«У житті кожного із нас мають виявитися Божі діла, а через них — засяяти Божа слава у світі», — владика Богдан Дзюрах

25 травня 2020

25 травня 2020 року, у Неділю сліпородженого, владика Богдан Дзюрах відвідав храм свв. Кирила і Методія у м. Івано-Франківську. У цей день в храмі відзначався престольний празник. Під час літургійної гомілії Секретар Синоду Єпископів поділився своїми думками щодо життя і діяльності «Апостолів слов’ян» та євангельського уривку про оздоровлення сліпородженого.

«У житті кожного із нас мають виявитися Божі діла, а через них — засяяти Божа слава у світі», — владика Богдан Дзюрах

Ми вшановуємо святих Кирила і Методія

Ми сьогодні вшановуємо святих рівноапостольних Кирила і Методія, учителів слов’янських. Ці рідні брати народилися в Солуні (сучасні Салоніки у Греції) і стали ревними проповідниками Євангелія Христового серед слов’янських народів Європи, в тому числі і серед наших предків. Зокрема, проповідники діяли на Чорноморському побережжі і в Криму, де вони в часі своєї місії чудесним способом віднайшли мощі св. Папи Климента. Частина цих мощей відтак зберігалася в Десятинній церкві Києва, а іншу частину святі брати перенесли до Риму, де вони зберігаються у базиліці, посвяченій цьому святому Папі. За цю свою євангелізаційну діяльність серед народів східної і центральної Європи святий Папа Іван Павло ІІ 1980 року проголосив святих солунських братів Покровителями Європи.

Бути «рівноапостольними»

Ці брати, йдучи за покликом Христа Спасителя, втілили в своєму житті Його заповіт-завдання, яке Воскреслий скерував до своїх учнів і апостолів перед своїм Вознесінням: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню. Хто увірує й охриститься, той буде спасенний…» (Мр. 16, 15–16). Тому ми і називаємо їх «рівноапостольними», подібно як св. Володимира і блаженну Ольгу, які стали просвітителями у вірі нашого народу. І хоч наслідниками апостолів традиційно називають єпископів та їх найближчих співпрацівників, священників, все ж усі ми, на основі нашого Хрещення, є учнями Христовими. Тому ми також маємо бути по-своєму «рівноапостольними», тобто тими, які покликані нести світло Божої правди і тепло Божої любові всьому створінню. У цьому контексті варто пригадати, що першою, кого церковна традиція удостоїла такого гарного титулу «рівноапостольна», була Марія Магдалина, яка зустрівши Воскреслого при пустому гробі, з радістю бігла до апостолів, звіщаючи їм благовість про Воскресіння.

Світити перед людьми: свобода совісті та свобода культу

До нас відносяться слова, скеровані самим Ісусом до своїх учнів: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16). Тут важливим є оце «перед людьми», бо Господь Бог, запалюючи в нас світло своєї віри і любові, не хоче, щоб воно залишалося укритим, захованим під посудиною чи у сховку приватності, але щоб воно «світило усім у хаті» (див. Мт. 5, 15; Лк. 11, 33). Саме тому виявом релігійної свободи є не лише свобода совісті, тобто право на віру в Бога для кожної людини, але і «свобода культу», тобто право спільноти віруючих публічно і відкрито проводити богослужіння, славлячи Отця Небесного своїми молитвами, своєю вірою, ділами милосердної любові. Це право дане нам від Бога, воно є вищим за людські законодавчі розпорядження, а тому, визнаючи і шануючи це наше право, ніхто не робить нам ніякої ласки, ані тим більше привілею. А ми, як справді віруючі люди, повинні вміти ці наші права усвідомлювати собі і іншим, пояснювати їх, а за потреби — навіть захищати.

У житті кожного із нас, подібно як це було у житті сліпородженого, мають «виявитися Божі діла», а через них — засяяти Божа слава в світі. Таке завдання ми отримали на Хрещенні, коли з’єдналися з Христом Воскреслим. Священник, простягаючи до нас запалену від престолу свічку, скерував такі напутні слова: «Прийми оцю горіючу свічку і старайся в усьому житті Твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл…».

Супротивні вітри, які випробовують світло Божої любові і живої віри

Ми є свідомі, що це світло Божої любові і живої віри буває виставлене на різні випробування і супротивні вітри, які віють і зі Сходу, і з Заходу. Так, ще зовсім недавно наша земля була місцем найбільш жорстоких переслідувань за віру, а наша Церква у минулому столітті була найбільшою переслідуваною релігійною спільнотою у світі. І попри все, ці супротивні вітри не змогли загасити віри в нашому народі. Сьогодні нашій свободі і вірі загрожує вітер ненависті і агресії зі Сходу, який тінню смерті навис над нашою землею. Але вітер, супротивний вірі, віє і з заможного Заходу, бо чар матеріальних благ може настільки приваблювати наше око, що дійде до засліплення нашого серця, так що багато хто задля грошей і багатства готовий знехтувати святою вірою і спасінням власної душі.

Можливо, дещо легше, — проте, не менш небезпечне, — випробування несподівано впало на нас через пандемію. Церква, як добра і любляча Мати, дбаючи про здоров’я тілесне і духовне своїх дітей, закликала і закликає до мудрості і відповідальності. Але — також до чуйності, бо різні супротивні сили намагатимуться використати цю загрозливу для здоров’я ситуацію, щоб захитати нас у вірі, а ще краще — взагалі відтягти від Бога. Однак, усі ці намагання будуть надаремними. Господь Бог у своїй премудрості і силі, може навіть несприятливі обставини обернути на ще більше добро для свого люду. І ми це бачимо уже тепер.

Церква під час карантину не закрилася

Бо ось, здавалося, що віра, не черпаючи з регулярного слухання Божого Слова, почне слабнути і гаснути в серцях людей. Але сталося навпаки: ще, мабуть, ніколи телебачення і радіо, не кажучи вже про інтернет, не говорили так багато про Бога і про віру. Наші священники і наші катехити, — слід віддати їм належне, — задіяли усю свою пастирську креативність і апостольську ревність, щоб Божий люд не залишався ані на день без життєдайної поживи Слова. Одна моя знайома казала, що за час Великого посту, перебуваючи на карантині вдома, зуміла чи не вперше прочитати увесь Новий Завіт і так багато для себе почерпнути. Думаю, багато хто із вас має подібний досвід. Підтримуючи одні одних, ми обмінювалися дописами в соціальних мережах, смс-ками, в яких наводили цитати праведних людей, влучні вислови життєвої мудрості і надії, а особливо — цитати з Божого Слова.

Ми усвідомили значення і відповідальність за «Домашню Церкву»

Я вчора теж отримав від одного знайомого священника одне з чисельних послань, яке відображає погляд віри на сучасну ситуацію: «Лукавий сказав: я вірусом закрив усі церкви; Господь відповів: А я живою вірою відкрив церкви у кожнім домі»… Ми дотепер, хоч чули такий відомий вислів як «Домашня Церква», але не розуміли до кінця всієї глибини і його значення. А тут раптом живою вірою ми усвідомили свою відповідальність за християнський дух в наших родинах, за практику молитви, за читання Божого Слова чи іншої побожної літератури, а навіть за освячення пасок у цих нових обставинах. Як зворушливо було дивитися, як бабуся, взявши разом із внучкою кропильце, освячували пасхальний кошичок, в той час як Блаженніший проказував відповідні молитви у Патріаршому соборі! Ми переживали, як наші бабусі і дідусі дадуть собі раду, не розуміючись на комп’ютерах і планшетах, але їм прийшли з поміччю внуки, і ось уже наші бабусі зранку «йдуть» на онлайн-трансляцію до парафіяльного храму, а потім ще заходять на Службу Божу до іншого храму, а відтак — на Молебень до Патріаршого собору в Києві, а на завершення ще — на Молебень або на вервичку до Риму до Сестер Служебниць… Мабуть, ніколи, дотепер, вони не мали ще таких чисельних нагод для участі в церковних богослуженнях, як нині!

Церква в інтернеті — це Церква в надзвичайних обставинах, вимушена і тимчасова

І тим не менше, тим не менше! Нам важко звикнутися із таким станом речей, бо він не є нормальним для християнської спільноти. Як каже Папа Франциск, Церква в інтернеті — це не є нормальна Церква. Це радше Церква в надзвичайних обставинах, які слід трактувати виключно як вимушені і тимчасові. Бо ж Євхаристію ми не можемо передати нашим вірним через інтернет. А духовного причастя нам замало! Одна бабуся ділилася, як її шестилітня внучка, дивлячись богослуження по телевізору, раптом спитала: «Бабусю, а коли вже буде можна прийняти Святе Причастя?». Але особливо нас, священників, боліло те, що так багато наших вірних цього року не приступило, поки що, до Таїнства покаяння, що цього року в наших церквах не було довжелезних черг до сповідальниць, як це буває кожної Чотиридесятниці. Бо всі ми знаємо, як легко і непомітно слабне вогонь святої віри в наших душах і остигає Божа любов у наших серцях. Тому ми так дуже потребуємо занурюватися у купіль Милосердя Божого у сповіді!

Наші храми не закриті! Тут на вас чекають ваші душпастирі!

То ж нині Господь Бог скеровує моїми устами до кожного із слова послання, якими він звернувся до сліпородженого: «Іди і вмийся в Силоамській купелі Святої Сповіді!». Прийдіть, бо наші храми не закриті! Тут на вас чекають ваші душпастирі, щоб послужити вам у Таїнстві Божого милосердя, щоб знову розпалити вогонь живої віри і зігріти ваші душі теплом Христової любові.

«Вірую, Господи!»

А насамкінець я прагну подякувати вам усім за вашу віру. Бо ви, зустрінувши Спасителя у вашому житті і побачивши в історії народу, роду Його величні діла, сьогодні кажете перед усім світом, подібно як казав сліпонароджений наприкінці Євангелія, ваше щиросердечне: «Вірую, Господи!». Дякую Вам, що стоїте тут, у храмі, і дякую вам, що перебуваєте на вулиці під дощем, бо Ваше «Вірую, Господи!» там, назовні, звучить особливо гучно і далеко. Ви, що єднаєтеся з нами за посередництвом телебачення, радіо і, не маючи технічної можливості, просто духовно, теж кажете сьогодні своє впевнене і переконливе: «Вірую, Господи!». Цією вірою ви прославляєте Отця нашого небесного, а ще — численними добрими ділами, якими славиться у нашій Церкві ця ваша громада.

Нехай Господь і надалі буде прославлений у нашому житті свідоцтвом віри і ділами милосердної любові! Нехай на нашому подальшому шляху над нами завжди буде благословляюча десниця Господа Ісуса, Покров Пресвятої Богородиця та молитовна поміч і заступництво святих рівноапостольних Кирила і Методія та всіх святи української землі! Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ