Владика Богдан Дзюрах: «Господь наближається до нас у найтемнішу пору нашого життя, коли ми перелякані, безсильні, безпорадні»

25 серпня 2021

У IX Неділю по Зісланні Святого Духа, 22 серпня 2021 року, преосвященний владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, ділиться своїми думками щодо довіри Божому Слову, Ісусовій молитві за кожного із нас та Божій присутності у нашому житті.

Владика Богдан Дзюрах: «Господь наближається до нас у найтемнішу пору нашого життя, коли ми перелякані, безсильні, безпорадні»

«Маловіре, чого засумнівався?»

(Мт. 14, 31)

Те, чим була пустиня для старозавітного вибраного народу, тобто місцем випробування віри і зростання у вірі, тим для апостолів було Галилейське море, — там на цьому морі випробувалася і гартувалася їхня віра. Кожен з нас має своє «Галилейське море», на якому випробовується його віра, проявляються сумніви і виявляється його невірство.

До певної міри ці випробування необхідні, а навіть конечні. Інколи нам треба позбутися поверхової віри, віри незрілої, а засобом для такого очищення віри бувають різного роду кризи і важкі моменти у житті. Хтось слушно зауважив, що «через сумнів як стан на півдорозі між вірою і безвірством, мусить пройти кожна людина. Щоб осягнути свідому і зрілу віру, потрібно щоб невіруючий сумнівався у своїй невірі, а віруючий сумнівався у своїй вірі. Зрештою, під час занурення у розбурхані води кожен кричить про порятунок, незалежно від своєї віри чи невірства» (Сільвано Фаусті, Спільнота читає Євангеліє від Матея, іт. версія 323).

Святий Петро, що ходить по воді, йдучи на зустріч Господеві, — це образ Церкви і кожної людини, яка долає море тогочасного життя лише Божою силою, з довірою вдивляючись у Свого Господа і єдиного Спасителя. І нинішнє Євангеліє вчить нас саме так довіряти Богові.

Довіряти Божому Слову

Довіряти, у першу чергу, Божому Слову. «А слово Господнє повік перебуває» — пригадує св. Петро (1 П. 1, 25). Це слово несе у собі не просто інформацію, але несе в собі життя, надію, обітницю спасіння. Але ми маємо навчитися слухати і чути це Слово у всій повноті. Ось подивіться: Ісус змушує апостолів сідати до човна і переплисти на той бік. Чи ви почули, що Ісус сказав? — «Переплиньте на той бік!». Перебуваючи на середині моря, апостоли, правдоподібно, забули ці слова свого Божественного Вчителя. Адже Він не сказав їм просто відплисти від берега, чи просто плисти, — невідомо куди і невідомо скільки. Він сказав їм переплисти на той бік. У Його словах був не лише наказ, але й обітниця, запевнення. Він вже бачив їх не тільки у човні, не лише в дорозі, але бачив їх на тому боці. Їм тільки слід було довіритися цьому Слову Божому, робити свою справу зі спокоєм і довірою, а Господь довершить все решта, докінчить їхню подорож щасливо.

Олександр Іванов, Ходіння по воді

Апостоли не раз слухали слова Ісуса дуже вибірково: неохоче слухали про Його страсті, але теж пропускали мимо своїх вух обітницю про воскресіння. І наше слухання Божого Слова буває часто дуже обережним, стриманим і вибірковим. Чому так стається? Бо почавши від первородного гріха носимо в собі зерно недовіри до Бога, засіяне у наші душі лукавим. Ми не довіряємо Богові, не віримо, що те, що Він говорить нам, навіть якщо воно важке і вимогливе, є для нас найкращим, найбільш корисним з перспективи вічності, з перспективи отого «другого берега», до якого ми покликані і обов’язково припливемо, пристанемо наприкінці нашого земного мандрування. Господь називає «блаженними» тих, хто слухає Слово Боже і зберігає його (пор. Лк. 11, 28). Просімо в Господа ласки належати до цих «блаженних»!

Довіряти молитві Ісуса Христа за нас

Нам слід вчитися довіряти також молитві за нас Ісуса Христа. Ісус, відправивши людей додому, а учнів змусивши сісти до човна, сам вдався на молитву. Євангелисти не часто розповідають про зміст Ісусової молитви. Властиво, ми знаємо лише одну довшу і детальну розповідь про Ісусову молитву — т. зв. Архиєрейську молитву на Тайній вечері. І ця молитва маже повністю посвячена — апостолам і тим, хто увірує їхній проповіді. Ісус явно признався Петрові, що, знаючи хиткість його віри, молиться за нього: «О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк. 22, 31–32). Ісус у вічності по правиці Отця є нашим небесним заступником: «Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, — він заступається за нас» (Рим. 8, 34). Це — Його вічна священича місія. Він вже не приносить себе у жертву, тому що приніс себе раз і назавжди. Проте Він перебуває в небі по правиці Отця як наш Архиєрей, щоб заступатися за нас, щоби молитися за нас і в цій Ісусовій молитві за нас — джерело нашої надії, запорука нашого спасіння. «Ісус… тому що перебуває повіки, має священство непроминальне і тому може спасти повіки тих, які через нього до Бога приступають, бо він завжди живий, щоб за них заступатися» (Євр. 7, 22.25).

Довіряти Божій присутності у нашому житті

Нарешті, нам слід довіряти самій Його присутності з нами повсякчасно. Так як дитина, знаючи, що мама-тато вдома, почувається цілком безпечно, хоч перебуває в своїй дитячій кімнаті чи займається своїми дитячими справами. Присутність Божа буває дискретною, але вона є тим не менш реальною. Можливо, апостоли не хотіли сідати до човна, бо Ісус не йшов разом з ними. Нещодавно вони вже пережили подібну страшну бурю на морі. Тоді Він був з ними, але заснув глибоким сном. Коли човен вже починав наповнюватися водою, «вони будять його і кажуть йому: „Учителю, тобі байдуже, що гинемо?“ Тоді він устав, погрозив вітрові і сказав до моря: „Замовкни! Ущухни!“ І затих вітер, і залягла велика тиша. Тоді сказав до них: „Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?“ І страх великий огорнув їх, і вони казали один до одного: „Хто це такий, що йому вітер і море послушні?“» (Мр. 4, 35–41). Тоді вони «ще не мали віри». Тоді ще просто питалися, дивлячись на Ісуса: «Хто це такий?». Тепер вбачають в Ньому привида, когось не цілком реального. Їхня віра хитка і розмита, як образ Ісуса посеред розбурханого моря. Ця віра починає хитатися, тонути у хвилях сумнівів і страху, а в крикові Петра «Господи, рятуй мене!» можна почути не лише благання про фізичний порятунок, а ще більше — благання про спасіння віри, про те, щоб віра не потонула у розбурханих хвилях випробувань і кризи.

Дорогі у Христі, благаймо в Господа для себе ласки чути Його Слово, довіряти Його слову, яке є словом життя, надії і спасіння. Просімо про ласку пам’ятати, що ми маємо великого Заступника на небі, Який безнастанно молиться за нас, а Його молитва є така потужна, що перед нею не може встоятися жодна буря чи смертельна небезпека. Нарешті пам’ятаймо про Його всюдиприсутність, про те, що Він не є примарою чи міражем, але кимось реальним, безконечно реальнішим, ніж я і ви, що тут присутні. Він є поряд з нами особливо в моментах кризи, Він наближається до нас у найтемнішу пору нашого життя, коли ми перелякані, безсильні, безпорадні. Приходить, щоб рятувати, підтримувати і нести спокій та допровадити до щасливого завершення життєвої мандрівки. Кличмо сьогодні з глибини душі: «Господи, рятуй нас!» Кріпи нашу віру і довіру, щоб і ми могли кликати разом з апостолами: «Воістину Ти — Син Божий, наш Спаситель і Господь!». Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії