СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Три святителі вписані у історію спасіння як світочі Церкви», — владика Тарас Сеньків
12 лютого 2022 року, владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, під час проповіді в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию поділився своїми думками про приклад Трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Йоана Златоустого.
Сьогодні нас до храму зібрав великий празник — пам’ять про трьох великих світочів Христової Церкви, оборонців Католицької віри, проповідників Євангелія та основоположників церковного життя — Василія Великого, Івана Золотоустого та Григорія Богослова. Їх свідчення життя долає століття своєю актуальністю: вони не є експонатами церковної пам’яті, але живими і вірогідними тлумачами для нас слів сьогоднішнього Євангелія, бо їхнє життя стало його втіленням та зробило славними назавжди у Христовій Церкві та Царстві Бога Отця.
Спокуса прихованої віри
Каже Христос: «Ви світло світу!». Коли він сказав про себе «Я — світло світу!», то це природньо звучить із його уст. Але визнати, що ті самі слова стосуються і нас? Ми боїмося, щоб така висока думка Христа про нас не означала часом для нас занадто великих вимог. Ми постійно виставлені спокусі приховати свою віру, щоб не довелося стикатися з різними критичними поглядами, насмішками а то й переслідуванням. Іншими словами, віра є провокацією щодо кожного нашого комфорту, щодо всього того, що ми думаємо і плануємо. Недугою нашого часу є фальшива концепція свободи, яка плутає свободу зі сваволею. Саме тому віра буває незручною, бо заставляє нас дати себе повести туди, куди ми не хочемо. Тому, радше приховуємо свою віру, щоб бути непомітними, захованими у натовпі, щоб так було спокійніше жити.
Але Ісус каже, що місто на горі неможливо приховати, а палаючу свічку ставлять на свічник, а не під посудину, бо накрити її — означає загасити. Та й світло не світить для себе, але для довкілля, як і сіль є корисною, коли додається до їжі. Отже, бути світлом і сіллю — це формула особистої святості, вірогідного свідчення віри та діяльної любові, якою повинно бути просякнуте життя кожного християнина.
Байдуже ставитися до Божого Слова — це злочин
Ісус є єдиним світлом світу. Це його полум’я завжди запалює свічку нашої віри, дає їй силу протистояти і «змінам клімату», і «погоді» часу та світу. І якщо вітер змін іноді загрожує полум’ю нашої віри, і воно захитається, поруч є Ісус, який навіть тліючого ґноту не дасть загасити.
Ісус є Спаситель. Спасіння людства є його посланням програмою та свідченням про стосунки до Отця і людини, але також і Отця до людини. Він каже: «Я прийшов не для того, щоб закон скасувати, а щоб його виконати». Як? В устах Ісуса іменник «я» має месіанський вимір. Господь не прийшов карати, засуджувати, відокремлювати чи створювати асоціацію вибраних. Ісус вдихає в слова Євангелія своє життя і звільняє людину від неволі гріха: від нелюбові, невірства, самолюбства, байдужості. Він вчить не просто не вбивати, але дати життя. Не просто не красти, але бути щедрим. Не просто не говорити огидно і не брехати, але бути правдивим. Не тільки формально виконувати свої обов’язки віри, але робити це з любові до Бога.
Тому є злочином байдуже ставитися до Божого Слова, або брати з нього тільки те, що нам підходить. Воно є остаточно висловлене Небесним Отцем в Особі та житті Ісуса. Він — Слово, яке сталося Тілом і живе серед нас, щоб ми відкрили йому простір свого життя та, як каже апостол Павло «через Нього, з Ним і в Ньому», активно входили в події світу, «щоб Бог був усім в усьому». Тільки той, хто приймає Боже Слово за закон свого життя, отримує слово, яке своїм змістом стає словом Бога, котрий все творить новим.
Пам’ять про Трьох святителів — це безустанний виклик
Ось такими життєвими свідченнями промовляють сьогодні до нас три Святителі. Вони є вписані у історію спасіння як світочі Церкви особистою святістю, вірогідним свідченням та милосердним служінням. Ці три риси є питомими істинному Христовому учню. Якщо забрати одну із них, тоді неможливо говорити про повноту християнського життя. Пам’ять про цих трьох Святителів, це не лише обов’язок віддати належну їм честь, але і безустанний виклик для всіх поколінь послідовників Христа, як вірогідний і актуальний взірець для наслідування. Вони сьогодні своїм життям дають нам відповіді на запитання, котрі ми собі щодня ставимо. І дають цю відповідь з неба, щоб нагадати, що кожна відповідь, яку ми дамо собі, має спрямовувати до неба також і нас. Амінь.
єпарх Стрийський
