СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУГКЦ на півдні України: владика Михайло Бубній — про перший місяць війни
Одеський екзархат УГКЦ, який охоплює Південь України — Одеську, Херсонську, Миколаївську та Кіровоградську області, переживає сьогодні важкі часи: частину територій окупували російські війська, частина — у зоні підвищеної небезпеки ракетних ударів. Владика Михайло Бубній, екзарх Одеський і голова Патріаршої комісії у справах монашества, у розмові з Тарасом Бабенчуком розповідає про життя ввіреного його душпастирській опіці Півдня України у часі війни.
Розмова відбулася в Одесі — стратегічному українському місті на березі Чорного моря. Зараз там порівняно спокійно, якщо десь в Україні сьогодні можна говорити про спокій. Місто живе життям воєнного часу, налаштувавшись на довгу дистанцію: пильність уже не тривожна, а спокійна, життя триває. Про це — у матеріали Оксани Козак для Департаменту інформації УГКЦ.
УГКЦ на Півдні України у перший місяць війни
«Якщо говорити у порівнянні з іншими містами і областями, то Одеса на сьогодні — досить безпечна, — каже владика Михайло. — Все це — завдяки ППО і нашим захисникам: велике спасибі їм за їхнє служіння і сторожу, яку вони несуть, щоб ми могли більш-менш спокійно жити, працювати і молитися. В Одесі відновилася робота підприємств, люди продовжують свою щоденну працю».
Тарас Бабенчук пригадує, що минулого разу бачився з владикою Михайлом саме у переддень війни, в Запоріжжі, на Літургії у козацькій церкві на Хортиці. Тоді відбувалася Всеукраїнська проща монашества, у якій звучала екуменічна молитва за участі представників всіх українських християнських Церков.
«Так, якраз напередодні війни ми провели прощу монашества до Запоріжжя, де молилися за мир в Україні, — стверджує владика. — А коли повернулися додому, ранок зустрів нас новиною про початок війни в Україні. Перше відчуття було дуже дивним — тривожним і, водночас, був спокій, бо там, в Запоріжжі, до якого лінія бойових дій підійшла так близько, за день до цього ми молилися. Це заспокоювало у тому, що Господь Бог все-таки допоможе нам зупинити це вторгнення. І, як бачимо, з Божої ласки і великої відваги наших захисників Україні вдалося стримати ворога».
Україна з тривогою, болем, але і з гордістю і захопленням слідкує за новинами з Херсону, Миколаєва, інших міст і містечок Півдня, які потрапили під окупацію російської орди. Як пережив цей перший місяць війни Одеський екзархат УГКЦ?
«Від самого початку, коли почалися бойові дії, була велика міграція, багато біженців, і наші отці, в міру своїх можливостей, активно включилися в евакуацію людей, — розповідає владика Михайло. — У перші ж дні священики почали займатися доставкою гуманітарних вантажів на свої парафії. Ця допомога пішла потребуючим людям, які опинилися у важких обставинах. На даний час священики продовжують цю роботу: уже налагоджені логістичні центри, маємо активних волонтерів, які все це сортують і доставляють, куди треба. Дуже активно працює БФ „Карітас-Одеса“. З початку війни ми намагаємося максимально включатися у соціальне служіння, допомагати людям у їх потребах».
«Так, я мав можливість побачити, як працює і Карітас, і військові капелани в Одесі, — зауважує Тарас Бабенчук. — Є чітке розуміння ситуації, потреби, можливостей, є суспільна співпраця — і це тішить. Але частина екзархату опинилася під окупацією, там зараз російські війська. Чи маєте зв’язок із тими парафіями, яка там ситуація?»
«Майже щодня контактую з отцями, які залишилися у Херсонській області, — розповідає владика. — Майже всі наші парафії там зараз перебувають в окупації, але люди виходять на мітинги, протестують проти окупантів. Наші отці, слава Богу, живі і у відносній безпеці. Наші парафії там продовжують функціонувати, священики підтримують людей, які залишилися. Молитва є кожного дня, отці діляться з людьми всім, чим можуть.
Наприклад, у Херсоні, в монастирі василіан, започаткувалася гарна практика: після Літургії отець запрошує всіх парафіян до монастиря на трапезу, на спільний обід. Це все загалом — така велика спільна трапеза і для споживання духовної їжі на Літургії перед вівтарем, і земних дарів за столом у трапезній. У Бериславі, невеликому містечку біля Нової Каховки, яке зараз також під окупацією, у церкві діє благодійна кухня, де щоденно харчується близько сотні людей. Там, як і в інших окупованих містах, є велика проблема з продуктами».
«У цій війні все поступово виходить на світло»
Розмова переходить на загальніші теми — про сенси, про майбутнє і про те, що ця війна може змінити і вже змінює в українському суспільстві, на всіх його рівнях, у кожній людині.
«Війна спонукає до переоцінки нашого життя, — розважає владика. — Якщо говорити у загальнонаціональному контексті, ця війна згуртувала і об’єднала людей, допомогла нам усвідомити себе як один народ, який встав на спільний захист своєї країни.
Якщо говорити про церковний рівень, то всі ми вчимося служити по-новому і по- новому дивитися на служіння духовних осіб. Наші отці відправляють Літургії у різних, пристосованих чи не дуже, місцях. Отці-василіани в Києві молилися в метро з людьми, які ховалися там від бомбардувань. Наші священики і капелани відправляють Літургії на полях бойових дій для наших захисників. Дуже активізувалася соціальна сфера служіння Церкви. Все це змінює і поглиблює розуміння нашого служіння і покликання як священнослужителів. Думаю, після війни ми будемо по-новому організовувати й наші спільноти. Все це — цінний, хоч і нелегкий, досвід, досвід відкривання нових способів і можливостей служіння, праці і молитви у часі війни».
Чи став несподіванкою той патріотизм і запал, з яким Одеса, Миколаїв, Херсон встали боронити Україну? Адже не секрет, що однією із декларованих причин і анексії Криму, і восьмирічної війни на Сході України, і повномасштабного вторгнення 24 лютого був саме мовний фактор, так звана «защіта русскоязичних».
«Ні, ця хвиля патріотизму і рішучості не є несподіваною, принаймні для мене, — каже владика. — Я служу в Одесі вже вісім років, і, наприклад, у храмах УГКЦ постійно бачив російськомовних людей, які були патріотами України. Але, зважаючи на обставини війни, можна сказати, що багато людей вперше чи по-новому усвідомили, що любов до своєї Батьківщини, до своєї Церкви, до своєї мови відіграє велику роль у будуванні своєї державності, своєї нації, своєї домівки. Тому вірю, що люди, які до війни ще сумнівалися, якою мовою говорити чи до якої Церкви ходити, багато чого зрозуміють під час цієї війни, бо ця війна показує, хто є хто. Направду, ці події відкривають нам якісь заслони, і все поступово виходить на світло, відкривається таким, яким воно насправді є. Як казав Христос, немає нічого схованого, що не стало б явним».
Про посвячення України Непорочному серцю Діви Марії
25 березня відбулася особлива духовна подія для всього католицького світу, у центрі якої була Україна: Папа Франциск з єпископами і Блаженніший Святослав посвятили Україну Непорочному серцю Діви Марії. Справді, момент духовної сили, духовної боротьби є для нас на сьогодні дуже актуальним. Наскільки молитва допомагає в нашій боротьбі з вором — північним агресором?
«Ми зі священиками і вірними молилися у цей день у нашій катедрі, перебували у молитовній єдності з Папою, з єпископами нашого Синоду, які зібралися у той час в Зарваниці, з єпископами Вселенської Церкви у всьому світі. Це був, я б сказав, дуже потужний сигнал для наших ворогів — видимих і невидимих. Тому що під Покровом Пресвятої Богородиці, з Її заступництвом, ми зможемо подолати всі супротивності диявольські і всі злі наміри, які мають щодо України наші вороги.
Цей день був особливим не тільки для України, але й для всього католицького світу, який об’єднався у молитві з Папою. Вірю, що під опікою Пресвятої Богородиці ми вистоїмо, зупинимо агресора — ми вже його зупинили нашим духовним фронтом і нашою відважною Українською Армією. Під материнським покровом дитя завжди в безпеці. І цей жест Святішого Отця, можливо, додав нам надії на швидше завершення війни, нашу перемогу і будування цивілізації любові і миру».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦЛокації
Персони
Владика Михайло БубнійЕкзарх Одеський, Адміністратор Кримського екзархату, Голова Патріаршої комісії у справах монашества
