Владика Богдан Дзюрах: Перемагати диявола і його слуг «кров’ю Агнця і словом свідчення»

26 серпня 2019

Перемагати диявола і його слуг «кров’ю Агнця і словом свідчення». «Кров Агнця» — це символ жертовної любові аж до кінця, аж до смерті. А «слово свідчення» — це слово Божої правди, яка розвіває темряву омани і брехні. Саме такою владою Ісус Христос володів на землі. І саме такою владою Він поділився зі своїми учнями.

Владика Богдан Дзюрах: Перемагати диявола і його слуг «кров’ю Агнця і словом свідчення»

Ісус іде зі своїми учнями в напрямку до Єрусалиму, де на горі Голгофті має довершитися вершина його земної місії, де має проявитися у всій своїй повноті Божа влада, яка подолає не одного демона в житті одного юнака, а подолає потуги пекла, які загрожують усьому людству і напастують його з часів гріхопадіння Адама. Бог Отець дав Йому цю потужну владу над силами темряви. (пор. Мт. 28, 19). Люди, бачивши цю владу в дії, бачивши, як Ісус самим своїм словом відпускає людям гріхи і підносить з духовного і тілесного паралічу, «страхалися і славили Бога, що дав таку владу людям» (Мт. 9, 8). А книжники і фарисеї, які «з уряду» мали великий авторитет і владні повноваження, спостерігаючи за діями Ісуса, простого Вчителя з Назарету, що на їхніх очах долає потугу злих сил, виганяючи бісів, повертаючи людям їхню гідність і свободу дітей Божих, розводили руками і питалися Його: «Скажи нам, якою владою ти це чиниш, хто дав тобі цю владу?» (Мт. 21, 23). А остання Книга Біблії — Одкровення св. Йоана Богослова, описуючи остаточний бій між ангелами світла і силами темряви, урочисто стверджує могутнім голосом, що говорив на небі: «Нині настало спасіння і сила і царство Бога нашого, і влада Христа його, бо повержено обвинувача братів наших, який обмовляв їх перед Богом нашим день і ніч. І вони перемогли його кров’ю Агнця і словом свідчення свого, і не злюбили життя свого до смерті» (Одкр. 12, 10–11).

Саме такою владою Ісус Христос володів на землі. І саме такою владою Він поділився зі своїми учнями, коли відправляв їх в дорогу з місією: «Прикликавши своїх дванадцять учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч» (Мт. 10, 1).

Аж ось сьогодні чуємо, що учні «не можуть» вигнати навіть одного демона із того одного нещасного чоловіка. Не кажучи вже про здатність перемагати легіони демонів! Вони зазнають дошкульної поразки, і то на очах у всіх. Збентежені, розгублені і може трохи здивовані. Тому й питаються Ісуса вже на самоті: «Чому ми не могли його вигнати?». А Ісус дає, можливо, для них дещо несподівану відповідь: «Через вашу малу віру». Джерело сили проти демонів криється у живій вірі. Це від Бога походить справжня сила. А віра — це не покладання на власні вміння чи на власні владні повноваження. Віра — це смиренне звертання до Бога, допускання Бога до усіх сфер нашого буття, дозволяючи Йому діяти в нас і через нас.

Самої влади не вистачить. Бо можна мати владу, але не мати сили. Хтось може мати повноваження, посаду, тримати в руках булаву, чи інші атрибути влади, проте, не мати сили, не мати авторитету. Хтось може займати високу чи навіть найвищу посаду в державі, проте так і не стати державним мужем, котрого усі шануватимуть і за котрим усі підуть, як це було у випадку Ісуса. Бо справжній авторитет походить від розуміння влади як служіння, а не домінування, від щирого прагнення добра для іншої людини, а не від підступного і скритого бажання домінувати над нею чи самоутвердитися її коштом. Хтось, маючи владу, час від часу навіть робить добрі вчинки, великодушні жести, — проте, він робить це не щиро, не з любові, а з розрахунку, щоб довше втриматись при владі і могти надалі обдурювати і визискувати свій народ. Тому остаточно він не здатний змінити світ, подолати зло ані в собі, ані у інших. Країна далі нидіє. Зло далі тріумфує. Тоді про них говорять, що вони не отримали владу — як дар, як зобов’язання, як відповідальність, але «дорвалися до влади»…

І навпаки, хтось може бути безборонним, іти беззахисно Іловайським коридором, і увійти в історію як переможець, як Герой. Хтось може їхати по святковому Хрещатику у інвалідному візочку чи крокувати ним не зі зброєю в руках, а кульгаючи від поранень, які зазнав з любові, і випромінювати силу, якій ніяка влада не зможе протиставитись. Ми знаємо це, ми це бачили… Бо ця хода почалася з Голгофти, де в людській слабкості розп’ятого Спасителя вповні об’явилася Божа непереможна сила, бо в цій ході присутній сам Христос Воскреслий, який володіє силою, котрій ніхто і ніщо у світі не здатне протиставитись. Це — сила Божої правди і Божої любові.

«Бо все, що народжується від Бога, перемагає світ. І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша» — скаже св. Іван Богослов у своєму Першому соборному посланні (1 Йо. 5, 4). Апостоли мусили пройти довгий шлях, щоб їхня віра стала саме такою, повною сили Божої і Божого життя. Відтак вони вже навчали своїх послідовників, подібно як св. Павло в посланні до християн Коринту заохочував їх не йти світською дорогою зовнішньої сили, почестей і слави, але стати на дорогу живої віри, яка є дорогою перемоги, хоч часто позначена випробуваннями, стражданнями, людською слабкістю і приниженням в очах світу: «Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні; ми немічні, ви ж — міцні; ви славні, ми ж без чести.… нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося. Не щоб осоромити вас я це пишу, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками» (1 Кор. 4, 10–16).

Молімося про дар такої віри для нас. Бо і ми носимо у своєму серці багато «Чому?»: чому не можемо змінити себе самих, чому не можемо позбутися тієї чи іншої грішної звички, чому не можемо змінити наших ближніх, чому не можемо змінити ситуації в країні? … Відповідь проста: «Через вашу малу віру», через Ваше надмірне уповання на власні сили і Вашу закритість на Божу силу, одним словом, через брак живої віри у Вашому власному житті і серці, бо саме від Вашого переміненого серця почнеться дорога переміни ближчого і дальшого оточення.

Віра, якої навчає нас Христос, укріплюється молитвою і постом. Молитвою ми віддаємо Богові наші клопоти, журби, важкі ситуації і проблеми, а також дорогих нашому серцю осіб. А постом підкріплюємо нашу молитву. Бо у пості ми відчуваємо власну слабкість, безпомічність і беззахисність, тому піст ще більше має спонукати нас звертатися до Бога у молитві. А така молитва, підкріплена постом, відкриває нас до джерела Божої сили. Така молитва, поєднана із постом, має велику силу. Тому і каже св. Йоан Золотоустий: «Хто постить, той з бадьорим духом молиться, гасить злі пожадливості, гамує гордовитий дух. Хто молиться з постом, той має два крила, легші за вітер. Такий особливо є ворогом і воїном проти демонів, оскільки немає сильнішої людини, ніж та, що щиро молиться».

Молімся, щиро молімся про дар живої віри, яка матиме в собі силу Божої любові і Божої правди, що нею будем здатні перемагати потуги пекла і гріха у нас і навколо нас. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви