У с. Грабовець біля Стрия відзначили 100-ліття храму Різдва Пресвятої Богородиці

11 вересня 2024

З нагоди свята Різдва Пресвятої Богородиці, 8 вересня 2024 року, та відзначення 100-ліття однойменного храму владика Богдан Манишин, єпископ-помічник Стрийської єпархії УГКЦ, відвідав парафіяльну спільноту с. Грабовець на Львівщині.

У с. Грабовець біля Стрия відзначили 100-ліття храму Різдва Пресвятої Богородиці

Як інформує пресслужба Стрийської єпархії УГКЦ, перед входом до храму владику Богдана зустрічала чисельно зібрана парафіяльна громада та запрошені священнослужителі на чолі з парохом — отцем Зеновієм Федьковичем

У своїй проповіді владика Богдан відзначив, що час побудови храму був нелегким, та це не завадило вірним об’єднатися та віддати усе необхідне для того, щоби таки молитися, слухати Слово Боже та приймати Святі Таїнства у рідній церкві: «Якщо спробувати відчути атмосферу сьогоднішного свята у поєднанні з подіями сторічної давнини, то можемо стверджувати, що це свято вірності… Люди думали про церкву, думали, як збудувати дім Богові. Вони залишалися йому вірні. Вони думали, де вони можуть слухати Слово Боже і зберігати його, де вони можуть передати грядущим поколінням правду про розрізнення того, що є добро і зло. Без церкви, без священника вони чулися сиротами. І зробили все для того, щоб цей храм був збудований. І тому для них стало знаменним освятити цей храм в честь Різдва Пресвятої Богородиці, бо та вірність для них була ціллю їхнього життя».

Бути вірними і жити Словом

За словами проповідника, саме Різдво Пресвятої Богородиці можемо означити як свято вірності. Адже у цей день народилась та, яка відкриває для нас Христа. Тож чуємо в церковних піснеспівах «Йоаким і Анна з неслави бездітності». Як пояснив єпископ, у той час не мати дітей було проблемою. Але Йоаким і Анна змогли залишитися вірними у всьому, що б не відбувалося. Вони ходили перед Богом бездоганно. «Сьогодні ми можемо сказати, що це були ті, котрі любили Церкву. Що б не було, вони знали, що Бог є вірний, вірний слову, і що якщо Він сказав те слово, то тим словом треба жити… Сьогодні і Богородиця нас вчить вірності. Будучи вірним Слову Божому, дати Йому місце сходити на нас, щоби Слово Боже в нас замешкало. Тому що Марія настільки стала єдина з цим Словом, що воно в ній замешкав, настільки віддала себе Йому», — додав владика Богдан.

Ми можемо часом казати «Я не розумію нічого в тому слові, і тому не читаю». Як бути у такому випадку? Архиєрей відповідає: «Ну, якщо я не читаю, то тим більше не зрозумію. Але якщо я буду читати і зберігати його в своєму серці, то я тим самим буду лагодити драбину, по якій Бог зійде в моє життя. Чи ми все зрозуміли відразу? І Марія не розуміла всього. Не розумію, але приймаю, і тоді, коли то слово Боже замешкає в мені, то віра буде зростати. Ми тоді стаємо причасниками Божої природи, бо тільки приймаючи Слово Боже, зберігаючи Його, ми можемо приймати Ісуса… Коли ми, будучи вдячні тим будівничим цього храму, тим минулим поколінням, які думали про нас, про сьогоднішній наш день, мріяли і ту мрію здійснили, можемо сказати, що часами, не маючи високих освіт, вони могли уже жити для нас. Тому, що Боже Слово у них випромінювало», — продовжив єпископ.

Кожне терпіння — це народження чогось нового

У контексті неділі перед Воздвиженням, владика Богдан відзначив той факт, що коли ми говоримо про Різдво Христа, про Різдво Богородиці, Різдво Івана Хрестителя, вони завжди пов’язані з терпінням. Ісус пояснив це наступними словами: «Журба жінці, коли година її прийде, коли має родити дитятко. І від того, що дитя народилося, пам’яті про смутку вже немає». «Саме терпіння не має сенсу, якщо ми не будемо мати у свідомості, що кожне терпіння — це народження когось чи чогось нового. Якщо подивитися на будівничих цього храму, то багатьох з них повиселяли до Сибіру, багатьох розстрілювали москалі… Але вони жили з думкою про майбутнє, що їхня жертва не є даремна, що все це не є даремно. І тому, коли ми хочемо, щоб щось в країні було добре, ми маємо сказати Богові „так“ через Боже Слово, через вірність Йому і через надання нашим терпінням сенсу, що з них народжується щось нове. Бо ті, котрі воювали, — вони не зазнали поразки. Вони були на щиті, але не переможені. Ми з них народилися. І тому ми можемо сказати, що Різдво Богородиці і кожне Різдво, позначене терпіннями, має сенс», — мовив єпископ.

«Пречиста Діва Марія прийшла на цей світ, щоб бути вірною Божому Слову. І сьогодні Вона хоче, щоб ми залишилися вірними Її Синові. „Все, що Він каже, то робіть“. Нехай цей день Різдва Пречистої Діви Марії стане для нас ще одним народженням, народженням нас самих. Даймо себе відродити як спільнота, як Церква, як народ. І тоді справді ми відчуємо, що це Бог перемагає в нас», — сказав владика Богдан, завершуючи проповідь.

Дияконські свячення і завершення богослужіння

Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення Мар’яну Бліхарському та Андрію Семчишину.

Після Анафори розпочалися дияконські свячення. Кандидатів введено у святилище через Царські двері і три рази обведено навколо престолу. Потім вони стали на коліна перед престолом, а єпископ прочитав молитву, просячи Бога наповнити новопоставлених дияконів, вірою, любов’ю, силою та святістю для належного служіння спільноті. На знак цього служіння владика Богдан вручив дияконам Мар’яну і Андрію дияконські ризи, служебник і кадильницю.

По завершенні Літургії єпископ привітав усіх парафіян з ювілеєм храму, вручив подячні грамоти жертводавцям і добродіям, а новопоставленим дияконам, побажав завжди бути вірним своєму служінню, до якого Господь їх покликав.

У свою чергу, отець Зеновій Федькович висловив вдячність владиці Богдану за візит та спільну молитву. На завершення відбулося водосвяття та обхід навколо храму, під час якого владика Богдан окропив присутніх освяченою водою.

Довідка

У 1924–1925 роках споруджено першу дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ. Основним матеріалом послужило дерево з колишньої церкви 1814 року, привезене з с. Лавочне на Сколівщині. Постала вона за подібним, нехай і спрощеним проєктом, що й в сусідньому селі Дуліби. Можливо, її звели ті ж самі майстри з Карпат на місці попередньої дерев’яної церкви, яку могли знищити під час Першої світової війни.

Будівля хрещата у плані, одноверха. По центрі будівлі — восьмибічна, сплюснена по боках нава, до якої з південного сходу прилягає квадратовий в плані вівтар з прибудованими симетрично ризницями, по боках до нави прилягають гранчасті бічні рамена, а з північного заходу — квадратовий бабинець з присінком.

На гребені двосхилого даху надбудови присінку влаштований чотирибічний ліхтар з жалюзями у стінах, всередині якого, очевидно, має висіти дзвін. Церкву оточує піддашшя на приставних фігурних кронштейнах. Стіни будівлі шальовані вертикально дошками і лиштвами. Бічні двері ведуть до церкви є в північній стіні нави і західній північного рамена. Середхрестя нави завершує світловий восьмерик з одним заломом, вкритий грушастою банею з ліхтарем і маківкою.

На південний захід від церкви на зламі 2010-х рр. збудували муровану стінового типу дзвіницю на три дзвони (центральний — св. Іван Хреститель, ліворуч — старий дзвін, праворуч — бл. свщмч. Миколай Чернецький).

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ