СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Усі ми потребуємо Божого зцілення, адже усі згрішили», — владика Ярослав Приріз
14 жовтня 2023 року, у день літургійного спомину преподобної матері Параскеви Терновської, владика Ярослав Приріз, єпарх Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафіяльну спільноту с. Вільшаник з нагоди храмового празнику. Під час проповіді єпископ роздумував над євангельським уривком про чотирьох друзів, які принесли свого хворого побратима задля зцілення до Ісуса Христа.
З цієї проповіді владики Ярослава Приріза ви довідаєтеся:
- чим є храм Божий на землі?
- у чому полягає Боже зцілення людини?
- із якого кроку розпочинається зцілення людини?
- де віднаходити Боже зцілення у теперішньому часі війни?
Вітаю всіх вас, з нагоди оновлення храму преподобної матері нашої Параскеви Терновської. За понад 137 років існування ця святиня прийняла сотні тисячі молільників, які зверталися своїми прохання до Господа й були вислухані. Сюди приходили дорослі й діти, тут вірні нашої Церкви приймали різні Святі Тайни; звідси, із цієї церкви, тіла багатьох наших християн провадили на вічний спочинок. Священники, які служили у цьому храмі, допомогли багатьом вірним здобути небесне Царство.
Храм — місце перебування Бога
У церкві завдяки присутності Святих Тайн, вірні із грішників ставалися праведниками, із далеких від Бога ставалися Його друзями! Цей храм безперервно продовжує виконувати свою послугу багатьом вірним у наш час та буде служити прийдешнім поколінням. Ваші прабатьки будували цю церкву, вкладали свої кошти й працю у святу будівлю, а ви продовжуєте підтримувати її у доброму стані, стараєтеся про гідний вигляд та красу цього Божого дому. Немає головнішої та важливішої будівлі у цьому селі, як свята церква! Як важливо, коли хтось розуміє та зуміє вкладати свої інвестиції у храм Господній, який служить славою не для людей, а для Бога! Тільки у небі люди повністю зрозуміють неоціненний вклад, що вони вчинили ради Божої слави!
У церкві Бог перебуває постійно! Колись патріарх Яків простував із Варсавії у Харан й заночував на місці, де зайшло сонце, взявши камінь під голову. Мав дивний сон від Господа: «… Коли ж Яків прокинувся зо сну свого, то промовив: Направду, Господь є на цьому місці, а я не знав (Бут. 28,16).… І злякався він і каже: Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота небесні!» (Бут. 28,17). Праведний патріарх не ночував й не пробудився у якомусь домі, але на відкритому місці у полі й зрозумів глибоку тайну: Господь перебуває у кожному місці, тим більше у посвяченому храмі.
Храм — місце звершення Пресвятої Євхаристії
І на цьому місці, де стоять наші ноги, де ми спільно молимося, у церкві, куди ви приходите кожної неділі та свята, також перебуває Господь ще більше, як колись у полі, де ночував праведник. Це — святе місце, тут відбуваються великі чинності, приноситься жертва примирення Богу, бо хліб і вино під час святої Літургії стаються Тілом та Кров’ю Господньою. У церкві видимі дії священника під час служіння Святих Тайн, стаються невидимою благодаттю та духовним даром для людини, яка бере у цьому участь. У цій святині грішні каянники стаюся праведними, а обманені душі дияволом та приречені на засуд, примирившись з Богом, здобувають оправдання на вічне життя в небі. Багато уже люду, що переступало поріг цієї церкви знаходяться у вічності. Вже давно немає її будівничих, щедрих добродіїв, багатьох священників, які у цьому храмі приносили безкровну жертву хліба й вина. Ваша святиня вистояла у часи воєнних лихоліть, Господь зберіг її неушкодженою, як свою святиню, у якій вірний люд прибігав до Нього з молитвами та благаннями. Приносьмо постійно молитовну подяку Господу за його велике милосердя та любов, яку він нам являє. Також хочу подякувати усім, хто спричинився до сьогоднішнього свята. Дякую о. Олегові, жертводавцям цього храму, — одним словом усім, завдяки кому він став місцем зустрічі людини з Богом, справжньою окрасою вашого села.
Зцілення через прощення гріхів
Сьогодні євангельське читання розповідає нам про оздоровлення розслабленого. Ми спостерігаємо, як Христос дорогою до Капернауму зупиняється в одному домі, де зібралось дуже багато людей (пор. Лк. 5, 18–20). Чотири друзі несуть розслабленого до Ісуса, одухотворені сильною вірою у Нього, яка полягає у цілковитій впевненості в його чудотворній силі. Із такою вірою вони не зважають на осудження людей, бо те, що вони шукають і що їх веде — це бажання фізичного зцілення для їх друга. Ісус відповідає на їх віру ласкавим зверненням до хворого: «Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи» (Лк. 5, 20). Таке дарування прощення в той час, коли очікується зцілення, може спантеличити. Однак це пояснює, чому нераз стаються хвороби. Вони тісно пов’язані з гріхом і є або його прямим наслідком, або нагодою для виходу з нього.
Коли принесли розслабленого до Ісуса, то перші слова, які розслаблений почув від Ісуса були: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мк 2,5). Ісус сказав ті слова прощення тому, що розслаблений так дуже потребував їх почути. У тих словах прощення він так сильно відчув в серці любов Ісуса Христа до нього, що став на рівні ноги і розпочав нове життя.
Перший крок зцілення — визнання власних гріхів
Сьогодні Слово Боже показує нам велике Боже милосердя. Гріх загніздився в людині, спаралізував її, учинив нездатною до того, до чого вона є сотворена — до творення добра. Гріх учинив людину своїм в’язнем. А чудо стається, як про це ми сьогодні почули, при зустрічі з Господом, коли прямуємо до Нього наполегливо, зі свідомістю, що тільки Він є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха. Для цього потрібно зробити перший крок — визнати свої гріхи. Не завжди це є легко. Повсюди в світі люди заперечують гріх. Говориться навіть, що найневинніший у світі є сам світ, бо він проголошує, що гріха нема. Про гріх говориться з усмішкою й іронією, люди перестали боятися гріха. Бояться забруднення середовища, бояться невиліковних недуг, пандемій, бояться ядерної війни, але не бояться гріха як порушення своїх стосунків з Богом, смертельної хвороби, яка їх нищить.
На жаль, людина втрачає почуття гріха, вразливість сумління. Гріх діє на неї як наркоз, так що вона не розпізнає межі добра і зла. Так зло поволі проникає в людське серце, роблячи його своїм невільником. Дехто каже: «Маю чисте сумління». Таким варто відповісти: «Чи не тому, що невживане?». Інші ж: «Я не маю викидів сумління, щонайвище — психічний дискомфорт». Такі постави замикають наше серце на Ісуса, на дар Його спасіння. Що більше, не визнаючи гріха, ми чинимо Бога «неправдомовним», за словами Св. Йоана Богослова (І Йо. 1,10). Не забуваймо, що Ісус дає життя своє на викуп за багатьох (Мт. 20,28). А святий апостол Павло пригадує, що «всі згрішили» і потребують визволення (Рим. 5,12). «Христос помер за наші гріхи» (І Кор. 15, 3) і прагне визволити нас з неволі гріха. Але якщо ми кажемо, що не маємо гріха, то самі собі закриваємо дорогу до спасіння.
Усі ми грішні і потребуємо Божого зцілення
Христос-Господь і сьогодні приходить до наших міст і сіл, до наших храмів, щоб промовляти до нас словом своєї спасенної науки і довершувати нові чуда. Він — наш вічний Учитель, Світло, Правда і Життя, Він той самий вчора, сьогодні й навіки (Євр. 13,8). Він єдиний всемогутній лікар, що знає всі недуги наших «душ і тілес». Але свої ласки і дари Він дає найперше тим, хто докладає своїх зусиль і старань, щоб їх у Нього отримати. Двері Храму — Дому Отця, де навчає, зціляє і освячує Христос, є завжди ласкаво для всіх відчинені. Потрібно лише увійти і пізнати безмежну Божу любов. Ту любов, яка потягує за собою, яка робить нас усіх братами і сестрами.
Усі ми потребуємо почути слова прощення, бо ми всі грішники. Усі ми потребуємо духовного зцілення, бо усі ми прогрішили проти Бога, проти ближніх і проти себе. А те Боже прощення, що людське серце так потребує відчути в окремий спосіб, приходить до нас через святу Тайну Сповіді. Що властиво потрібно до доброї сповіді? Глибокої свідомості, що ми грішники, що ми віддалилися від Бога і від людей, що у нас є ще багато самолюбства, різних пороків і гріхів, а також довір’я до безмежного Божого милосердя. Свята Церква повчає нас про п’ять умов доброї сповіді: зробити щирий іспит совісті; збудити в собі жаль за гріхи; постановити поправитися; визнати гріхи перед священиком у сповіді; відбути покуту, яку завдав сповідник.
Щоб відчути мир, спокій, і зцілення, що приходять до нас через прощення гріхів, мусимо перше щиро признати, що ми бідні, немічні грішники, що ми самолюбством нашим образили Бога й ближнього, і тим дуже пошкодили собі. Ми мусимо признати, що ми духовно хворі і потребуємо божественного зцілення.
Не біймося Таїнства Сповіді
Людина не може сама собі відпустити гріхи. Немає значення наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, вони все ж таки продовжать переслідувати її. Слова, які Господь сказав паралітикові: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи», мають прозвучати і для нас у Тайні сповіді. Тому покаймося і визнаймо наші гріхи перед Ісусом. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого шлюбу, думок, пристрастей, паралізованих відносин і піти в нове життя, життя повноти і здоров’я.
Господь — джерело нашої надії
Дорогі в Христі! Минув рік і вісім місяців відкритої повномасштабної агресії Московії проти нашого народу. Ця наша Страсна п’ятниця триває майже два роки! Для нас вона стала немовби хлібом насущним, і ми не знаємо, коли настане світлий день перемоги над злом, ненавистю й насильством. Пролито ріки крові і сліз. Проте народ живе, народ бореться, народ молиться. І саме Господь закликає нас не сумніватися в перемозі світла над темрявою, життя над смертю, істини над брехнею, бо Він запевняє нас у Своїй любові та милості. Від Нього, нашого Спасителя, черпаємо силу в теперішніх стражданнях. Він — джерело нашої надії. Тож разом з апостолом Павлом сьогодні кажемо: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії…» (2 Кор. 4, 8).
Станьмо для наших воїнів, поранених, приятелями з сьогоднішнього євангельського читання. Приносьмо їх у наших молитвами до найбільшого Лікаря — Христа, який, як колись в домі Петра, продовжує перебувати у своїй Церкві. Молімося, нехай Боже милосердя буде силою України, нехай воно єднає нас з Богом, дасть нам внутрішню живу, здорову силу перемагати. Нехай Боже милосердя зцілить рани України, яких сьогодні нам завдає ворог. Нехай слова: «Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мр. 2, 11) — будуть словами Божими, які подарують нам перемогу на своїй рідній, Богом даній, українській землі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
† Ярослав Приріз,
єпарх Самбірсько-Дрогобицький
14 жовтня 2023 року,
у день літургійного спомину преподобної матері Параскеви Терновської,
