Синод, що «постійно рухається» — цього разу до Бразилії

15 лютого 2026

У неділю вранці на сайті УГКЦ з’явилося повідомлення: шестеро єпископів на чолі з Блаженнішим Святославом прибули до Бразилії. Там вони проводять 15 (86) сесію Постійного Синоду Української Греко-Католицької Церкви.

Синод, що «постійно рухається» — цього разу до Бразилії

Що це за Синод і чому єпископи УГКЦ з України, Польщі, Німеччини та Канади прилетіли до найбільшої країни Південної Америки? Про це розповідає Департамент інформації УГКЦ.

Що таке Постійний Синод і чому він «рухається»?

Постійний Синод УГКЦ — це адміністративний орган і водночас інструмент глобальної координації та плекання єдності Церкви. УГКЦ має парафії в понад 30 країнах світу.

Традицію виїзних засідань започаткував патріарх Любомир Гузар. Синод регулярно змінює місця проведення, щоб наблизитися до вірних на різних континентах. Як сказав Блаженніший Святослав під час візиту до США у березні 2024 року: це гарна традиція — Синод не просто зустрічається, а саме «рухається», змінюючи локації.

У грудні 2024 року під час зустрічі з семінаристами Київської духовної семінарії, Глава УГКЦ зазначив: «За традицією патріарха Любомира Постійний Синод постійно рухається». У 2024 році засідання вже були у США, Німеччині, Зарваниці та Києві.

Тоді ж Блаженніший Святослав повідомив, що УГКЦ має найбільшу в історії кількість єпископів — 58. Серед них 49 чинних архиєреїв. Це найбільше з часів Берестейської унії, коли їх було близько 10. «Нині ми переживаємо небувалий розквіт нашої Церкви», — підкреслив він.

Він також анонсував, що одна з наступних сесій відбудеться в Південній Америці.

Виїзні сесії вже проходили у Філадельфії (2019), Перемишлі (2022), Вроцлаві (2023), Вашингтоні (2024) та Мюнхені (2024), Зарваниці й Києві (2024), Римі (2025) та інших містах. Після історичної сесії в Мельбурні (грудень 2025 року — вперше в Австралії) обіцянка реалізувалася: зараз Синод у Бразилії.

Навіщо потрібні виїзні засідання?

Головне — глибоко вивчити стан УГКЦ у місцях її служіння та проаналізувати потреби української діаспори. Такі зустрічі дозволяють безпосередньо почути голос вірних, зрозуміти їхні виклики та визначити шляхи розвитку церковного життя поза Україною.

Під час сесії в Австралії владика Микола Бичок сказав: «Це шанс представити життя нашої австралійсько-української громади в контексті світової Церкви, показати вірність і єдність, отримати духовне підбадьорення. Це можливість для духовенства, мирян, молоді та сімей відчути себе частиною великої родини УГКЦ — поширеної по всьому світу, але об’єднаної однією вірою та місією».

Виїзні засідання показують багатство традицій, досвід служіння та особливості душпастирської роботи місцевої громади як невід’ємної частини вселенської Церкви.

Особливе значення — для творення спільноти. За словами владики Андрія Хім’яка, секретаря Синоду Єпископів УГКЦ, такі зустрічі стають «нагодою творення спільноти і свідченням єдності глобальної УГКЦ». Спільна молитва, діалог і взаємне пізнання зміцнюють братерські зв’язки та відчуття спільної місії.

Що таке Постійний Синод УГКЦ?

Згідно зі статутом, Постійний Синод — це група єпископів, яка діє від імені Синоду Єпископів і є дорадчим органом для Глави Церкви.

До його складу входять:

Отець і Глава УГКЦ (очолює Синод),
чотири єпископи, призначені на 5 років.

Одного призначає Глава Церкви, трьох інших (принаймні двоє — єпархіальні єпископи) обирає таємним голосуванням Синод Єпископів. Так само призначають чотирьох заступників.

Синод керується нормами Партикулярного права УГКЦ, Статутом Синоду Єпископів та власним Статутом.

Це ключовий орган, який між повними засіданнями Синоду вирішує поточні питання, координує діяльність Церкви та готує рішення. Він втілює принцип синодальності — колегіального управління в УГКЦ.

Поточна сесія в Бразилії

14 лютого Блаженніший Святослав разом з єпископами прибув до Куритиби. Протягом тижня вони відвідають Куритибську архиєпархію святого Івана Хрестителя та Прудентопольську єпархію Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, а також проведуть 15 (86) сесію Постійного Синоду.

В аеропорту, за доброю традицією, їх тепло зустріли місцеві ієрархи: архиєпископ і митрополит Куритибський Володимир Ковбич, єпископ Прудентопольський Мирон Мазур, єпископ аргентинської єпархії Покрова Пресвятої Богородиці Даниїл Козлінський, священники та миряни.

Крім Глави УГКЦ, до Бразилії прибули:

єпископ Вроцлавсько-Кошалінський Володимир Ющак,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії Богдан Дзюрах,
єпископ Торонтський Браян Байда (замінює владику Бориса Ґудзяка, члена Постійного Синоду),
єпископ Чернівецький Йосафат Мощич,
секретар Синоду владика Андрій Хім’як.

Програма цієї сесії Постійного Синоду поєднує інтенсивну роботу Синоду з душпастирським служінням: щоденні Божественні Літургії в храмах, зустрічі зі священниками, богопосвяченими, катехитами, дітьми суботніх шкіл, представниками української громади. Також запланована зустріч з цивільною владою Куритиби та штату Парана.

Візит триває до 22 лютого. Єпископи ближче познайомляться з життям української діаспори в Бразилії та зміцнять внутрішню єдність УГКЦ.

Українська еміграція в Бразилії та роль УГКЦ

Українська діаспора в Бразилії — одна з найстаріших і найчисельніших у світі. За оцінками, вона налічує від 500 тисяч до 1,5 мільйона нащадків переселенців. Понад 130 років тому українці привезли сюди віру, мову й традиції разом із плугом і насінням.

Масове переселення почалося наприкінці XIX століття.

Перша хвиля (1891–1914): перші родини прибули 1891 року. Потім почалася «бразильська гарячка» (1895–1897). Селяни зі Східної Галичини та Буковини шукали землю через бідність і безземелля. До Першої світової війни тут жило близько 45 тисяч українців, переважно в штаті Парана.
Друга хвиля (1920-1930-ті): приїжджали з Волині, Галичини, Полісся, Буковини, Закарпаття. Багато інтелігенції — вчителів, священників, громадських діячів. Мотиви — економічні та політичні.
Третя хвиля (1946–1951): після Другої світової близько 7 тисяч українців із таборів переміщених осіб у Німеччині та Австрії. Вони не хотіли повертатися під радянську владу. Багато мали високу освіту й активно включилися в громадське та церковне життя.
Четверта хвиля (XXI століття): біженці від війни 2022 року. Бразилія надала гуманітарні візи, і нові прибулі отримали підтримку в історичних осередках діаспори.

Близько 80 % українців живуть у штаті Парана — регіон часто називають «Маленькою Україною». Прудентополіс — неофіційна столиця: 75 % населення має українське коріння. У 2021 році українська мова отримала офіційний статус, а 1 грудня 2025 року підписано меморандум про її впровадження в школах. Тут діють українські школи, музей, пам’ятник Шевченку, численні храми візантійського обряду.

Куритиба — центр митрополії УГКЦ в Бразилії. Тут є Український меморіал, Площа України, культурні та освітні осередки.

Українці традиційно займалися землеробством: вирощували пшеницю, жито, гречку, рис, чорні боби, єрва-мате. Колонії довго залишалися ізольованими — це допомогло зберегти мову й традиції.

УГКЦ відіграла ключову роль у збереженні ідентичності. У 1895–1896 роках прибули перші місіонери-василіани. Уже 1895 року миряни збудували першу дерев’яну церкву візантійського обряду в Південній Америці (штат Санта-Катарина) — вона збереглася донині. Священники не лише служили, а й організовували школи, навчали дітей, підтримували громади в тропіках.

Важливий момент — візит митрополита Андрея Шептицького у 1922 році. Він провів наради вчителів, підтримав шкільництво й зміцнив церковні структури. Це дало потужний імпульс розвитку.

У 1920-х роках з’явилися десятки шкіл, середні навчальні заклади, курси української мови, катехитичні інститути, фольклорні ансамблі, молодіжні організації — усе за підтримки Церкви.

29 листопада 1929 року засновано першу єпархію в Куритибі. У 1971-му її піднесено до архиєпархії, а 12 травня 2014 року створено Куритибську митрополію УГКЦ (включає Куритибську архиєпархію та Прудентопольську єпархію).

Архикатедральний храм Святого Івана Хрестителя у м. Куритиба, Бразилія.

Катедральний храм Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у м. Прудентополіс, Бразилія.

За останніми даними, в Бразилії десятки парафій, понад 200 храмів, служать єпархіальні священники та отці василіани. Кількість вірних — десятки тисяч. 24 серпня відзначають у країні Національний день української громади — держава визнає внесок українців.

Сьогодні більшість — четверте й п’яте покоління. Громада стикається з асиміляцією, зменшенням вживання мови та глибшою інтеграцією в бразильське суспільство.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ