Владика Богдан Дзюрах: «Нашим покликанням на цьому світі є, народившись від Бога, ставати щораз більше дітьми Божими»

20 жовтня 2020

Проповідуючи у XIX Неділю по Зісланні Святого Духа владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, застановився над питанням: що означає народитися від Бога та називати себе дітьми Божими? Який спосіб думання та поведінки притаманний для нового буття з висоти? Зокрема, за словами проповідника, «можна робити гарні декларації, можна навіть Святе Письмо цитувати, проте, поводитися як діти не Бога, а диявола, і це — ознака і трагедія духовно мертвої, не відродженої благодаттю Божою людини».

Владика Богдан Дзюрах: «Нашим покликанням на цьому світі є, народившись від Бога, ставати щораз більше дітьми Божими»

Євангельська наука, що її черпаємо з Священних книг Нового Завіту, не є просто важливою і цінною інформацією для людини і для людства. Боже Слово — це не джерело теоретичного знання чи приклад виняткових філософських мислей. Боже Слово — це джерело життя. Ісус Христос сам сказав: «Слово Моє — Дух і життя» (пор. Йо. 6, 63). Тому прийняти Боже Слово означає не просто сповнитися Божого знання і навіть Божої мудрості; прийняти Боже Слово означає прийняти нове життя, переображене Божою благодаттю, нове життя, яке приніс і об’явив у собі Господь наш Ісус Христос і, до участі у якому, запрошує кожного, хто вірує.

Від Бога народитися, щоб жити новим життям

В Пролозі Євангелія від Йоана про це прийняття Божого Слова, яке стає початком відродження людини, нового народження Божих дітей, сказано так: «Котрі ж прийняли його — тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише — від Бога народилися» (Йо. 1, 12–13). Оце »від Бога народилися» тут є ключовим і вирішальним. Лише ті, хто народився від Бога, здатні жити новим Божим життям. І це логічно та зрозуміло, бо навіть в природному порядку для того, щоб жити по-людському, слід спершу народитись як людина — від природних батьків. Те саме відноситься і до Божого порядку: щоб жити по-Божому, потрібно від Бога народитися. Саме тому ми, християни, називаємо Бога Отцем: не просто задля гарного слівця і навіть не тому, що Ісус сказав нам так звертатися до Бога (пор. Лк. 11, 2). Ми кличемо у Сині: «Авва-Отче!», бо ми у Сині і через Сина народилися для Бога.

Тепер же нашим покликанням на цьому світі є ставати тими, ким ми є: народившись від Бога, ставати щораз більше дітьми Божими, жити по-Божому, жити новим життям, яке ми прийняли від Бога у Святому Хрещенні, об’являти перед нашим Отцем небесним і перед світом нашу справжню природу Божих дітей, укриту на небесах у Христі Ісусі. Тому св. Іриней Ліонський закликає Христових учнів усіх часів: «Християнине, ставай тим, ким ти є!»

Крізь нашу слабкість буде діяти нестримно і невпинно нове Боже життя

Якщо відбудеться у нашому житті оте народження дитини Божої, якщо ми справді станемо дітьми Отця Небесного, тоді усе наше життя буде об’являти нову дійсність, Божу дійсність, так, як вона описана в Новому Завіті, який є Книгою цього нового життя. Це не означає, що наша людська природа буде зруйнована, заперечена чи відкинена. Ми надалі матимемо нашу людську слабкість, неміч і недосконалість, про які, зрештою, згадує св. Павло у нинішньому першому читанні (пор. 2 Кор. 12, 5–9). Проте, ця слабкість вже не стане визначальною для нас і для нашого відношення до оточення, до світу, до наших ближніх. Бо крізь цю нашу слабкість буде діяти нестримно і невпинно нове Боже життя, Божа благодать, Божа сила і Божа любов.

Не волюнтаристська тактика самостійності

Отож, не йдеться про те, щоб силою власної волі змушувати себе до переміни поведінки, до якихось вчинків і діл, які відповідають певним етичним нормам, які виражає Новий Завіт, бо така волюнтаристська тактика не принесе на довшу перспективу тривалих і переконливих результатів, а сама поведінка не буде виявом нового християнського життя, а тільки, щонайбільше, далеким його відблиском. Йдеться радше про те, щоб «народитися від Бога» через віру, а відтак, щоб дозволити Богові діяти в нас і через нас у світі ділами автентичної любові. Тоді наше життя ставатиме світлом, яке світить у темряві, і жодна темрява не зможе його вже подолати (пор. Йо. 1, 5).

Прояви Божої любові, яка «не шукає свого»

Саме до цього закликає нас Господь Ісус у нинішньому Євангелії. Відправною точкою є ствердження того, що присутнє у багатьох релігіях і знане як «золоте правило»: «як хочеш, щоб з тобою інші поводилися, так і ти поводься з ними». Тут бачимо горизонтальний вимір взаємовідносин, на якому головними дійовими особам залишаються люди, їхній «прагматичний погляд» на життя, усвідомлення необхідності мирно співіснувати і не входити надаремно у конфлікт з ніким, бо це, просто кажучи, невигідно.

Втім це далеко ще не ідеал, і вже точно — не християнський ідеал. Тому Ісус відразу ж починає показувати, наскільки Його наука є інакшою від того всього, що можна спостерегти у світі. Він описує новий спосіб буття, який для світу у всіх часах буде незрозумілим, незбагненним, а навіть ставатиме згіршенням і провокацією: любити ворогів, молитися за кривдників, чинити добро переслідувачам, давати, не очікуючи нічого взамін, — усе це прояви не просто шляхетного характеру і великодушності людини. Це — прояви нового Божого життя, яке пропонує і дарує Отець Небесний у Христі Ісусі своїм новонародженим у вірі дітям. Це — прояви Божої любові, яка «не шукає свого» (пор. 1 Кор. 13, 5), а прагне тільки дарувати себе іншим у жесті безкорисливого і милосердного служіння. Справді, останній заклик Господа Ісуса: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» підкреслює, що йдеться саме про це: відкрити, усвідомити, урухомити своє відношення до Бога як Отця та дати проявитися цьому новому відношенню у власному житті.

Чи справді ми є дітьми Божими?

Коли ми кажемо до Бога: «Отче!», то цим признаємося, що ми є діти Божі (пор. 1 Йо. 3, 2). Але чи так є насправді? По ділах, а не по деклараціях пізнаються діти Божі. Коли фарисеї і книжники напосідалися, щоб знищити Ісуса, він відказав їм: «Ось тепер бажаєте вбити мене, чоловіка, який вам правду сказав, ту, що її від Бога вчув. Ви чините діла вашого батька». «Ми не з розпусти вродились, — кажуть йому ті; один лише Отець у нас: Бог.» А Ісус їм: «Був би Бог ваш Отець, любили б ви мене, бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він послав мене. Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. Хто від Бога, той слухає слова Божі. Ви ж тому й не слухаєте, бо ви не від Бога» (Йо. 8, 40–42.44.47). Можна робити гарні декларації, можна навіть Святе Письмо цитувати, проте, поводитися як діти не Бога, а диявола, і це — ознака і трагедія духовно мертвої, не відродженої благодаттю Божою людини.

Любов є певною ознакою нового життя, до якого ми відроджуємося у Святому Хрещенні

Любов є певною ознакою нового життя, до якого ми відроджуємося у Святому Хрещенні. Любов, яка здатна похилитися над людською нуждою, обтерти сльози, поділитися останнім, простити, послужити, пригорнути. Але передовсім — любов до ворогів, до тих, хто є супроти нас невдячний, хто виявляє свою злобу і агресію, хто ненавидить нас і навіть прагне звести нас зі світу, — якщо ми у стосунку до таких людей не піддаємося сліпому почуттю озлоблення і помсти, але відповідаємо любов’ю, прагненням для них спасіння і добра, — то це вірна ознака того, що ми вже народилися від Бога, бо тільки Божа благодать і Божий Дух здатні наповнити нас такою силою, супроти якої мусять відступити усі потуги пекла і гріха. Подібно, як смерть була переможена силою Любові, що явилася у Христі Розп’ятому і Воскреслому.

Просімо у Воскреслого Спасителя про цей великий дар нового народження від Духа, про дар духовного відродження, дар внутрішньої переміни, щоб ми ставали щораз то більше Божими дітьми, жили новим життям і були милосердними, як і Отець наш милосердний. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ