Владика Богдан Дзюрах: там, де призивається ім’я Ісуса, наближається спасіння

24 січня 2022

У світлий празник Обрізання Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, 14 січня 2022 року, владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, запропонував вірним під час проповіді застановитися над значенням Божого імені Ісус. За його словами, це ім’я уприсутнює Бога у нашому житті, а отже, наповнює наші будні спасінням.

Владика Богдан Дзюрах: там, де призивається ім’я Ісуса, наближається спасіння

Мабуть, кожному з нас траплялися моменти, коли, йдучи по вулиці, ми раптом почули наше ім’я. Після цього, ми різко і спонтанно повертали нашу голову і скеровували наш погляд туди, звідки прозвучало наше ім’я. Так, коли ми призиваємо чиєсь ім’я, то це не просто звуки, мова. Вимовляючи чиєсь ім’я, ми призиваємо присутність цілої особи, яка це ім’я носить. А якщо це ім’я не просто означає власну назву особи, але ще й означає її місію, то тоді вже призивання імені даної особи означає спровадження у своє життя усього того, що ця особа зробила і чим вона є за своєю природою. Коли хтось нас кличе, то ми припускаємо, що ця особа знає нас, або принаймні бажає ближче познайомитися. З іншого боку і ми, коли чуємо своє ім’я, припускаємо, що воно звучить з уст нам близької або принаймні знайомої людини. Іншими словами, звертання по імені означає нав’язування або відновлення живого спілкування, живих відносин. Призивати чиєсь ім’я означає призивати усю особу даної людини. Коли ми призиваємо чиєсь ім’я, то ця особа стає присутньою у нашому житті.

В імені Ісуса відображається справжня природа Бога

Сьогодні ми святкуємо свято Обрізання Господа нашого Ісуса Христа. Відповідно до старозавітнього припису кожне дитя чоловічої статі через обряд обрізання входило в Завіт, укладений між Богом та вибраним народом, а водночас дитині надавалося ім’я. То ж Ісус отримав теж ім’я під час цього релігійного обряду. Але, властиво, це ім’я йому не дали люди, хоч таке ім’я і було знане в Старому Завіті. Ім’я, яке надав св. Йосиф Божій Дитині, походить з неба, бо це Ангел Господній сказав до Марії в день Благовіщення, а відтак і св. Йосифові в день його «Благовіщення», що він має назвати новонароджене Дитя, яке зачалося від Святого Духа, іменем Ісус. А в цьому імені криється щось більше, як просто власна назва людини. У цьому імені міститься сама особа Богочоловіка, в тому імені відображається те, ким є це Новонароджене Дитя. В Ісусі Христі, в Його імені об’являється справжня природа Бога.

Об’явлення Бога в імені: Сущий, Еммануїл, Ісус

У всі віки великим прагненням людини було пізнати Боже ім’я, а це означає — пізнати, ким є Бог, прикликати того Бога, нав’язати з цим Богом особистий контакт. І коли так траплялося, коли Бог виходив назустріч людині, то людина хотіла довідатися Боже ім’я: «Боже, ким Ти є?» Так само, як у випадку, коли нас хтось питається, ким ми є, ми спонтанно кажемо своє ім’я. Відтак настає процес пізнання усього того, що криється за тим іменем, відкриття для себе особи і тим самим її повного «імені».

В Старому Завіті Мойсей, зустрівшись віч-на-віч з Богом в неопалимій купині, питався: «Яке є Твоє ім’я?», а у відповідь почув: «Я — Той, що є!». Це був початок Божого об’явлення людині — Бог є тим, хто вічно існує, хто є Сущим. Минуть довгі століття, аж цей Бог в особі Ісуса заявить на повний голос: «Якщо не увіруєте, що я — Сущий, помрете у ваших гріхах» (Йо. 8, 24). Ісус об’являє тим самим, що Він є Богом, тим Богом, Який у Старому Завіті об’явив своє ім’я Мойсеєві.

Відтак пророк Ісая заповідатиме народження у тілі Бога, кажучи: «І дадуть Йому ім’я „Еммануїл“, що значить з нами Бог» (пор. Мт. 1, 23; Іс. 7, 14). Це вже наступний крок у пізнанні Божого імені, у об’явленні Божої природи, коли людина має усвідомити, що Бог не просто є Тим, Хто існує, хто є Сущий, але що Бог є «зі мною», Бог є кимось близьким до мене, Бог є Еммануїлом, Богом зі мною, Кимось рідним і близьким.

А вже вершиною пізнання Божого імені, Божої природи, того, ким є Бог для нас, став Ісус Христос, Воплочений Бог, Бог, Який приходить до нас у тілі. Звіщаючи Йосифові і Марії, що вони мають дати дитині ім’я Ісус, Ангел Господній уточнює: «Бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт. 1, 21). Ім’я «Ісус» означає «Бог спасає», «Бог рятує». І тому тоді, коли Ангели над Вифлеємом сповіщали пастирям, що народився їм Спаситель, він же Христос Господь, то в цьому імені Спаситель вже укривалося майбутнє ім’я Ісус, яке на восьмий день йому надасть законний батько св. Йосиф. То ж Бог є не тільки Тим, Хто існує — «Бог предвічний», Бог є не лише Тим, Хто є з нами, кимось близьким, але Бог є нашим Спасителем, Він приходить як Лікар людської природи, як наш Рятівник, як наш Спаситель, як Життєдавець, щоб нас рятувати від смерті і дарувати нам вічне життя. Бо саме у цьому полягає спасіння. І от в цьому імені «Ісус» укрита уся місія Сина Божого на цьому світі. Бог приходить з небес, «щоб спасти люд свій весь».

Тому св. Петро, сповнений Святим Духом, казав у своїй першій проповіді до мешканців Єрусалиму каже: «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Діяння 4, 12). Бо ім’я Ісус належить до особи Ісуса — Бога, який нас спасає. І всюди там, де призивається ім’я Ісуса, наближається спасіння.

Пітер Поль Рубенс, Обрізання Ісуса Христа, близько 1606 року

Велика сила призивання Божого імені

Першими людьми, хто призивав Боже Дитя ім’ям Ісус, були святий Йосиф і Пречиста Діва. Це вони прикликали Новонароджене Дитя тим Божим іменем «Ісус». І можемо собі лише уявити, скільки добра, скільки благодаті, скільки любові відчували на собі Марія і Йосиф, коли вони, вимовляючи оце ім’я Ісус, зустрічалися поглядом з тим Божим Дитям, з Богом. А Ісус споглядав на них, і навіть, не кажучи жодного слова, випромінював у їхні серця Божу благодать і Божу ласку. Він був тут Спасителем для них. І вони першими відчували усю повноту благодаті, яку людина отримує в присутності Бога, коли призиває Боже ім’я. Бо коли ми призиваємо чиєсь ім’я, ми входимо в присутність тієї особи.

Відтак апостоли на початках публічної діяльності Ісуса побачили, яку велику силу має призивання Його імені: «Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: „Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени“» (Лк. 10, 17). Цю дієву силу призивання імені Ісуса досвідчили на собі люди ще за земного життя нашого Господа:

Ось десять прокажених підступають до Ісуса і кличуть: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!». Ісус оглядається на них, наближається і дарує їм звільнення від важкої смертельної недуги. Як дуже ми сьогодні потребуємо призивати ім’я Ісуса, щоби Ісус прийшов і своєю благодаттю звільнив перелякане людство від страху і паралічу перед смертельним вірусом, що тероризує його вже третій рік поспіль.
Там, де призивають ім’я Ісуса, відступають демони. Де призивають ім’я Ісуса, настає прозріння. Ось єрихонський сліпець Вартимей, почувши, що Ісус проходить дорогою, почав кричати: «Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!» — і Ісус зупиняється, наближається до нього і зціляє його від сліпоти.
Останнім, хто з довірою прикликав ім’я Ісуса і удостоївся спасіння, був розбійник по Його правиці на Голгофі: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство». І Ісус відразу повернув свою голову до нього, почув, як той нещасний призиває Його по імені, і відказав: «Істинно кажу тобі: сьогодні будеш зі мною в раю». Призивання з вірою імені Ісуса омиває душу розбійника з усіх гріхів і запроваджує його до раю.

Яка велика сила криється у тій молитві, в якій міститься призивання імені Господнього! Бо, призиваючи Господнє ім’я, ми призиваємо усю присутність Бога, Бога живого, Бога, Який є з нами, Бога, Який нас спасає.

Прохання в ім’я Ісуса, то не забаганки

З цієї спасенної сили апостоли і усі віруючі черпатимуть благодать також після Вознесіння Господа Ісуса на небо до Отця, адже він сам заповідав: «А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім’ям моїм виганятимуть бісів… на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мр. 16, 17–18). І ще запевнив: «І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився» (Йо. 14, 13). Молитися в ім’я Ісуса означає просити Бога про те, що є згідне з Божою волею і найбільш корисне для нас. Ми не можемо надуживати імені Ісуса, щоб Він виконував наші забаганки. Натомість, коли ми молимося в ім’я Ісуса, то кажемо: «Боже, я Тобі довіряю! Дай мені те, що згідно з Твоєю волею служить моєму спасінню».

Відразу після Зіслання Святого Духа апостоли починають діяти в ім’я Ісуса і силою цього імені довершують чуда, як ось у випадку кривого від народження чоловіка, який сидів при дорозі до Єрусалимського храму, прохаючи милостині і був оздоровлений Петром. Він сказав до нього: «Срібла й золота нема у мене; що ж маю, те тобі даю: В ім’я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи!» (Дії 3, 6). І встав він і почав ходити.

Нам треба молитися про мир в ім’я Ісуса!

Яка велика сила в імені Ісуса! І Святі так часто призивали у молитвах це святе ім’я. Каже св. Юстин мученик: «Спаситель разом з нами поборює сатану, тому утікають вороги, коли чують Ім’я Ісус». Нам так треба молитися, щоб відступали вороги від наших душ, від наших громад, від нашого народу, від кордонів нашої Батьківщини України. Нам треба молитися про мир в ім’я Ісуса! Бо мир — то Божий дар і Божа воля для людини і для людства. А тому молитва за мир є згідна з Божою волею.

Св. Ігнатій Антіохійський каже: «Ім’я те не може уступити з уст моїх, воно не може бути усунене з мого серця». Як добре, щоб ми мали це святе ім’я в нашому серці і на устах, щоб ми молилися кожного дня тим іменем. Молімося в дорозі, на прогулянці, молімося в домівках і у церкві словами відомої молитви серця: «Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй мене грішного!» І будемо відчувати, що Ісус є з нами, а ми є з Ним.

А особливо у годині смерті ця молитва стане для нас останньою рятівною дошкою, отим містком, який переведе нас від землі до неба, — так, як це ім’я перевело від смерті до життя розбійника, і так як з іменем Ісуса на устах відходили із цього світу святі і праведники всіх часів. Святий Стефан, якого ми нещодавно святкували, у годині смерті підніс очі до неба і вигукнув: «Господи Ісусе, прийми дух мій!». І ми будемо щасливі, якщо нашим останнім словом на цьому світі буде призивання імені Ісуса. Тоді, напевно, наші рідні, близькі і знайомі будуть спокійні про нашу вічну долю.

Не знаємо, дорогі брати і сестри, чи дочекаємося наступних Різдвяних свят. Наша доля в Божих руках. Але ми починаємо цей новий рік, і хочемо робити це в ім’я Ісуса. І так як Марія і Йосиф поверталися до Назарету з Ісусом, і ми ступаймо в новий рік спільно з Ісусом. І коли наприкінці Літургії почуємо заклик: «В мирі вийдім», а на це будемо відповідати: «В імені Господнім!», рушаймо у цей новий рік з іменем Ісуса на устах і в серці. І нехай Він благословить кожен наш крок в Новому році, щоб все, що будемо думати, робити, говорити — все відбувалося в Твоє ім’я і на Твою славу разом з Отцем і Святим Духом. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії