Владика Богдан Дзюрах: святкувати Пасху означає святкувати перемогу над гріхом і над смертю, яка є наслідком гріха

25 травня 2021

23 травня 2021 року, у Неділю розслабленого, преосвященний владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, під час проповіді запропонував усім слухачам уникати найбільш небезпечної недуги, якою є гріх. «Людство шукало еліксир безсмертя. Але єдиним справді дієвим еліксиром від наших численних недуг, які провадять нас до смерті, є животворящі Тіло і Кров нашого Воскреслого Спасителя», — мовив архиєрей.

Владика Богдан Дзюрах: святкувати Пасху означає святкувати перемогу над гріхом і над смертю, яка є наслідком гріха

Чому Ісус не реагує на нарікання того нещасного прикутого до ложа недуги чоловіка: «Не маю нікого, хто б мене опустив у купіль»? Можливо, робить це з двох причин:

Перший урок: позбутися комплексу жертви

Перша причина лежить, так би мовити, на поверхні: можливо Ісус хотів спершу визволити чоловіка з певної психологічної недуги, яку науковці називають віктимність, тобто від комплексу жертви. Насправді чоловік, здається, не хотів видужати, бо мав для свого стану легке виправдання під рукою: в його жалюгідному стані були винні інші: байдужі перехожі, які не хотіли йому допомогти, товариші у недолі, які випереджували його у купелі, і ще багато яких причин він ще міг назвати, щоб виправдати своє безпросвітне лежання на канапі. Невипадково, Ісус питається його прямо: «Бажаєш одужати?». Часто люди, замість того, щоб брати відповідальність за своє життя у власні руки, воліють сидіти, склавши руки, хоч при цьому заздрісно дивляться на інших та тихо плачуть над собою та над своєю гіркою долею. Така постава виявляє велику незрілість людської особи, її неповноцінність, її хворобливий стан, якого слід позбутися. Позбутися комплексу жертви — це великий і важливий крок назустріч зціленню, назустріч повноті життя. Для цього слід повірити в себе, у Богом дані кожному із нас внутрішні сили і потенціал, які роблять нас здатними брати власні тягарі на себе і нести їх, не нарікаючи, не скрегочучи зубами зі злости чи зі заздрості, але у мирі зі собою і з іншими, не намагаючись доказувати, що нас треба пропустити вперед, що ми заслуговуємо на краще місце, на краще трактування тощо. Людина, визволена від комплексу жертви, хоч має за плечами свою історію зі зраненнями, поразками і падіннями, все ж вона не дає себе прикувати до минулого, але з надією скеровує свій погляд у майбутнє, керуючись Божим Словом.

Другий урок: шукати причини хвороби у гріху

Проте, віктимність — це хвороба, яка перебуває на поверхні, на рівні психології. Але не все в житті пояснюється психологією. То деякі психологи намагалися пояснювати різні хворобливі стани своїх пацієнтів виключно психологічними чинниками: важким дитинством, несприятливими обставинами, браком освіти і доброго оточення і тому подібним. Але буває ще набагато глибша причина людських нещасть, страждань і бід. І цією причиною є гріх. Якщо вже людина буває жертвою чогось, то це — гріха, спричиненого підступністю сатани і власною легковажністю. І тут вже жодна психологія не поможе. Хоч як би не казала собі самій людина хвора чи її дорадники-психологи: «Підведись, будь оптимістом, все буде гаразд, ти зможеш, ти даси раду», — не зможе, не дасть раду, не переможе цю недугу, яка паралізує і відбирає життєві сили та прирікає на страждання і на вічну смерть.

Знаменно, що історія завершується не біля купелі посеред людського гамору, але у храмі: сказано, що Ісус знайшов недужого у храмі. Цікаво — саме туди пішов той, хто відчув у собі силу двигати тягарі. Пішов до храму, наблизився до Бога, щоб осягнути повне і цілковите зцілення. І воно настало, про що ствердив сам Ісус: «Оце ти видужав!». І далі, як добрий лікар, Ісус дає свої рекомендації видужалому, перед тим як його відпустити: «То ж не гріши більше, щоб щось гіршого з тобою не трапилося!».

Животворящі Тіло і Кров нашого Воскреслого Спасителя дарують безсмертя

Дорогі у Христі, святкувати Пасху означає святкувати перемогу над гріхом і над смертю, яка є наслідком гріха. Ми дивимося на смерть лише як на фізичне явище, але насправді смерть — це явище духовне. Людство шукало еліксир безсмертя. Але єдиним справді дієвим еліксиром від наших численних недуг, які провадять нас до смерті, є животворящі Тіло і Кров нашого Воскреслого Спасителя. Він сам нас запевняє: «Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Йо. 6, 54); «Я — воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши — житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, — не вмре повіки» (Йо 11, 25–26). Тож скріплені в пасхальній вірі не мусимо впадати у відчай чи нарікати, але маємо радше з повною довірою взивати до Воскреслого з цілого серця: «Спаси нас, Сину Божий, що воскрес із мертвих, співаємо Тобі: Алилуя!».

Нехай Господь Воскреслий дарує нам у хвилинах болю, малодушності, розчарування чи зневіри ласку побачити Його присутність, ласку почути Його спасенне слово, яке підбадьорює, дає відвагу, відновлює надію, допомагає повірити у себе, у свої можливості, щоб взяти відповідальність за себе і за наших ближніх у власні руки, не нарікати і не заздрити нікому, але нести свої життєві тягарі з живою вірою і з гідністю дитини Божої, яка розуміє, що до життя ведуть «тісні двері та вузька дорога і мало таких, що її знаходять» (Мт. 7, 13–14).

А перш за все, остерігаймося найгіршого лиха, найбільш небезпечної недуги — гріха, який загрожує нашому спасінню і вічному життю. Проте, якщо трапиться, що впадемо в гріх, то не впадаймо у відчай, не зневірюймося, а дозвольмо, щоб Ісус нас відшукав, як ту загублену вівцю, пригорнув нас до свого серця, огорнув нас у Святій Сповіді водами милосердя і прощення, щоб ми зазнали повного душевного і духовного зцілення та щоб могли, подібно як той нинішній розслаблений, засвідчити перед усім світом, що то Ісус нас спас, оздоровив і дарував життя у повноті. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії