СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«У вірі стільки життя, скільки в ній любові», — владика Тарас Сеньків
9 жовтня 2022 року владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, відвідав парафію с. Устя, Миколаївського деканату, де у храмі Святого великомученика Микити очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Єпископу співслужили парох о. Петро Верхоляк та директор БФ «Карітас Стрийської єпархії УГКЦ» о. Володимир Мамчин.
Серцем євангельської оповіді є не чудо як таке, але молитва віри хананейки: вірна, непохитна і наполеглива. Жінка очікує всупереч «ні», погоджується через очевидну відмову, та сподівається більшого, бо безмежно довіряє Богові. Сила її молитви врешті «перемагає» і знаходить визнання Ісуса.
Стійкість віри хананейки
Ця жінка спочатку благає Ісуса: «Змилуйся наді мною, Господи, сину Давидів», але Ісус «не озвався до неї і словом». Титулуючи Ісуса Господом Сином Давида, вона визнає його як Месію. Учні просять Вчителя її відпустити. Та Ісус відмовляється: він посланий до овець дому Ізраїля, Його місія є відображенням Божої вірності вибраному народу.
Коли жінка побачила, що її благання не було почуто, вона його повторила, але іншим способом: підійшла до Ісуса і вклонилася йому. Відповідь Ісуса пролунала вироком: «Не личить брати хліб у дітей і кинути щенятам». Дітьми є Ізраїль, який має першочергове право на «хліб» або месіанські дари. Але багато юдеїв очікували, що їх успадкують і праведні язичники. Жінка, здається, поділяє цю думку, тому наполягає на своєму проханні. Її відповідь обеззброює та відображає стійкість віри. Каже «так, Господи», і цим визнає першість вибраного народу, «але й щенята їдять кришки, що падають зі столу панів їхніх». Ісус є захоплений силою її віри, вкладеної у молитву і прохання про зцілення є вислухане.
Не ототожнювати віру з нашим хвилинним «хочу»
Ісус показує, що Бог відповідає на благання — іноді мовчанням іноді «суворою відповіддю», але його мовчання ніколи не є ознакою байдужості чи «ворожості». Навіть мовчання чи негативна відповідь, як не дивно, є «добрим подарунком», бо це є поштовхом поглибити нашу віру в нього.
Віра в доброту Ісуса має бути сильнішою за нашу нетерпеливість чи розчарування через Боже зволікання або мовчання. Навіть більше, ця віра має бути більшою за наші обмежені «бажання». Ми не повинні ототожнювати віру з нашим хвилинним «хочу». Бог вищий за наші бажання і хоче дати нам набагато більше, ніж ми можемо собі уявити. Тому що він Бог, а не людина, і як Бог діє та дарує по-царськи.
Справжність віри полягає не в почуттях чи суб’єктивній певності, а в тому, скільки любові вона приносить у життя. Віра ділиться не на сильну і слабку, а на живу і мертву. У вірі стільки життя, скільки в ній любові.
Молитва — це не чарівна паличка і не магія
Силі віри у молитві противиться погляд, що походить від помилкового судження: ми молимося і благаємо, але іноді здається, що Бог нас не чує. Коли намір нашої молитви є благородним, наприклад, зупинити війну, то не почути її здається ганебним. Ми замучені війною і молимося за її припинення, але вона далі йде. Як це можливо? Якщо Бог є Отцем, чому він не вислуховує нас? Він запевнив, що дасть добро тим, які його просять, то чому ж не чує наших прохань? Дехто навіть перестає молитися, бо вважає, що його прохання не буде почуте.
Передовсім не маємо помилково трактувати стосунки з Богом за щось магічне, а не за справжній досвід віри. Молитва — це не чарівна паличка, але діалог з Творцем. Інакше ризикуємо не служити Богові, але вимагати, щоб він служив нам. Така молитва завжди чогось домагається, хоче спрямувати події згідно з нашим планом, не допускає нічого, окрім власних бажань. Проте Ісус відкрив нам велику мудрість, коли навчив молитви «Отче наш». Вона складається виключно з благань, але початкові відносяться до Бога. У них просимо, щоб здійснилися не наші плани, а його воля у світі. Краще буде коли все залежатиме від нього: «Нехай святиться ім’я твоє, нехай прийде Царство твоє, нехай буде воля твоя».
Бог дає нам те, що для нас є найбільш корисним
Ми просимо про наші потреби та речі, яких ми прагнемо. Але чи це дійсно те, що для нас добре? Тому ми повинні залишатися смиренними в молитві. Передовсім маємо визнати, що Бог дає нам те, що для нас є найбільш корисним. Він уже знає, що потребуємо, тому коли звертаємося до Бога, наші слова мають бути справді молитвою, а не многослів’ям, яке він відкине. Можливо теж, що наші наміри не виключають шкоди для інших. Можна легко написати гасло: «З нами Бог», і багато хто стверджує, що Бог з ним, але мало хто намагається перевірити, чи він теж справді з Богом. У молитві Бог здійснює наше навернення, а не ми навертаємо Бога. Це є смиренням. Молимося, але це Господь навертає наші серця, щоб просили про те, що найкраще для нас і веде до вічного спасіння.
Тому, за деяких обставин, людські драми не мають негайного вирішення. Найчастіше, все поступово налаштовується згідно з Божим шляхом, а не згідно з нашими бажаннями. Божий час — не наш час. Тому не раз доводиться ходити в темряві, освітленій лише полум’ям віри. Ісус каже, що віра може гори пересунути, але це має бути щира віра.
Вірна, непохитна і наполеглива молитва
Зрештою, молитва Ісуса в Оливному саду: «Отче, якщо можна, віддали від мене цю чашу», виглядає ніби не була почута Отцем. Синові довелося випити чашу страждань до дна. Однак, Велика субота не є кінцем, оскільки третього дня настає воскресіння. Зло не править останнім днем, воно є господарем передостаннього дня. Коли ніч найтемніша, зло намагається нав’язати нам свою перемогу. Але на світанку останнього дня настає воскресіння, господарем якого є Бог. Цей день належить тільки Богу і тоді всі людські бажання спасіння будуть виконані.
Тому навчімося молитви віри хананейки: вірної, непохитної і наполегливої, та дочекаймося останнього дня. Передостанній день часто буває дуже брутальним, бо брутальними є людські страждання. Але Господь є тут і вирішить усе в останній день.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
