Владика Богдан Дзюрах: Богородиця — Мати і Вчителька вірної любові

23 травня 2020

22 травня 2020 року у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у м. Києві владика Богдан Дзюрах очолив Молебен за відвернення пандемії коронавірусу. Ця спільна молитва стала завершальною у духовній подорожі, яку впродовж п’яти днів провадив єпископ. Цього разу Секретар Синоду Єпископів запропонував роздумати над вірністю у любові.

Владика Богдан Дзюрах: Богородиця — Мати і Вчителька вірної любові

Сьогодні в останній день нашої спільної духовної мандрівки, ми робимо останні кроки, які ведуть нас на Голгофу. І що ми бачимо там, на Голгофі? Ми бачимо вершину — не географічну, але духовну, — вершину земного життя Ісуса, яка назавжди стане також вершиною духовного життя усіх Його учнів. Бо це — вершина об’явленої Божої любові. Любові вірної аж до кінця.

Голгофа — вершина об’явленої Божої любові

А любов довершена, любов справді християнська — це та любов, яка іде за Ісусом аж до кінця. Вона не може десь загубитися по дорозі, не може зупинитися у Вифлеємі, затриматися на горі Таворі чи залишитися у Кані Галилейській на весіллі, — ні, вона мусить йти аж до кінця, так як це зробила Богородиця, св. Йоан, улюблений Христовий учень, та всі Святі усіх часів, йдучи за Господом Ісусом на Голгофу. Саме там на Голгофі сповнилося те, що св. євангелист Йоан свідчив про Ісуса: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13, 1). Аж двічі в цьому реченні вживається слово «любов», — неначе для підсилення, підкреслення, що зараз починається найважливіший і найсуттєвіший урок любові.

І черпати науку про любов найкраще з прикладу осіб, які нею жили в досконалий спосіб, бо любов — це не абстрактне, філософське поняття, Любов — це саме життя, Боже життя, яке Господь Ісус нам об’явив і передав в Святому Дусі. Які ж прикмети цієї справжньої, досконалої любові, любові, вірної «аж до кінця»?

Вірна любов проявляється у служінні

Передовсім вірна до кінця любов проявляється у служінні. «Я поміж вами як той, хто служить», (Лк. 22, 27) — сказав Господь Ісус про себе. Знаменно, що відразу після твердження про те, що «Ісус полюбивши своїх, полюбив їх до кінця», Йоан Богослов описує сцену вмивання ніг. Ісус встає з-за столу, підперізується рушником, наливає в посудину воду і починає підходити до своїх учнів, клякати перед ними і вмивати їхні ноги. Вмиває всім, не оминаючи нікого, навіть Юду, виконує просту буденну річ, але з великою Божою любов’ю. Саме у цьому добровільному приниженні Божого Сина виявляється вся велич християнської любові, яка виражається служінням. Може для нас видатися дещо незвичним міркування одного отця-францисканця, який вважає, що символом християнства поряд з Хрестом могли б бути ці звичайні ночви, посудина, в яку Ісус налив води, щоб умивати брудні ноги своїм апостолам…, щоб служити.

Кому і як ми покликані служити?

Кому ми, християни покликані служити? Свята Мати Тереза з Калькутти не має найменшого сумніву щодо того, хто є адресатом нашої любові, нашого служіння: «в першу чергу найбільш убогі, ті, хто не почувається любленим, самотні, найбільш зранені, знедолені». При цьому йдеться завжди не про якісь геройські вражаючі діла, а про звичайні буденні справи. Бо «Бог не дивиться на те, що ми робимо, а скільки любови ми вкладаємо в те, що робимо» (св. Тереза з Калькутти). Вірність у малому, як правило, веде до вірності у великому і до великої слави в небі. Так починала свій шлях до великої святості Богородиця — від скромного буденного служіння тітці Єлисаветі та ненародженому ще Йоанові Предтечі. Подібно, і Господь Ісус до 30-річного свого віку провів цей величезний проміжок життя в звичайному буденному служінні, яке, утім, було здійснене у дусі тієї ж досконалої любові, яка відтак завела Його на Голгофу.

Вірність у малому: у простих буденних речах

Про вірність у малому як драбину до слави в небі Господь нам розказав у притчі про таланти, згідно якої Небесний господар скеровує такі слова до своїх вірних слуг: «Слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана…» (Мт. 25, 23). Відтак Ісус представив конкретні приклади такої вірної в малому і конкретної любові: голодного нагодувати, спрагненого напоїти, нагого зодягнути, чужинця прийняти, навідатись до хворого відвідати, прийти до в’язня… (див. Мат 25, 31–46).

Ми подивляємо і захоплюємося видом такої смиренної і вірної в малих речах любові, яку виявляють батьки, що день і ніч доглядають і виховують своїх дітей; лікарі, що жертвують своїм здоров’ям і життям заради порятунку ближніх; наші воїни-захисники, які, я переконаний, керуються не просто своїм військовим чи громадянським обов’язком, але керуються любов’ю до власного народу і до Батьківщини; наші волонтери і усі ті, котрі смиренно з дня на день несуть підтримку, поміч і послугу всюди там, де є така потреба…

Реабілітувати слова служіння і слуга

Ми, християни, маємо реабілітувати слова служіння і слуга, які часто надуживають, а тому — компрометують, подібно як в часах комуністичного режиму були скомпрометовані такі поняття як свобода, правда, гідність. Хтось слушно зауважив, що в жодній іншій газеті не було так багато брехні, як в комуністичній газеті «Правда». Важко теж уявити собі більшу компрометацію служіння, як ситуація, коли «слуги» роз’їжджають на Лексусах і Мерседесах, а ті, кому вони мали б служити, змушені масово виїжджати за кордон на заробітки, або ще гірше — порпатися в смітниках у пошуках їжі.

Вірна любов богопосвячених осіб: блаження Йосафата Гордашевська

Особливо промовистий приклад вірної любові, що виражається у служінні, дають нам богопосвячені особи — монахи і монахині. Про одну з дочок нашого народу і нашої Церкви, блаженну Йосафату Гордашевську, співзасновницю Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, яку разом з іншими 27 мученицями і мучениками минулого століття Папа Іван Павло ІІ проголосив блаженною, цей Папа під час Беатифікаційної Літургії на іподромі у Львові сказав: «Не від усіх вимагається, як від цих нових блаженних мучеників, найвищого випробування через проливання крові. Однак кожному доручено завдання йти за Христом із щоденною та вірною самовідданістю, як це робила блаженна Йосафата. Вона, посвячуючись дітям, хворим, убогим, неписьменним та знедоленим у часто важких і не позбавлених страждань ситуаціях, у надзвичайний спосіб зуміла втілити Євангеліє у своє щоденне життя». В щоденному житті шукаймо способів, як краще послужити нашим ближнім, робім це витривало, вірно, і так довершимо свою святість у любові!

Вірність у любові неможлива без прощення

Вірність у любові, як правило, неможлива без прощення. Бо наша людська любов часто виявляє свою крихкість, недосконалість, слабкість. При цьому найчастіше ми найбільше ранимо тих, котрі нас найбільше люблять і кого ми найбільше любимо. Тому нам треба дуже часто омивати нашу любов, наші відносини із Богом і з нашими ближніми, водою покаяння і прощення. Св. Іван Павло ІІ одного разу сказав: «Усі ми потребуємо прощення від Бога і від ближніх, тому усі мусимо бути готові прощати і просити прощення».

Вірність у любові подружжя: «Щоби зберегти сім’ю потрібно навчитися любити і прощати»

Коли ми говоримо про вірну любов аж до кінця, то спонтанно думаємо про християнське подружжя. І це не дивно, бо подружжя покликане бути іконою і школою правдивої любови, а ми так часто з трепетом і зі зворушенням прислухаємося до подружньої присяги, коли молодята одне одному перед лицем Господнім присягають і обіцяють «любов, вірність і чесність подружню, і що не лишать одне одного аж до смерти». Тому вірність у подружній любові викликає пошану, похвалу і вдячність. Але лише самі вони, чоловік і дружина, знають, скільки праці, труду, самовідречення і витривалості потрібно, щоб зберегти і поглибити подружню любов, на дорогу якої вони стають у день вінчання. І, очевидно, тут неможливо обійтися без прощення. Вже згадана Св. мати Тереза з Калькутти, будучи сама богопосвяченою особою і великою Слугинею Бога і убогих, підкреслила одного разу незамінність прощення для зрілого християнського подружжя: «Щоби створити сім’ю, достатньо полюбити. А щоби зберегти — потрібно навчитися любити і прощати». Дякуймо сьогодні за всі наші подружжя, які з великими жертвами зберігають вогонь любові, підтримують його вірністю, скріплюють взаємним служінням, відновлюють терпеливістю і прощенням.

Вірність у любові мучеників: патріарх Йосиф Сліпий

Нарешті справжня християнська любов, любов, що є вірна до кінця, осягає своє довершення в любові до ворогів. Приклад такої любові дають нам мученики, котрі молилися за своїх переслідувачів, бажали їхнього спасіння, вимолювали в Господа прощення для них. Патріарх Йосиф Сліпий в своєму Заповіті закликає духовних дочок і синів: «Любіться поміж собою, як любились перші християни серед переслідувань. Бог є любов і хоче, щоб ми любов’ю перемагали зло і ненависть», але ця християнська любов має бути інклюзивною, а не ексклюзивною, вона не повинна виключати нікого, навіть ворогів, тому ісповідник віри далі вчить: «Треба нам завжди пам’ятати, навіть серед найбільших переслідувань і терпінь, про найбільшу заповідь, яку лишив своїм послідовникам наш Божественний Спаситель, а саме — про заповідь любови Бога і ближнього, не виключаючи тих, що нас переслідують».

Скажімо собі ясно: без такої інклюзивної любові ми ніколи не станемо справжніми християнами. Бо наш Спаситель виразно заповів: «Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі… Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять? І коли ви вітаєте лише братів ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5, 43–48).

Неможливо прощати власними людськими силами

Одного разу, їдучи потягом Київ-Львів, я мав нагоду спілкуватися з одним чужоземцем-мусульманином. Ми розговорилися на різні теми, в тому числі і про необхідність прощення як виразу досконалої любові. Він, в принципі, згодився з тим, що навіть для власної користі вартує прощати тим, хто нас образив, проте сказав, що, особливо у випадку важких злодіянь, це дуже важко робити. На це я відповів: «Це не важко, це просто неможливо власними людськими силами. Тому нам слід молитися до Бога про таку ласку досконалої любові».

І Господь, даючи нам покликання до такої великої досконалої любові, обіцяє нам дати цю необхідну благодать і силу, щоб долати всякі труднощі на цій дорозі, коли сказав: «Просіть і дасться вам, стукайте і відчинять вам, шукайте — і знайдете…». То ж на завершення цієї нашої спільної духовної мандрівки, можемо щиро побажати одне одному лише одного: витривати в доброму аж до кінця, залишитися вірними в любові аж до смерті.

А щоб це сталося, заручімося прикладом і заступництвом Пресвятої Богородиці і всіх Святих, як ми про це щоденно молимося в наших літургійних богослуженнях: «Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашу, Богородицю і Приснодіву Марію, зі всіма Святими пом’янувши, самі себе і один одного, і все життя наше, Христу Богові віддаймо». Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ