Владика Богдан Дзюрах: Патріарший собор Воскресіння Христового як вчитель віри, правило молитви, школа християнської любови

20 квітня 2020

Починаючи від учора Свята Церква читає Діяння св. Апостолів, які ще називають історією Христової Церкви на самих її початках. Ми вчора чули, як Христос Воскреслий перед своїм Вознесінням на небо заповів подальшу місію своїх учнів такими словами: «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі» (1, 8). Сьогоднішнє читання з Діянь святих апостолів описує, як спільнота Христових учнів у молитві розпізнає Матія як того, кого Бог покликав на важливе служіння в Церкві замість Юди. Це служіння св. Петро, очільник колегії Апостолів, окреслює так: «Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами, почавши від хрищення Йоана аж до дня, коли він від нас вознісся, — щоб один з них був разом з нами свідком його воскресіння» (1, 21). Цими словами апостол Петро пояснює, що означає належати до грона Дванадцятьох: «Бути свідком Воскреслого Христа». Втім, це завдання відноситься до кожного Христового учня, який під проводом і в єдності з апостолами та їх наслідниками, «разом з ними», — як каже св. Петро, — покликаний бути живим і відважним свідком Христа Воскреслого.

Свідок Воскресіння Христового — Патріарший собор УГКЦ

Але сьогодні Господь Бог вказує нам на ще одного свідка Воскресіння Христового. Цей свідок свідчить про Христа Воскреслого вже самим своїм іменем. Йдеться про найголовніший храм Української Греко-Католицької Церкви — Патріарший собор Воскресіння Христового у Києві, який у Світлий понеділок святкує свій престольний празник. Вже близько 20 років, — бо перші кроки з його побудови почалися ще в 1998 році, а наріжний камінь був закладений 2002 року, — цей собор самим своїм перебуванням тут, на лівому березі сивочолого Дніпра-Славути, свідчить перед усім світом про непохитну віри нашої Церкви, яку ніяка супротивна сила впродовж віків не подолала, бо збудована ця Церква не на людській основі, не на основі людських планів чи міжцерковних домовленостей. Вона збудована на скелі, яку заклав сам Господь Бог, Христос Спаситель, коли звернувся до апостола Петра такими словами: «Ти — Петро, скеля, і на цій скелі я збудую мою Церкву, і ворота пекельні її не подолають» (Мт. 16, 18).

Цей наш собор здійснює своє служіння свідка Воскреслого Христа також у більш конкретний і дієвий спосіб, а саме — через служіння Церкви, якої він є символом і серцем. Він робить це, будучи вчителем віри, правилом молитви, школою християнської любови.

Собор як вчитель віри

В першу чергу звідси, з Києва, куди 15 років тому св. п. Блаженніший Любомир повернувся як Отець і Глава Церкви до свого історичного митрополичого осідку, звучить з уст нашого теперішнього Предстоятеля Блаженнішого Святослава та його співпрацівників — єпископів і священиків — слово євангельської науки, Божої істини і звідси на крилах сучасних засобів комунікації розходиться по всьому світу, щоб напоювати спраглі душі життєдайною водою Божого Слова і Божої Мудрості. І коли в наших храмах в найвіддаленіших куточках України і світу регулярно читаються послання і пастирські Листи Глави нашої Церкви, які закінчуються словами: «Дано у Києві при Патріаршому соборі Воскресіння Христового…», то це не просто протокольна форма закінчення офіційних церковних документів, а вказівка на цю унікальну роль, яку сповняє цей собор: бути катедрою віри для своїх дочок і синів в Україні і на поселеннях сущих.

Собор як правило молитви

Цей собор є рівно ж правилом молитви. Як не згадати цьогорічний безперервний марафон великопосної молитви, який в умовах карантину тривав у Патріаршому соборі, єднаючи всіх своїх духовних дітей навколо престолу Божої благодаті під покровом Богородиці! Знаємо також, що на цей собор рівняються усі наші храми і спільноти. Літургісти прискіпливо приглядаються: а як правлять те чи інше богослуження у Патріаршому соборі? Втім, на моє глибоке переконання, тут йдеться про щось набагато більше, як тільки про вірне дотримання літургійних рубрик. Якість християнської молитви, на щастя, не вимірюється пишністю богослужінь чи скрупулянтним дотриманням зовнішніх обрядів. Молитва є дієвою, коли вона є живою, коли випливає з віруючого серця і оживляється Святим Духом, Який підносить нашу особисту і літургійну християнську молитву перед престіл Всевишнього. Якщо Церква молиться саме так, то така молитва дає молільникам і тим, за кого тут моляться, силу, благодать і світло, і це відразу відчуває кожна людина, яка переступає поріг святині чи лучиться з церковною спільнотою, зібраною в храмі на молитві. Такий храм наш народ невипадково називає «намоленим». До такого храму люди горнуться, у ньому почуваються добре усі — дорослі і діти, вірні і випадкові перехожі. Я кілька місяців тому зустрів у нашому соборі чоловіка, який переїхав до Києва не постійне місце проживання зі столиці однієї сусідньої країни. Він сидів на кріслі на передньому ряді і молився своєю літургійною мовою Псалми. Коли я дочекався закінчення його молитви і коротко поспілкувався з ним, він дав таке свідчення про цей собор: «Я у своєму житті відвідав вже багато релігійних спільнот і храмів, і щойно тут, у цьому храмі, як тільки переступив його поріг, я відчув себе вдома. Мені тут добре, я відчуваю Божу благодать».

Собор як школа любови

Насамкінець, цей Патріарший собор Воскресіння Христового у Києві є школою любови, якою довершується шлях віри і молитви кожного християнина. Бо віра мусить проявитися в ділах любови і милосердного служіння ближньому. В іншому випадку наука віри і благодать, яку ми черпаємо у молитві, залишаться безплідними у нашому духовному житті. І знову цей собор, як вірний свідок Христового воскресіння, впродовж усього свого існування стоїть на варті свободи і гідності людини і українського народу: тут знаходять свій почин різноманітні благодійні ініціативи; тут посвячуються продуктові пакети для потребуючих і пасочки та машини швидкої допомоги для наших захисників на фронті; тут відбуваються щорічні зустрічі Блаженнішого з різними групами людей на Святій Вечері перед Різдвом Христовим чи з інших нагод. Саме у підвалах цього собору в тривожних і драматичних тижнях Революції гідності була облаштована «Патріарша криївка», в якій сотні активістів знаходили прихисток, безпеку, тепло і їжу. Цей собор рівно ж в теперішніх надзвичайно складних обставинах виявив Материнське обличчя Церкви, Церкви, яка дбає не лише про спасіння душі, але і про здоров’я тіла своїх дітей.

Сьогодні ми дякуємо Богові за наш Собор

Отож, сьогодні ми дякуємо Богові за цього свідка Воскреслого Христа, за наш Патріарший собор Воскресіння Христового і дякуємо всім, хто творить його неповторне обличчя, і впізнаваний характер. Вітаємо і дякуємо за провід у служінні нашому Отцю Блаженнішому Святославові, Господареві цього храму; дякуємо вл. Йосифові, будівничому цього собору, який вже носить не тільки в уяві і в серці, але і в конкретних планах та проєктах чудові розписи і мистецьке іконографічне оздоблення цього собору; дякуємо о. Никанорові і всім отцям-служителям цього собору, дякуємо нашим хористам і їхнім керівникам, братам-семінаристам і прислузі, сестрам-монахиням і жіночкам, які, як мироносиці, ревно виконують свої різноманітні служіння для Христа і Його Церкви, дякуємо працівникам «Живого телебачення», дякуємо усім будівничим цього собору, його добродіям і меценатам, дякуємо усім парафіянам, прихожанам, гостям, усім вам, для кого цей собор є близьким і рідним, як Божий дім і як оселя Всевишнього посеред свого народу.

Нехай Воскреслий Спаситель і в цій молитві зішле на всіх нас силу і благодать Свого Святого Духа, щоб ми, за прикладом апостолів і мучеників та ісповідників віри нашої Церкви і нашого народу, ставали щораз кращими і вірнішими свідками Христа Воскреслого тут у Києві, на великих просторах нашої улюбленої батьківщини, аж до краю землі і аж до краю нашого життя!

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ