СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ с. Рихтичі на Дрогобиччині відсвяткували 200-ліття освячення місцевого храму
16 серпня 2026 року владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирський візит до парафії Святого Василія Великого у с. Рихтичі Лішнянського деканату. З нагоди 200-річчя освячення храму архиєрей у співслужінні протосинкела єпархії о. Романа Андрійовського, адміністратора парафії о. Романа Федька та священників Лішнянського деканату відслужив Божественну Літургію.
Під час проповіді владика Ярослав звернув увагу на значення ювілею храму. «Сьогоднішній день є особливим, адже ми зібралися тут на молитву, щоб відзначити двохсотлітній ювілей цієї святині, який протягом двох століть є місцем зустрічі людини з Богом, місцем молитви, надії, радості й болю. У цих стінах покоління наших предків слухали Боже слово, приймали Святі Таїнства, дякували Господеві та в час випробувань доручали Йому своє життя», — зазначив єпископ. Про це розповідає пресслужба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.
Історія 200-річної святині
Письмові відомості про існування церковної парафії у Рихтичах сягають 1589 року. На австрійській карті Галичини (1779–1783 рр.) на цьому місці вже позначена давніша церква.
Сучасний дерев'яний храм збудовано у 1826 році (в окремих джерелах зустрічається 1818 рік) коштом місцевого дідича Романа Бєльського на місці її попередниці.
В усній традиції села зберігається версія, що будівлю або її частини могли перевезти та знову зібрати з Київщини, хоча офіційного документального підтвердження це переказу немає.
За більшістю архівних та довідкових джерел, церква була закрита радянською владою з 1961 по 1989 рік, після чого відновила богослужіння для греко-католицької громади.
Храм традиційно тризрубний та одноверхий. Найбільш виразною деталлю є дах над навою — ламаний пірамідальний верх, який переходить у восьмибічне шатро з маківкою. Протягом XIX–XX століть будівлю розширювали — з боків вівтаря влаштовані ризниці, а з півдня та заходу додані засклені ґанки (притвори).
Боже милосердя змінює наше ставлення до інших
Роздумуючи над євангельською притчею про немилосердного слугу, владика Ярослав Приріз наголосив, що Христос закликає до прощення без встановлених меж. «Йдеться не про те, щоб вести рахунок образам і визначати межу, до якої ми ще готові терпіти. Христос показує, що християнське прощення не може залежати від кількості наших „спроб“. Воно має випливати з усвідомлення того, скільки Бог простив кожному з нас», — наголосив владика Ярослав.
Відтак владика Ярослав пояснив, що досвід Божого милосердя має змінювати наше ставлення до інших. «Адже людина, яка сама пережила Боже милосердя, покликана ставати милосердною до інших. Сам Христос навчає: „Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний“ (Лк. 6, 36). Тому прощення для християнина є свідченням того, що він сам живе з Божої милості», — підкреслив єпископ.
Ставати людьми прощення
Говорячи про образ царя, який прощає своєму слузі великий борг, архиєрей звернув увагу на безмежність Божого милосердя. «Цар не зменшує боргу і не відкладає його повернення… він повністю його скасовує! У цьому Господь відкриває нам образ Бога, який „милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий, і вірний“ (Вих. 34, 6), Бога, який „не за гріхами нашими учинив він із нами, і не за провинами нашими відплатив він нам“ (Пс. 103, 10). Божа милість перевищує людську провину, а Його прощення є даром», — зазначив владика Ярослав.
Водночас єпископ застеріг, що отримане від Бога прощення повинно ставати способом життя людини та виявлятися у її ставленні до ближніх. «Він отримав прощення, але сам не став тою людиною, яка прощає. Божа любов увійшла в його життя як дар, але не стала в ньому способом життя. Через немилосердну поведінку слуги цар скасовує своє прощення. Це не означає, що Бог перестає бути милосердним. Навпаки, людина сама відкидає милість, коли відмовляється передавати її далі», — наголосив владика.
Храм — свідок живої передачі віри
Говорячи про покликання Церкви, архиєрей підкреслив її завдання бути місцем примирення людини з Богом і людей між собою. «У ній невидима Божа благодать стає видимою через віру, молитву, Святі Таїнства, любов і життя її членів. Тому Церква покликана бути живим знаком примирення — людини з Богом і людей між собою (пор. 2 Кор. 5, 18–20)», — зазначив владика Ярослав.
У контексті ювілею храму владика також звернув увагу на відповідальність кожного покоління за збереження та передавання віри. «Покоління змінюються, історичні обставини змінюються, але віра, яка передається від батьків до дітей, може залишатися тією основою, на якій будується майбутнє. Цей двохсотлітній храм є свідком саме такої живої передачі віри. Він є видимим знаком того, що Христос присутній серед свого народу», — наголосив єпископ.
Завершуючи проповідь, владика Ярослав закликав парафіяльну спільноту пережити ювілей як час примирення, прощення та духовного оновлення. «Святкуючи цей ювілей вашого храму, придивімось у найпотаємніші куточки нашого серця. Перевірмо, чи не зачаїлася там образа? Чи не тримаємо ми когось у в’язниці нашого непрощення за малий борг, забуваючи, скільки Господь простив нам самим? Чи справді наша парафія є тим місцем, де через нас інші можуть побачити милосердного Христа?», — закликав єпископ.
Привітання парафіяльної спільноти з нагоди ювілею
Після Божественної Літургії владика Ярослав привітав о. Романа Федька, Тараса Шпака, воїнство, духовенство та вірних із 200-літтям освячення храму, подякувавши всім, хто впродовж поколінь дбав про святиню, зберігав віру та розвивав парафіяльне життя. «З нагоди столітнього ювілею вашої святині, хочу щиро привітати всіх парафіян. За час свого існування цей храм прийняв тисячі людей, які зверталися в молитві до Господа і були вислухані. Сюди приходили дорослі й діти, тут вірні нашої Церкви приймали Святі Тайни; звідси, із цієї церкви, тіла багатьох наших християн провадили на вічний спочинок. Священники, які служили в цьому храмі, через Божу благодать допомогли багатьом людям отримати прощення гріхів, кормили Небесним Хлібом, щоб могти прямувати дорогою до Царства Божого», — наголосив владика Ярослав.
Єпископ побажав, щоб храм і надалі залишався місцем живої віри, молитви та духовного зростання. «Нехай цей храм і надалі буде місцем нашої постійної зустрічі з Богом. Нехай у цих стінах безнастанно лунає заклик Божого Слова до навернення та освячення через часте приймання Святих Тайн Покаяння та Євхаристії», — побажав владика.
Святкові урочистості завершилися молитвою за Україну і за воїнство.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
