нещодавні випускники та викладачі університетів, дають нам найважливіший урок — як жити вповні, залишатися людьми, дітьми Божими, навіть за неможливих обставин. Як віддавати себе, жертвувати. У час релятивізму вони дають нам урок вічності. Деякі речі є просто правильними і справедливими, а деякі — відверто неправильними і злими. Є речі, заради яких варто жити і заради яких можна померти.

Нотр-Дам дав відважну та виняткову відповідь на вторгнення Росії в Україну. Моя присутність серед вас показує вашу щиру солідарність. Вона є промовистим свідченням того, що керівництво і викладачі університету вміють щиро любити, приймати тих, хто страждає, служити, благословляти та підтримувати. Глибоко ціную нашу дружбу з Університетом Нотр-Дам, яка почалася 18 років тому зі співпраці з Інститутом Нановіка під керівництвом Джима МакАдамса і продовжується з нинішнім директором Клеменсом Седмаком та його чудовою командою. У п’ятницю отець Дженкінс оголосив про комплексну програму підтримки студентів та науковців УКУ, що дає можливість навчатися і проводити дослідження і таким чином допомогти Українському католицькому університетові підготуватися до діяльності після закінчення війни.

Нехай Господь винагородить вас сторицею!

Покликання спільноти Університету Нотр-Даму справді високе. Засновники розуміли його як щось божественне. Несіть надалі із собою покликання своєї університетської спільноти — відчувайте серцебиття людей на всіх континентах, іммігрантів на наших кордонах і біженців по всьому світу і тих, хто в наших містах в Америці не отримує рівних можливостей, ще ненароджених, людей з інвалідністю, хворих і немічних. Відчуйте їхній пульс і йдіть за його покликом!

Ви чули серцебиття свого сусіда чи сусідки. Тепер перевірте своє. Ви знаєте, де воно. Нехай це буде вашою щоденною практикою. Я маю на увазі стародавнє γνῶθι σεαυτόν (Пізнай себе). Справді пізнавайте, ким ви є і ким ви покликані бути. Тому що у вас є покликання. Воно вічне.

Цей університет підготував вас до життя. Щоб ви могли прожити його добре, радіти усім серцем, долати виклики, спілкуватися і говорити від серця, жити без страху, тримаючи у полі зору вічність.

Вітаю випускників 2022! Ваші батьки, бабусі й дідусі, ваша родина та друзі, ваші вчителі та наставники в Нотр-Дамі надихали вас бути впевненими, зрілими, творчими людьми, які мають дар боротися за добро. Вони викохали вас, щоб ви стали такими, якими ви є. А тепер будьте мужні, ідіть і любіть світ навзаєм, кожну людину, від серця до серця!

Go Irish! Make some noise! (заклик спортивної команди Нотр-даму)

† Борис Ґудзяк,
архиєпископ і митрополит Філадельфійський