Владика Богдан Дзюрах: «Бог нас кличе, щоб обдарувати своїми цінними дарами»

6 жовтня 2019

Як багато людей в наших часах, шукають виправдання своїй пасивності у доброму, сягаючи до надуманих аргументів, мовляв, світ поганий, люди злі, обставини несприятливі, усі довкола егоїсти і самолюби, — проте насправді усі ці фрази є тільки недолугими спробами сховатися від відповідальності за власне життя і за дари, якими Бог нас наділив. Бог дав нам все, щоб змінювати світ на краще.

Владика Богдан Дзюрах: «Бог нас кличе, щоб обдарувати своїми цінними дарами»

«Царство Небесне буде мов той чоловік, що, пускаючись в дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно, … кожному за його здібністю, і від’їхав» (Мт. 25, 14). Властиво, у цьому першому реченні нинішнього Євангелія міститься уся правда про ставлення Бога до нас і про сенс нашого життя у цьому світі.

Так, в особі чоловіка-господаря, який кличе до себе своїх слуг, показаний сам Господь Бог. Бог є тим, хто кличе, хто бажає, щоб людина наблизилась до Нього. Для чого Бог кличе людину до себе? Нам здається, що Бог, коли нас кличе до себе, то чогось від нас очікує, щось неодмінно буде вимагати: якоїсь жертви, якогось зречення, а, можливо, захоче чогось позбавити нас, обмежити у чомусь. Але це все не так. Бог не є як та мачуха, яка, від’їжджаючи на бал, кличе свою падчерку, щоб тільки накласти на неї обов’язки, дати розпорядження і накази. Бог кличе, щоб обдарувати, поділитися своїми цінними дарами з нами, передати нам свої таланти, свої скарби, своє життя. І у цьому проявляється велика довіра Бога до нас, людей.

Відтак чоловік-господар «від’їжджає», віддаляється. Не те щоб покидає, а радше — не хоче накидатися, залишає простір для свобідного діяння людини. Окрім довір’я, тут проявляється також ще інший дар-талант, який Господь нам залишає — дар свободи. Хто не шанує іншу особу, не довіряє їй, той не залишає їй свободи, навпаки обмежує її свободу, намагається усе контролювати, усе перевіряти, над усім мати нагляд, як кажуть «тримати руку на пульсі», а властиво, стискати аж до болю руку, як часом роблять надто авторитарні батьки, щоб дитина не вирвалася з-під їхнього контролю і ані на крок не віддалилася від них. Наш Бог не такий. Бог ділиться своїми дарами і у довірі дає людині простір і час для вільного діяння.


«Талант» у притчі означає певну суму грошей, властиво, суму дуже велику. Але до цих матеріальних дарів чоловік-господар з нинішньої притчі кожному із трьох своїх слуг дав ще принаймні два таланти, два цінні дари: дар особистих здібностей, щоб людина могла розумно використати даний їй Божий капітал, а також дар часу, як каже нинішня притча «довгого часу» — Бог і у цьому є дуже щедрий для людини!

Здається, перші двоє слуг добре збагнули цінність не лише матеріальних статків, які несподівано потрапили їм до рук, але також усвідомили цінність інших дарів: дару своїх здібностей і дару часу. Бо сказано про них, що вони, не гаючи жодної хвилини, «негайно пішли і почали орудувати» (пор. Мт. 25, 16) талантами, якими чоловік-господар їх обдарував.

Ми маємо вчитися від добрих слуг постави вдячності за отримані Божі дари, вбачаючи у них вияв великої любові і довіри Господа до нас. Каже св. Павло: «Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав?» (1 Кор. 4, 7).

А водночас нам слід сприйняти дуже серйозно небезпеку, описану в поставі третього слуги: він не пішов, не почав орудувати Божими талантами-дарами, він дав себе паралізувати страхові, шукаючи при цьому на своє виправдання фальшиві аргументи, доходячи у цих своїх пошуках навіть до оскарження самого доброго і щедрого господаря: «Знав я тебе, що ти жорстокий чоловік, тому зо страху я пішов і закопав талант у землю» (Мт. 25, 24).


Як багато людей в наших часах, шукають виправдання своїй пасивності у доброму, сягаючи до надуманих аргументів, мовляв, світ поганий, люди злі, обставини несприятливі, усі довкола егоїсти і самолюби, — проте насправді усі ці фрази є тільки недолугими спробами сховатися від відповідальності за власне життя і за дари, якими Бог нас наділив. Бог дав нам все, щоб змінювати світ на краще. Тому подібні аргументи можуть щонайбільше заспокоїти, чи радше — приспати власну совість, але не зможуть переконати інших людей, а тим більше, не зможуть виправдати нас перед судом Божої присутності, перед яким ми рано чи пізно всі постанемо.

Чому чоловік-господар так обурився на свого слугу і врешті-решт позбавив його навіть тих первісних дарів, які доручив йому до часу свого повернення? Через пасивність цього «невірного і лукавого слуги» не примножився його талант, не збільшились Його скарби, іншими словами — не поширилося Боже Царство у цьому світі. Навпаки, стала густішою темрява: темрява страху, смерті, безбожності, гріха. Один ірландський філософ Едмунд Бурке невипадково зауважив: «Для тріумфу зла необхідна одна-єдина річ, а саме, — щоб добрі люди перестали діяти».

Дорогі у Христі! Ми — добрі люди, бо ми є діти Доброго Отця Небесного. Ми добрі, бо обдаровані добрими дарами. Проте, будьмо не просто «добрими», але будьмо «добрими і вірнимислугами», тобто оперуймо цими добрими дарами, використовуймо кожну нагоду, щоб творити добро на цьому світі, щоб ці дари приносили плоди Божого Царства в нашому житті, в житті наших родин, наших громад, нашого народу. І тоді, при зустрічі із нашим Небесним Владикою-Господарем, покажеться, що Його таланти не були змарновані у нашому житті, а ми почуємо слова, які я бажав би почути сам і бажав би почути кожному із вас: «Гаразд, слуго добрий і вірний. Ти був вірний у малому, поставлю тебе над великим. Увійди у радість Господа твого!». Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae