СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Дозвольмо Ісусові послужити нам, торкнутися наших болючих ран, вивести з жорстких стереотипів», — владика Тарас Сеньків
«Звісно, віддати життя — цьому людина спротивляється. Спочатку вона має переконатися, що коли віддає своє життя, то не вмирає до небуття, але опиняється в обіймах Отця, і то ще за цього життя. Чим більше людина відчуває себе прийнятою Богом, чим менше боїться за себе, і тим більше буде готова «себе втрачати»». Про це роздумує у своїй проповіді у п’яту неділю Великого посту, 2 квітня 2023 року, єпарх Стрийський владика Тарас Сеньків.
Подібно як для нас існує спокуса бачити спасіння та Божі речі лише «духовними», тобто абсолютно нематеріальними, потойбічними, так і для сучасників Ісуса були труднощі з надто земними уявами про месіанську дійсність — спасіння. Вони бачили спасіння як національно-політичну подію, котра прийде від Бога, але матиме всі земні риси.
«Незрозумілий» Ісус
Ісус іде в Єрусалим, щоб прийняти хресну смерть та стати жертвою спокути за гріхи і примиренням людства з Богом. Однак, учні не розуміють цього шляху. Близькість Єрусалиму їх провокує прохати про почесне місце, бо вірили, що в Єрусалимі має відбутися встановлення Божого Царства. Вони не сприймають слів Христа, і хочуть «уникнути» хреста, «чаші і хрещення».
Тому після кожного Ісусового передбачення своїх страждань, виникала збентежена реакція учнів: «нагадування» Петра; суперечка про те, хто найбільший; прохання про перше місце в царстві. Ісус постійно був виставлений небезпеці бути незрозумілим під час своєї месіанської подорожі. Неодноразово його відкидали релігійні лідери нації, але йому теж перечили і власні учні. Навіть зараз, коли Ісусів шлях невинних і глибоко людських страждань, є нам зрозумілий, його все одно важко прийняти. Ми дали б перевагу можливості досягти спасіння інакше, без страждань, хотіли б щоб Бог обрав інший, не хресний, шлях.
Ісус має Отця
«Чаша» і «хрещення» є символами однієї реальності: страждання. «Пити чашу» мовою Старого Завіту означає прийняти Боже післанництво за свою долю, як щасливу, так і гірку. Охреститися означає для Ісуса зануритися в повноту призначення і прямо стосується страждань та смерті.
Ісус своїми стражданнями занурився у смерть і віддав своє життя, щоб спасти нас. І відповіддю, чому він вибрав такий спосіб здійснення свого послання, є його слова: «Моя їжа є чинити волю мого Отця». «Я і Отець — одно». Отже, відповіддю є Отець або стосунки Ісуса з ним. Отець є його найбільшим і єдиним скарбом. Отець — його безпека, джерело любові, життя і сили. Тому що він має Отця, ніхто і ніщо не може відняти в нього цього, навіть смерть, він може відмовитися від усього, усім служити, віддаватися, за усіх страждати… померти.
«Син Чоловічий прийшов послужити і віддати своє життя як викуп». Тому наслідувати Ісуса у його послуху Отцеві, і є осердям призначення учнів. Учні приймають долю слуги, Ісуса, його страждання і смерть, і не повинні сподіватися на особливу нагороду чи почесне місце, але мають добровільно йти шляхом Ісуса, шляхом хреста. Немає спасіння без хреста, а хреста без страждань. Іншого шляху для нас теж немає.
«Втрачати себе» можна лише у Бозі
Звісно, віддати життя — цьому людина спротивляється. Спочатку вона має переконатися, що коли віддає своє життя, то не вмирає до небуття, але опиняється в обіймах Отця, і то ще за цього життя. Чим більше людина відчуває себе прийнятою Богом, чим менше боїться за себе, і тим більше буде готова «себе втрачати». Бо коли ми багаті Богом, можемо давати без страху, тому що з Богом неможливо нічого втратити. Але для цього потрібно уподібнитися до Христа у його стосунках з Отцем. У цьому є сила наслідувати його у ставленні до давання, послуху, служіння. Це є зрозумілий і реалістичний шлях, в кінці якого є нам приготовані місця у Царстві. Це також є словом запевнення Божої опіки. Господь такий добрий, що готує гарні місця у своєму Царстві! Однак це абсолютно суверенний Божий вчинок, який не передбачає жодної протекції.
Ми не здобуваємо справжньої слави, підносячи себе над іншими, але переживаючи те саме хрещення, яке Ісус прийняв в Єрусалимі. Тому його слава, це любов, яка стає служінням, а не влада, яка прагне контролювати. «Хто хоче бути великим між вами, нехай буде вам слугою». Щоб стати великим потрібно стати на шлях служіння, щоб служити іншим.
Прагнення володіти родиться зі страху
Служити іншим не є чимось чужим для нас. Однак для нас це зовсім не означає «бути слугою» або рабом для всіх — навіть у Церкві. Ми не вважаємо що маємо цілком зректися права панувати, володіти, бути вільними людьми.
Прагнення володіти часто родиться зі страху, щоб над нами ніхто інший не панував. Щоб нас ніхто не принижував, не експлуатував і не привласнив собі наше життя. Звідси і упередженість щодо служіння. Вважаємо це нижче нашого рівня, бо той, хто наказує — є більшим, ніж підчинений. Крім того є страх не досягти успіху в житті, бракує впевненості у собі, або впливає поганий досвід, коли нашим служінням зловживали.
Служити — це наслідувати Христа
Але Ісус говорить про служіння, як фундаментальну життєву позицію, яка має відповідати його погляду на життя. Тому не йдеться про щось маргінальне, а про суттєві речі, бо у спільноті хтось має приймати рішення, які служили б її добру. Це не означає, що хтось стане диктатором, але що прийматиме рішення та відповідальність за їх наслідки. Саме в пошуку правильного рішення і в готовності нести відповідальність за наслідки і полягає служіння: в родині, суспільстві, Церкві.
Ісус є у цьому взірцем. Він не панував але з вдячністю приймав служіння інших. Не створив жодної організації для підтримки своїх ідей, і не організовував кола своїх фанів, які б його захищали. Від нього домагалися, щоб він правив як політик, і багато хотіли його схопити і проголосити царем. Тоді Ісуса напевно не розіп’яли б, а скоріше це спровокувало би громадянську війну. Але він нічого такого не зробив і служив натовпу, який був як вівці без пастуха. Він взявся сповнити своє послання, але не забезпечив собі земного успіху згідно людських уяв, бо хотів продовжити своє служіння нам і через нас. Тому дозвольмо Ісусові послужити нам, торкнутися наших болючих ран, вивести з жорстких стереотипів. Без його служіння для нас, ми не зможемо правдиво служити іншим. Тому то сказав Ісус Петрові на Тайній вечері: «якщо я не обмию твоїх ніг, ти не матимеш частки зі мною». Амінь.
єпарх Стрийський
