СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Там, де я є, я стараюся служити людям до кінця», — владика Борис Ґудзяк під час відвідин Філадельфійської архиєпархії
Новоіменований архиєпископ і митрополит Філадельфійський владика Борис Ґудзяк перебуває із душпастирським візитом у Філадельфійській архиєпархії. Впродовж цього візиту єпископ знайомиться із громадами вірних Української Греко-Католицької Церкви, із духовенством та різними громадськими організаціями. Допомагає йому у цьому та супроводжує владика Андрій Рабій.
2 березня владика Борис завітав в Український культурно-освітній центр, де його щиро привітали та зустріли працівники. Окрім цього, вони мали змогу поспілкуватися та поділитися своїми очікуваннями щодо служіння нового єпископа. Відтак владика направився до коледжу Манор, де в теплій атмосфері мав нагоду познайомитися із учнями та викладачами цього навчального закладу. Окремо варто зазначити про зустріч із Іриною Фріз, міністром у справах ветеранів. Однак, на цьому зустрічі не закінчилися, адже надалі владика Борис Ґудзяк відвідав монастир сестер Чину Святого Василія Великого у м. Дженкінтаун (штат Пенсильванія, США), від яких дізнався про стан богопосвячених осіб не тільки у Філадельфійській архиєпархії, але й в усій митрополії.
У неділю, 3 березня, о 10:30 год. владика Борис Ґудзяк очолив Божественну Літургію у катедральному храмі Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у м. Філадельфія (штат Пенсильванія, США), після якої поспілкувався із парафіяльною громадою.
Відтак, цього ж дня зустрівся із громадою парафії святого Архистратига Михаїла на Михайлівці у м. Дженкінтаун (штат Пенсильванія, США), де мав спільну молитву та годинну зустріч із парафіянами. Під час цього зібрання владика представив певні напрямні свого єпископського служіння та запросив усіх вірних до спільного творення нашої Церкви загалом та його майбутньої праці серед них. Тому, радо ділимося основними думками владики.
Розвиватися не матеріально, але духовно
«Я не змінюю посади чи роботи, я не був на посаді чи на роботі. Ті, які були зі мною у Парижі, у Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу, — це люди, котрі виявили мені велику довіру протягом більш ніж шести років. Ця українська громада є дуже бідна. Я не буду зараз входити у статистичні дані, однак думаю, що родинний бюджет багатьох із вас є значно більший за єпархіальний бюджет у той час, коли я приїхав до Франції. Ми не маємо церков, ми не маємо залів, ми не маємо території, будівель, шкіл. Більшість людей там є без документів. Це не Америка, де усе суспільство побудоване на емігрантах. Там, увійти у суспільство є дуже непросто; це тривалий процес. Тому завданням Церкви було допомагати людям. Наші люди та молодь казали: «Владико, ми не потребуємо матеріальних речей від Вас і Ви не можете їх дати, але якщо Церква може нас духовно і морально підтримати, якщо Церква може бути місцем спілкування, вона виконує свою роль. Думаю, що я також не допоможу Вам матеріально. Однак, я би хотів, щоб ми поглиблювали своє духовне життя.
Сьогодні світ перебуває у кризі. Це велика криза! У різних країнах, де були певні позитивні стабільні явища, тепер вони розхитані. Західна Європа — це територія, що сімдесят років не знала війни. До цього часу, в європейській історії такого не було. Війна є жахливою річчю, адже тисячі людей гинуть. І ми тепер знаємо знову, що це таке. Щодня ми читаємо вістки про нові жертви цього насилля. В Європі на підставі християнських принципів переконані християни сказали «ні» війні, сказали «ми будемо разом будувати спільну Європу». І сьогодні цей проект починає тріщати. Невідомо, чи він втримається. Також і в Америці багато того, що було побудовано на християнських засадах сьогодні керується лише одним аргументом — питанням грошей. Європа думала, що євро єднатиме Європу. Але цього не вистачає. Ні в родині, ні в спільнотах, ні в країнах, ні в світі не можна вирішити усі проблеми та питання матеріальними інструментами. Безумовно, вони важливі.
Господь потужно працює у нас
Я хотів би запропонувати нам із вами таку перспективу, що ми тут у Філадельфії, в Америці маємо давати відповіді нашій спільноті й нашим людям, — але не тільки. Ми маємо бути донорами! Без великих місіонерських амбіцій, що ми усіх врятуємо невідомо від чого. Без такого собі месіанізму. Без якихось фантазій. Але з правдивою вірою, що Господь потужно працює у нас, у нашій Церкві, серед наших людей, щоб ми будували співвідношення, щоби збоку сказали: «Дивіться як ці українці один одного взаємно люблять». Бажаю, щоб ми зберігали свою тотожність, адже Ви знаєте як швидко молодь сьогодні асимілюється і як тяжко зберегти мову у дітей, який відносно скромний відсоток людей приходить у неділю до церкви. Церква тут є наповненою, але я не знаю, чи хоча б п’ять процентів українців ходить в неділю до церкви. Саме таким є відсоток у Парижі. Ви дуже добре знаєте своїх знайомих. Це все, що є сьогодні насичене присутністю людей, вже за десять років може радикально змінитися. Я згадую про свої роки в Парижі та про пік у 2014–2015 роках. Від 2015 року багато чого йде вниз, змінюється.
Наша молодь — прекрасна!
Молодь сьогодні у цілому світі шукає сенсу, змісту. Скільки дітей сьогодні є невислуханими? Темп життя, його вимоги, можливо, наші амбіції ведуть до того, що ми не маємо можливості та часу бути із дітьми. Ми є в екрані, діти перед екраном: шал і темрява, стільки інформації та стимулів, а чи воно приносить щастя, чи воно приносить мир? Великий знак питання. Але це не означає, що ми не маємо прекрасних молодих людей. Вони є щирими, вони ставлять важкі питання. Тому сьогодні наша громада і наша Церква є покликаними до того, щоби дивитися у вічі молодій людині, дивитися прямо на ці запитання, без страху.
Проблема сексуального насильства у Церкві
Сьогодні у Католицькій Церкві існує велика криза, пов’язана із сексуальними скандалами. Це надзвичайно прикро. Ми ще побачимо, що могло бути у нашій спільноті і, Богу дякувати, що Господь нас від цього охоронив. Але Ви знаєте, що 90 відсотків сексуального насилля над дітьми відбувається у сім’ях? Батьки, хресні, вуйки — і це 90 відсотків! Ми не говоримо про ці речі. Це є велике табу! Сьогодні у Католицькій Церкві, і в нашій Церкві також, є багато встановлених процедур і дехто каже, що найбезпечнішим місцем для молодої людини сьогодні є саме католицьке середовище. Від 2002 року існують дуже мало випадків. І в світі Католицька Церква розпочинає про це говорити. В Європі 10 відсотків молоді зазнали якогось сексуального насилля: в родині, у школі, в спорті, на танцях… Натомість, в Індії говорять про 50 відсотків населення. А емігранти та біженці із Африки, які човнами допливають до Італії та інших країн, кажуть про те, що якщо брати до уваги жінок і дітей, то майже всі зазнали сексуального насилля. Може так статися, що Католицька Церква стане тією, що у світі допомагатиме суспільству виходити із цього гріха та цієї страшної травми.
Ми потребуємо зцілення нашої довіри один до одного
У нас є велика травма совєтського союзу. Впродовж цілого століття відбувалося насилля, 12–15 мільйонів українців було знищено, а у Львові, де я жив 20 років, була найбільша концентрація НКВД-истів та КГБ-істів. Не було ніде стільки стукачів та співпрацівників як у Львові та Західній Україні. Можливо, подібно було у Прибалтиці. У Москві було легше, десь у Владивостоці. Виникла проблема, що ми не довіряємо один одному. Ми робили соцопитування в Парижі, — перше глибинне соцопитування українських емігрантів у різних місцях. 634 особи десь на вулиці, під церквою, перед посольством присвятили нам 40 хвилин часу у січні, коли падав сніг, що в Парижі буває досить рідко. Вони відповіли на 70 питань. Можливо, колись ми представимо Вам це соцопитування. Можливо, колись зробимо таке у Філадельфії, щоб розуміти чим живуть люди, що болить, які надії, які сподівання. Я розкажу лише про одну відповідь на одне запитання — питання довіри — «кому Ви довіряєте?» Як Ви думаєте, хто був на першому місці? Батьки? Родина? Члени родини? Ця відповідь поділялася на дві частини. Так, на першому місці родина. На другому місці? Найбільша довіра була до родичів, які залишилися в Україні, але які поруч — вже трошки менше. На другому місці була Українська Греко-Католицька Церква. На третьому місці — три категорії французів, — я вже не пригадую у якому порядку, — загалом французи, французькі урядові установи та французькі громадські установи. Тобто, після родичів та церкви французи. Потім — Православна Церква та інші українці, які також приїхали. Дуже низько. Тобто, це той, що сидить праворуч тебе чи у церкві поруч молиться. До нього вже довіра низька. А найнижча — українському посольству. Що це значить? Ми собі не довіряємо! Не панікуймо, адже є причини цього. Нас наставляли один проти одного. Були такі обставини, коли ми один одного продавали, зраджували. Це потрібно лікувати! Нам потрібно поставити діагноз, зрозуміти це і йти вперед. Я це представив Петру Олексійовичу. Він був у шоці. Я мав півторагодинну розмову із міністром Клімкіном. Ми видали це книжкою та робили вісім презентацій, зокрема у Києві у прямому ефірі «Еспресо» ще 23 серпня. Відтак у Львові перед нашими єпископами, в Парижі, у Брюсселі, в Лондоні, в Римі. Міністр закордонних справ узяв примірник для кожного посла. І я сказав Петру Олексійовичу: «Це вже не еміграція, це евакуація з України!» Чим буде Україна без українців? Це питання. А як цим десятьом мільйонам українців, які перебувають за кордоном нам допомогти? Давайте думати про це разом: Церква, громадські організації, Українська держава. Ця маленька Паризька єпархія, якої бюджет менший, аніж бюджет вашої родини. Але я хочу сказати Вам, що парафія чи єпархія можуть внести великий вклад у цілу нашу українську глобальну спільноту, і навіть в американську спільноту! Але ми повинні в це повірити. Ми повинні повірити, що українці можуть бути добрими. Бо ми не віримо в це. Часто можна почути: «Ай, він зробив таке українцям». Часто можна сказати, що краще працювати у поляків, росіян чи деінде. Як зцілювати цей синдром? Це не просто.
Яка ж Філадельфія цікава!
Саме такі глибинні завдання, мені здається, стоять перед нами. Звичайно, є певні проблеми, але ми живемо, — ми, котрі мали бути знищені. Неймовірні ресурси були використані для того, щоб нашу Церкву просто стерти із лиця землі. Української мови не мало бути, нації нашої не мало бути. Але ми є, і ми живемо. Ви прекрасні! Які гарні діти є серед нас, яку гарну церкву Ви маєте! Яку ми маємо катедру тут у Філадельфії, який ми маємо культурний центр! Маємо також тут ВУЗ — коледж Манор — де я побував учора і зміг зустрітися із молоддю. Яка прекрасна там молодь, яка у формі гри розв’язувала міжнародні конфлікти на найвищому рівні за участі радників Пентагону.
Яка ж Філадельфія є цікава! Це є колиска світової демократії, саме тут була проголошена незалежність штатів, які тепер є тією країною, що всіх прийняла: моїх батьків, ваших батьків, вас і дала нам шанс гідно жити.
Подальші плани для Філадельфійської архиєпархії
Я приїхав лише на початкове знайомство. Порядок справ передбачає, що я мушу ще передати цю єпархію в Парижі, яка має всього шість років. Було 20 громад, тепер є ще 24 новісінькі немовлятка-громади. 15 священиків приїхало на моє запрошення і раптом їхній єпископ зникає. Там в Парижі шок! Я знаю, що Ви зрозумієте, що я не можу їх покинути ось так. Адже якщо я їх не покину, то ніколи не покину і Вас. Там, де я є, я стараюся служити людям до кінця. Тому впродовж двох місяців — квітень-травень — я ще повинен передавати справи. 4 червня буде офіційний початок мого служіння, тому я Вас усіх запрошую у катедру. Це буде вівторок, робочий день, тому не знаю як це вдасться. Це буде увесь тиждень подій. Блаженніший Святослав буде із нами. А в суботу, 8 червня, у переддень Зіслання Святого Духа, я пропоную, щоб ми зробили велику молитовну процесію від нашої катедри, відвідуючи різні церкви, які є в околиці, в тому числі й неукраїнські. З молоддю, дітьми, «Пласт», «СУМ», ветерани, «Тризуб», наші спортсмени, жіночі організації, щоб ми могли попросити Божої благодаті на Зіслання Святого Духа і щоб ми побачили те, скільки Бог нам вже дав. Яка наша молодь прекрасна! Думаю також, що приїде багато єпископів — владика Андрій каже про 40–50 різних єпископів».
Прохання про молитву та спільну дорогу
«В цьому міжчассі я хочу просити Ваших молитов у цьому приготуванні, а відтак — у перших місяцях служіння. Я вважаю, що першим моїм завданням є слухати. Можливо, я говорю занадто довгий вступ. Але я хотів із Вами зустрітися і тому дякую, що Ви спонтанно, без якогось попередження погодилися тут бути. Я маю також одне основне питання: якого ви потребуєте єпископа? Якого єпископського служіння потребує наша Філадельфійська церква, наша Філадельфійська громада? Не знаю, чи я зможу відповісти на усі запитання чи потреби, адже я є грішним чоловіком, вже трішки підстаркуватим, не з тією ж енергією, яка колись була. Але я хотів би розпочинати із Ваших запитань. Я вам говорив загальні речі, конкретного якогось плану я не встиг сформулювати перед зустріччю із Вами, священиками і вірними, старими емігрантами у п’ятому поколінні і найновішими, молоддю, дітьми і їх батьками. Ці зустрічі лише розпочинаються…», — завершив своє звернення владика Борис Ґудзяк, номінований архиєпископ і митрополит Філадельфійський.
Потім, 5 березня у катедральному храмі Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії владика Борис провів зустріч із духовенством архиєпархії. Вона розпочалася із спільного Молебну до Пресвятої Богородиці, а відтак владика представив своє бачення єпископського служіння на Філадельфійській катедрі та запросив усіх присутніх до спільного братерського співжиття для добра повірених людей та всієї Церкви.
Варто зазначити, що впродовж усіх відвідин та знайомств владику Бориса супроводжує Преосвященний владика Андрій Рабій, Апостольський адміністратор Філадельфійський, а зустрічі проходять англійською та українською мовами.
За матеріалами facebook-сторінки Філадельфійської архиєпархіїПрес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
