СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ Львові презентували книгу «Modus Vivendi УКУ. Творення університету»
«Традиція УКУ — це традиція університету, котрий приносить плоди. Сьогодні багато хто мислить категоріями успіху, натомість ми в УКУ хочемо говорити про плоди. УКУ має різні здобутки, але саме існування нашого університету і його стабільний розвиток, часом всупереч обставинам, — це для мене великий плід», — ректор УКУ Тарас Добко на презентації книги «Modus Vivendi УКУ. Творення університету».
Дискусією «Modus Vivendi УКУ. Творення університету», яка відбулася 25 січня, в УКУ відкрили ювілейний рік до 30-річчя відновлення Львівської богословської академії (ЛБА), на фундаменті якої виріс Український католицький університет. Про це переповідає пресслужба Українського католицького університету.
Модераторка зустрічі історикиня, викладачка УКУ Олена Джеджора, розпочинаючи дискусію, зазначила: «Не випадково я принесла з собою ще одну книгу — „Ідентичність і місія УКУ“, яка написана на початку шляху нашого університету. Сьогоднішня подія — це добра нагода будувати міст над бурхливими водами, в яких ми зараз живемо, міст між цими двома книгами. Одна показує нам — звідки ми починали, а друга — куди ми хочемо прямувати».
Ділимося у матеріалі думками учасників дискусійної панелі.
30 років відновлення ЛБА — УКУ: тяглість та спадкоємність
Яка подія є знаковою точкою, з якої виріс Український католицький університет?
Тарас Добко, ректор УКУ
Я часто запитую себе про тяглість, коли відвідую наші партнерські інституції, такі як Університет Нотр-Дам, заснований у 1842 році. Погодьтеся, важко в Україні назвати інституцію, яка похвалилася хоча б п’ятдесятьма роками безперервного існування. І коли ми чуємо про такі інституції за кордоном, які відзначають свої столітні, двохсотлітні ювілеї, то нам іноді важко уявити, що це означає. Це звучить як диво.
Як тільки в Україні виростає покоління професіоналів в бізнесі, освіті, мистецтві, одразу з’являються псевдоімперії на наших кордонах, які нищать і намагаються позбавити нас життєздатності. І нам знову, і знову доводиться починати все з нуля.
Тому я часто ставлю собі питання про тяглість та спадкоємність інституцій: чи впізнавали б митрополит Андрей Шептицький та Патріарх Йосиф Сліпий в теперішньому УКУ втілення їхнього задуму? Це залежить і від нас. Чи ми не просто пізнаємо їхню спадщину? Чи вони є нашими співрозмовниками сьогодні? Чи ми звертаємося до них, щоб черпати натхнення для пошуку відповідей на важливі питання сьогодення? Якщо подивитися на тридцятилітню історію УКУ, мені здається, що ми звертаємось до них.
Ми відчуваємо зв’язок між різними періодами життя нашого університету: УКУ в Римі, відновлення ЛБА, і кожен з них в якомусь сенсі є точкою відліку. Відчитуючи наші особисті розмови з владикою Борисом, я дуже чітко розумію, що УКУ не можна уявити без принципу 2 М (Мученики і Маргіналізовані), без Інституту історії Церкви, Філософсько-богословського факультету, а також без принципу «ad fontes», без плекання краси та спільної молитви. Владика завжди наголошує, що не варто надмірно покладатися на правила, а більше промовляти від серця до серця, тому що УКУ тримається на людяних і відкритих стосунках.
Уляна Головач, доцентка кафедри філології Гуманітарного факультету
Коли ми чуємо ЛБА у міжвоєнному Львові, УКУ в Римі то відразу в уяві постають образи Андрея Шептицького і Йосифа Сліпого і це, власне, формує тяглість. В емпіричному плані УКУ у версії Львівської богословської академії творився з нуля, але в духовному, метафізичному — на плечах велетнів.
Отець Юрій Щурко, декан Філософсько-богословського факультету
Взявши до рук книгу «Modus Vivendi УКУ», я запитав себе — а що врешті відбулося? Мені спало на думку одне слово — вихід — від складних речей, які тиснуть на людину, до чогось більшого, прекраснішого.
Що відбулося, коли митрополит Шептицький вирішив заснувати Богословську академію, коли Патріарх Йосиф заснував в Римі УКУ? Що відбулося, коли митрополит Борис Ґудзяк відновив ЛБА, яка потім переросла в УКУ? Що об’єднує в цих складних періодах їх трьох? Відповідь — вихід. Кожен з них мав свої складні обставини, але кожен з них робив важливі, часом зухвалі кроки.
Тому для мене оцей вихід — це наша «Пасха», відродження. На наших очах відбулося велике чудо і кожна людина, причетна до УКУ, переживає цю причетність в процесі розвитку університету по-своєму. Наприклад, я як випускник радянської школи уже за чотири роки навчання в УКУ зміг поїхати в Америку. Для мене це був вихід від «совка», від вузького сприйняття навчання — до освіти як великої можливості. Тому, коли я дивлюся ретроспективно на всі ці речі, то дякую Богові, що маю ласку бути учасником цього процесу.
Владика Борис Ґудзяк, митрополит Філадельфійський, президент УКУ
Є два феномени, які, як на мене, окреслюють історію УКУ. Перший — тяглість традиції. Надзвичайно важливим в нашій історії є передача відповідальності від ректора до ректора: від отця Михайла Димида — мені. Від мене — отцю Богдану Праху, від о. Богдана — до Тараса Добка. Легкість і довіра в цьому процесі багато говорить про сам університет. Адже сьогодні між людьми є багато боротьби за булаву і багато інституцій в такі моменти не складають іспиту.
УКУ пройшов і проходить багато викликів, серед сучасних — пандемія ковіду, а тепер — повномасштабна війна. Але це не ламає нас: на зустрічі зі студентами я бачу глибину, а в адміністрації університету — тонкість стратегічного мислення і планування. За цим всім стоять шляхетні люди з високим розумінням відповідальності.
Другий феномен — це спроможність складати іспити з реагування на те, що відбувається у суспільстві. Університет гідно проходить ці випробування, а постава спільноти УКУ дає людям надію. Тому, будучи прикладом для інших, треба вірити у власний потенціал, не боятися йти у довірі один до одного на глибоку воду та ризикувати.
Традиція університету, який творить вплив
«Традиція — це передача вогню, а не поклоніння попелу», — з цих слів австрійського композитора Густава Малера розпочала перехід до другого питання Олена Джеджора, зауваживши, що 30 років УКУ — це час, коли можна говорити про певну традицію. Відтак, вона запитала в учасників дискусії, як вони сприймають традицію УКУ і що, на їхню думку, університет здобув.
Тарас Добко
Традиція УКУ — це традиція університету, котрий приносить плоди. Сьогодні багато хто мислить категоріями успіху, натомість краще говорити про плоди. Для мене важливо розуміти, який плід дав УКУ за цей період. Кожного року були різні здобутки, але саме існування нашого університету і його стабільний розвиток, часом всупереч обставинам, — це для мене великий плід.
Не менш важливо поширювати досвід УКУ за його межами, залишаючись малою спільнотою, мати більший вплив. Для цього потрібно ділитися тим, що народжується всередині університету, творити мережі. Наприклад, розробляти більше сертифікатних програм, щоб більше людей могли пройти через наше середовище, щось почерпнути і нести цей слід у свої спільноти, інституції.
Уляна Головач
З латинської мови «modus vivendi» дослівно перекладається як «спосіб жити». УКУ справді створив метод свого життя. Друге речення у назві книги — «Творення університету». Слово «творення» — це незавершена форма. Творення як становлення буде присутнім доти, доки існуватиме університет. А запорука розвитку УКУ в тому, що, по-перше, тут розвинулася співгармонія різних наук, по-друге, в університеті відбувається зустріч між студентом та викладачем, і, по-третє, тут високий рівень довіри між людьми.
«Modus Vivendi УКУ. Творення університету» — це книга про прямостояння університету. Як не прогнутися і не впасти. Це і є найбільшим здобутком УКУ.
Отець Юрій Щурко
Для мене традиція УКУ в якості — в якості освіти, архітектури, стосунків та у відкритості. Саме відкритість є передумовою того, що в УКУ приходять різні люди і тут мають нагоду обмінюватися досвідом. Пригадую слова владики Бориса Ґудзяка, який сказав, що колись УКУ тільки міг мріяти, що його голос буде почутий. Сьогодні ж в університет приходять різні люди за натхненням. Це було б неможливо без якості та відкритості.
Олена Джеджора завершила зустріч цитатою фізика, багатолітнього ректора Львівського національного університету ім. І. Франка Івана Вакарчука: «Віра є сильнішою, ніж наука. І це підтверджує сама наука, оскільки вона тримається на тому, що науковці вірять, що світ можна пізнати. Вся історія засвідчує, що ми пізнаємо і щодня творимо науку, але нема раціонального доведення, що світ можна пізнати. Це тримається на вірі».
Додамо, що книга «Modus Vivendi УКУ. Творення університету» написана на основі доповідей та рефлексій, що були озвучені на однойменній конференції, приуроченій 60-ти ліття владики Бориса Ґудзяка. Чи досвід УКУ можна поширювати на інші університети і на всю Україну, щоб сама Україна ставала такою, як УКУ, тобто країною сталого розвитку? — на ці запитання шукали відповіді учасники Modus Vivendi. Більше читайте за посиланням.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
