В єпархії Святого Йосафата в Пармі (США) відбулися реколекції для духовенства

26 жовтня 2019

22–25 жовтня 2019 року в Реколекційному центрі «Витанія» римо-католицької дієцезії Санкт Петербурга в м. Луц (штат Флорида, США), відбулися щорічні реколекції для духовенства єпархії Святого Йосафата в Пармі Української Греко-Католицької Церкви.

В єпархії Святого Йосафата в Пармі (США) відбулися реколекції для духовенства

Владика Павло Хомницький: подорож до Емауса являє мандрівку віри

Реколекції цього року очолив владика Павло Хомницький, єпископ Стемфордської єпархії УГКЦ. Після того як владика Богдан І. Данило, єпископ єпархії Святого Йосафата УГКЦ, привітав усіх на реколекціях, владика Павло зосередив свою першу духовну науку довкола історії Емауса, записаної в Євангелії від святого Луки. За словами реколектанта, ця відома історія про подорож Клеопи та його супутника з Єрусалима до Емауса, під час якої вони зустрілися з Христом, являє собою мандрівку віри як Церкви загалом, так і її окремих членів. Ця подорож відкрита для всіх у всьому світі і це подорож, яка є знайома і незнайома тим, хто її здійснює. Спочатку два учні не могли впізнати Ісуса в особі таємничого мандрівника, а це означає, що вони досі не мали віри. Крім того, не два учні звернулися до Ісуса, а Ісус звернувся до них. Іншими словами, це була Христова ініціатива наблизитися до учнів, а не навпаки. Поки вони троє йшли, учні слухали Ісуса, як Він навчав їх про Себе, а саме Він євангелізував їм, пояснюючи їм Священне Писання з Його месіанською місією в центрі. Це, на думку владики Павла, означає, що кожен священник обов’язково повинен знати та вивчати Святе Письмо.

Лише після того як двоє учнів попросили свого супутника залишитися з ними в Емаусі, їм відкрилися очі, коли Ісус сів за стіл та розламав хліб. Лише тоді учні впізнали свого Вчителя, переживши таким чином трансформацію серця. Відтак, продовжив реколектант, кінець пояснив початок: воскресіння Христа відкрило для всіх, хто такий Ісус, — справжній Месія. Як ми читаємо в Євангелії святого Луки, після того як учні впізнали Ісуса, Він зник з-поміж них. І це гаразд, зазначив владика Павло, тому що в той момент учням вже більше не потрібно було бачити Ісуса фізично, бо Він уже жив у їхніх серцях. Що трапилося далі? Учні розповіли іншим про свій досвід. Іншими словами, на цьому етапі самі учні вже євангелізували. Вони вже більше не могли мовчати, бо зустріч із воскреслим Христом трансформувала їх. Подібно до Клеопи та його супутника, чи не повинні ми самі також завжди проголошувати Добру Новину з палаючими серцями після зустрічі з Ісусом, запитав реколектант, завершивши свою першу конференцію.

Господнє Євангеліє повинно проповідуватися всім і в кожному місці

Свою другу конференцію владика Павло зосередив на темі Доброї Новини, яку слід проповідувати всім та повсякчасно. Він розпочав з розмови про роль ангелів на початку та в кінці Євангелія від святого Луки. На початку свого Євангелія святий Лука розповідає про зустріч Захарії в єрусалимському храмі з архангелом Гавриїлом, якого було послано передвістити народження сина Захарії та його дружини Єлизавети, тобто святого Івана Хрестителя. Під час зустрічі архангел Гавриїл каже Захарії, що його молитва була почута. Тож яку молитву Захарії почув Господь, запитав реколектант. Чи міг Захарія молитися з дружиною за дитину? Але ж вони обоє були в похилому віці, тому цілком можливо, що вони втратили надію молитви за дитину. За словами владики Павла, молитва Захарії, яка була почута Господом, була молитвою за народ Ізраїля, оскільки він був священником, завданням якого було, крім іншого, молитися за людей. Однак молитва Захарії завдяки народженню його та його дружини сина Івана не тільки принесла радість Захарії та Єлизаветі, а й усьому ізраїльському народові, оскільки народився великий Божий чоловік. Ми, священники, продовжив реколектант, також маємо завдання молитися за людей, і тоді наша молитва також може принести непередбачувані добрі плоди.

Після того як Єлизавета зачала дитину, вона пішла на самоту. Чи вона, можливо, ховалася від людей через страх? Ні, зазначив реколектант. Правдоподібно, Єлизавета пішла на самоту, щоб роздумувати над Господнім чудом зачаття сина в похилому віці та можливій причині цього. Ми, священники, також повинні знаходити час, щоб споглядати Господа і дякувати Йому за те, що Він зробив і продовжує робити для нас.

Продовжуючи читати Євангеліє святого Луки, шість місяців опісля архангел Гавриїл знову промовляє і цього разу приніс добру звістку Діві з Назарета на ім’я Марія, яка була заручена з Йосифом, даючи їй знати, що силою Святого Духа вона зачне і народить сина Ісуса (1, 26–38).

Наступного разу, коли ми чуємо про ангелів у Євангелії від cвятого Луки, є тоді, коли вони з’являються перед польовими пастухами, які сповіщають їм Добру Новину щодо народження Спасителя: спочатку з’являється один ангел, до якого пізніше приєднуються численні інші ангели (2, 8–20). Тут дуже ясно, зазначив владика Павло, що той факт, що ангели з’явилися простим пастухам, означає, що Господнє Євангеліє повинно проповідуватися всім і в кожному місці. Пастухи були дуже непопулярні серед єврейських релігійних лідерів, оскільки пастухи, через свою роботу, не мали часу виконувати всі приписи єврейського закону. Отже, знову ж таки, це показує, що Євангеліє Господнє має бути проповідуване всім, включаючи таких маргіналізованих людей, як пастухи. Пастухи є прообразом нас, священників, які також доглядаємо за паствою.

Реколектант рівно ж зазначив, що читаючи Святе Письмо, ми також бачимо, що Ісус іноді використовує слово «сьогодні», що означає негайність спасіння.

Владика Павло закінчив свою другу конференцію, зазначивши, що розповсюдження пастухами Доброї Новини про народження Ісуса схоже на розповсюдження жінками новини про воскресіння Христа.

«Ми, священники, також повинні, як Ісус, дозволяти Святому Духові провадити нас», — владика Павло

Реколектант розпочав свою третю конференцію, зосередившись на хрещенні Ісуса Іваном Хрестителем у ріці Йордані, після чого служіння Ісуса було дуже явно пройняте Святим Духом. Святий Лука досить часто згадує, що Христос проводить багато часу в синагогах. Під час виконання своєї месіанської місії на землі Христос, на жаль, не зміг навернути серця найближчих Йому людей — народу з Назарета. Було багато очікувань від Ісуса з боку назореїв. Вони спочатку прихильно говорили про Нього. Однак Христос був відкинутий назореями через суворість сердець цих людей (Лк. 4, 14–30). Їм не сподобалося те, що вони почули від Ісуса. Але Христос не здивувався, бо Сам сказав: «пророка не приймають тільки в його рідному місті» (Лк. 4, 24). Назореї, які були дуже незадоволені словами Ісуса, намагалися спіймати Його, проте Христос зумів врятуватися від них.

Однак, коли Ісус покинув Назарет, він зміг здійснити багато чуд у Капернаумі (Лк. 4, 31–41) — те, чого Він, знову ж таки, не міг зробити у своєму власному місті. Ми, священники, також повинні, як Ісус, дозволяти Святому Духові провадити нас, щоб добре виконати нашу місію, незважаючи на труднощі та виклики з якими ми можемо зіткнутися на цьому шляху.

Заключні дні реколекцій духовенства Пармської єпархії

Владика Павло зосередив свою четверту конференцію довкола покликання Своїх перших апостолів, зокрема святого Петра. Відносини св. Петра з Ісусом показують нам, що наш Господь ніколи не покине нас, незважаючи на нашу гріховність, якщо ми намагаємося мати автентичні стосунки з Христом у своєму житті.

Під час п’ятої конференції реколектант зосередився на проповіді Христа на горі, особливо на Блаженствах, що містяться в Євангеліях від святого Матея (5, 1–12) та святого Луки (6, 20–23). Крім того, владика Павло наголосив на важливості християнської любові як чогось, що ми обираємо чинити вільно. Він навів приклад притчі про доброго самарянина, яка знаходиться в Євангелії від св. Луки (10, 25–37), та найважливіше, Христову відкупительну смерть на хресті.

Свою шосту, заключну конференцію реколектант зосередив на необхідності радикального навернення, а саме на необхідності християнина пройти через так звану метаною — навернення серця, яке в кінцевому результаті веде до духовної досконалості в любові.

Учасники реколекцій взяли участь в Божественній Літургії та інших богослужіннях, а також мали нагоду для сповіді та духовних розмов із реколектантом.

Наприкінці духовних наук владика Богдан подякував владиці Павлові від імені всього духовенства за те, що поділився своїм словом мудрості з учасниками реколекцій та побажав йому найрясніших Господніх благодатей у його єпископському служінні.

За матеріалами Департаменту інформації УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ