Владика Богдан Дзюрах: Не існує посереднього християнства у «сірій зоні»

10 січня 2021

«Якщо нам важко відрізнити віруючого і невіруючого поруч з нами, бо вони обидва однаково байдужі до істини, до святості, до чистоти, однаково невиразні і полохливі, коли йдеться про реагування на якісь нездорові і відверто грішні явища в суспільстві, то це — трагічний знак для якості нашого християнства. За таке християнство світ нас з певністю не буде переслідувати. Але таке християнство, — також з певністю, — не приведе нас до спасіння». Про це мовив преосвященний владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, під час літургійної гомілії у день спомину св. первомученика і архидиякона Стефана.

Владика Богдан Дзюрах: Не існує посереднього християнства у «сірій зоні»

Мученицька смерть архидиякона Стефана мусила бути для первісної християнської спільноти великим потрясінням. Перші християни, мабуть, раптом збагнули, що наслідування Христа — це не захоплива чаруюча мандрівка, повна внутрішньої ідилії і зовнішнього схвалення; вони мусили усвідомити собі, що на горизонті життєвого шляху кожного Христового учня рано чи пізно обов’язково з’явиться вона — гора Голгофа, місце свідчення віри і вірності Христові аж до смерті. Нас будуть переслідувати не тому, що ми такі погані, але тому, що ми є добрі, намагаємося бути добрими. Архидиякон Стефан аж ніяк не був поганою людиною, він здійснював служіння милосердя для убогих і потребуючих, чинив добро, світив любов’ю, свідчив правду і саме через це став першою жертвою агресії і ненависті. «Чим святіше і чистіше життя, тим більше воно притягатиме злість і ненависть», — сказав рівно 60 років тому славний американський проповідник кардинал Фултон Шін.


Переслідування у сучасному світі?

Мине ще 55 років, як інший його співвітчизник, священник Вашингтонської архидієцезії Чарльз Поуп, опублікує у 2016 році статтю з промовистою назвою «Комфортний католицизм закінчився. Церква повинна готуватися до переслідування», в якій закликатиме сучасних католиків передовсім західного світу: «Молімося за тверду і відважну віру!» В цій статті автор, який є популярним американським блогером, аналізуючи стан сучасної культури і католицької віри, стверджує, що конфлікт між цими двома дійсностями вже триває і він, правдоподібно, призведе до нових переслідувань Церкви, якщо, звичайно, Церква не піде на підкилимні домовленості і на тихі компроміси зі світом і його представниками. У цих обставинах, на думку отця Чарльза, надзвичайно важливо пізнавати щораз глибше суть і правди нашої святої віри, вміти розпізнавати рівно ж тактику і аргументи ворогів, щоб лагідно, але відважно та послідовно свідчити про Божу правду, готуючись, що за неї нас будуть, в тому числі, і переслідувати.

«Переслідували мене, переслідуватимуть і вас»

Проте, іншого шляху для справжнього учня Христового немає: «Переслідували мене, переслідуватимуть і вас» (Йо. 15, 20) — це не імовірність, це — попередження, а навіть більше, це — обітниця, запевнення. Хотіти уникнути цього — означало б уподібнитися до апостола Петра, який намагався відвести самого Господа убік від дороги на Голгофу, за що зазнав гострого докору від Ісуса, Який назвав його «спокусником» і «сатаною», бо думає не про те, що Боже, а про те, що людське (див. Мт. 16, 23).

Ми, люди, в тому числі і віруючі люди, легко звикаємо до певної стабільності, спокою і комфорту: зробили євроремонти в наших парафіяльних будинках і монастирях, облаштували парафіяльні зали, відновили каплиці, оздобили церкви, повідкривали семінарії, набули нове майно замість колись насильно відібраного і конфіскованого… І нам, можливо, буде важко знов погодитися з перспективою втрати цього всього, а на додаток відчути на собі усю ненависть грішного безбожного оточення. Що воно є саме таким, немає підстав сумніватися, достатньо кинути критичний погляд на сучасний світ у світлі не «розбавленої» віри. І якщо це світське оточення нас поки що відкрито не ненавидить і не переслідує, то не тому, що воно таке благе і толерантне (як правило найбільшою ненавистю до опонентів відзначаються саме ті модерні рухи, які дуже ратують за толерантність!), а, найбільш правдоподібно тому, що ми не є достатньо ясними і послідовними у нашому свідченні Христовій правді.


По чому ви розпізнаєте віруючого і невіруючого таксиста, лікаря, політика?

Здається, що ми втратили євангельську сіль, тому перестали бути загрозливими для сил темряви, які діють навколо нас. Наше світло не світить достатньо ясно, а тому не притягує до себе ворожості і агресії пекельної темряви. Вже неодноразово ставив таке запитання до присутніх на молитві в храмі наших вірних: «По чому ви розпізнаєте віруючого і невіруючого таксиста, віруючого і невіруючого лікаря, віруючого і невіруючого політика?». Чи можна взагалі у нашому українському суспільстві відразу і з легкістю зауважити різницю між цими двома типами осіб? Але ж вона повинна бути! Бо віра є чимось надто важливим, щоб вона могла не проявитися у стилі життя і поведінки її носія! Наша віра — це не простий набір якихось дивних мертвих ритуалів, яким слід піддатися «про всяк випадок», чи традиційних звичаїв, яких слід дотримуватися лише тому, що «все так було» і «наші батьки так само робили». Наша віра — це нове життя, яке ми отримали від Воскреслого Христа Спасителя в моменті нашого Хрещення, і тепер це нове життя мало б неминуче проявитися у нашій поведінці всюди — в родинному середовищі, в монаших спільнотах, в місцях праці і відпочинку, у колі друзів. Усюди там має світити наше світло, викликуючи в когось запитання щодо джерела і причини такої поведінки, у інших — бажання прославляти нашого Небесного Отця (пор. Мт. 5, 16), а ще у інших — сліпу ненависть і агресію, бо не знають ані Христа, ані Того, Хто Його послав на нашу землю (пор. Йо. 15, 21).

Не існує посереднього християнства у «сірій зоні»

Якщо ж цього не відбувається, якщо нам важко відрізнити віруючого і невіруючого поруч з нами, бо вони обидва однаково байдужі до істини, до святості, до чистоти, однаково невиразні і полохливі, коли йдеться про реагування на якісь нездорові і відверто грішні явища в суспільстві, то це — трагічний знак для якості нашого християнства. За таке християнство світ нас з певністю не буде переслідувати. Але таке християнство, — також з певністю, — не приведе нас до спасіння. Воно стане радше підставою для нашого засудження. Бо після такого посереднього життя у «сірій зоні» напівправд і тихих компромісів зі злом, в моменті, коли ми станемо перед лицем нашого Господа Христа Воскреслого і будемо сподіватися, що нас приймуть до вічного небесного життя, можемо почути з Його Божих уст страшний вирок: «Я вас не знав ніколи! Відійдіте від мене, ви, що чините беззаконня!» (Мт. 7, 23). Ось така доля може спіткати «лжепророків», які відійдуть від здорового вчення і перестануть бути зразком «добрих діл: повноти в ученні, здорового та бездоганного навчання» (Тит. 2, 7–8).

Шлях до неба проходить через Голгофу. Іншого шляху не існує.

Шлях до неба проходить через Голгофу. Іншого шляху не існує. Якщо б існував інший шлях, то Господь Ісус і сам би пішов цим шляхом, і повів би ним своїх улюблених апостолів і учнів. Якщо б існувало якесь «альтернативне християнство», вигідне і зручне, то воно з певністю було б не справжнім християнством, а його недолугою карикатурою. Ніхто не хоче бути недолугою карикатурою. Бо ми покликані ставати Божою іконою, а не спотворювати Божий образ і Божу подобу у собі. А це означає, що маємо бути готовими, готуватися уже тепер до вирішального змагання з силами темряви і зла за Божу правду, силою Божої благодаті і любови, — так, як це зробили святий Стефан, як це зробили новомученики української землі в минулому столітті і як це роблять тисячі і сотні тисяч наших братів і сестер у вірі, які і сьогодні в різних куточках земної кулі страждають Христа ради і Його Євангелія. Нехай вони будуть нашими провідниками на дорогах віри, вимолюючи в Господа для нас витривалості у вірі аж до смерті, аж до того дня, коли Господь і на нашу голову покладе вінець своєї слави, який приготував перед віками для усіх, хто залишився Йому вірним аж до смерті. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae