«Святий Дух рятує нас не від клопотів, а посеред клопотів», — владика Богдан Дзюрах у Дрогобичі

18 червня 2019

17 червня 2019 року у катедральному храмі Пресвятої Трійці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ за участі трьох владик Богдана Дзюраха, Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ, Ярослава Приріза, єпарха Самбірсько-Дрогобицького, та Григорія Комара, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицького, відбулося молитовне відзначення храмового празника.

«Святий Дух рятує нас не від клопотів, а посеред клопотів», — владика Богдан Дзюрах у Дрогобичі

Дух Утішитель та злий дух

У своїй літургійній гомілії владика Богдан Дзюрах наголосив на тому, що Святий Дух є Утішителем, котрий не лише дарує дочасну радість та веселощі, але насамперед вказує на добро, дає надію, провадить до порятунку з рук обвинувачів. «У наших молитвах ми прикликаємо Святого Духа словом „Утішитель“ […]. Це слово в Святому Письмі має дуже глибоке значення, бо в оригіналі слово „Параклетос“, яке ми переклали як „Утішитель“, означає не просто Того, хто втішає, ми б, може, сказали: веселить, приносить радість, — воно набагато глибше і означає того, хто захищає, того, хто обороняє на суді, „захисника“, кажучи сучасною мовою — адвоката, а отже того, хто шукає добра, вказує на добро, дає надію, провадить до порятунку з рук обвинувачів, до визволення, до спасіння, запевняє поміч, гарантує підтримку. Святий Дух здійснює над нами діаметрально протилежну дію до тієї, яку здійснює щодо нас злий дух […]. В той час, як Святий Дух захищає вірних і заступається за них перед престолом Божим невимовними зітханнями (пор. Рим 8, 26), злий дух обвинувачує вірних перед Богом безперестанку, дослівно „день і ніч“ (пор. Одкр. 12, 10)».

Пошук потіхи серед щоденних тривог

Відтак проповідник зазначив, що справжнє утішення не може бути лише тимчасовою короткотривалою радістю, адже людська особа потребує чогось глибшого, істотнішого, правдивого, особливо у цей час тривог, хвилювання та неспокою, позначений війною на Сході нашої держави. «Людина намагається уникнути страху, тривоги, безнадії. Людина потребує розради, втіхи, підтримки. Ми всі це добре знаємо. Бо і ми сьогодні так сильно потребуємо утішення. Потребуємо його як окремі особи, як спільноти — родинні, парафіяльні, а особливо — як народ. Потребуємо утішення правдивого, тривалого, глибокого. Бо навіть передвчорашня перемога нашої юнацької збірної по футболу — хоч як приємна і жадана — не зможе повністю заспокоїти наше серце. На цю спортивну радість падає тінь війни, тінь смутку, тінь тривоги і жалоби. Ми відчуваємо загрозу, ми позбавлені миру і ніяк не можемо заспокоїтися. Ми подібні до старозавітнього мудреця, котрий, вдивляючись у кривди і несправедливості, що їх зазнавав його народ, вичікував і прагнув утішителя: „І знов побачив я всі утиски, що кояться під сонцем: пригноблені в сльозах, а утішителя немає; від рук гнобителів — насильство, а втішника немає“ (Проп. 4, 1)».

Утішення Святого Духа — це не дешева розвага, подана через серіали

Інколи ми звикли, за словами владики Богдана, утікати від нестерпної реальності у дешеві замінники справжньої радості, які нам пропонує світ та злий дух. «Господь запрошує і нас наповнитися втіхою Святого Духа. А ця Його утіха є чимось цілком іншим, ніж дешева і поверхова втіха цього світу, яку нам підсовує обвинувач-диявол у своїх руйнівних і смертоносних цілях». Зокрема, пригадуючи історію зародження нашої незалежності на схилі Радянського Союзу, владика підкреслив, що одним із таких замінників стають низькопробні серіали: «Утішення, яке дає Св. Дух, — це перш за все не розвага. Світ пропонує нам розважитися, щоб „відійти від клопотів“, забутися. Для цього пропонує хмільні забави чи низькопробні серіали. Пригадуєте, на схилі Радянського Союзу йшли різні серіали, на честь одного з яких навіть назвали мікрорайон у Львові — Санта-Барбара. Як тоді мешканці Радянського Союзу бігли на ці серіали! Кажуть, що часом парохи діючих храмів мусили навіть вечірню переносити на інший час, бо люди бігли на „Рабиню Ізауру“ чи на „Санта-Барбару“. А все задля того, щоб забутися, зануритися бодай на хвилину у світ романтики, мильної опери, втекти від нестерпної дійсності, в якій не було видно ані просвітку, ані найменшої надії.

Часи змінилися, змінилися і серіали. Вже навіть маємо власні серіали, а може і не власні, бо сценарії написані деінде. Але нам байдуже. Головне, щоб трохи посміятися, забутися, відійти. Біда, що життя — це не кіно і не серіал. Не можна плутати одне і друге! І навіть якщо ми на деякий час відходимо від клопотів, занурившись у світ розваги і низькопробних жартів, клопоти не відходять і не покидають нас. Таке потішення не тільки є ілюзорним, оманливим, воно ще є й дуже небезпечне, бо не веде до справжнього визволення, а навпаки — провадить до неволі, як алкоголь, наркотик, задурманюючий засіб. Невипадково про деяких людей кажуть, що вони «підсіли» на ту чи іншу музику, на той чи інший серіал…».

Святий Дух рятує нас не від клопотів, а посеред клопотів

«Натомість, Божий Дух не каже нам втікати від реальності. Утішення Господнє не ігнорує дійсності, не каже нам відводити очі від нашого життя з його проблемами, труднощами і викликами, бо саме до такого нашого життя прийшов Спаситель і зіслав нам свого Утішителя, який нам відкриває очі на присутність Божу посеред цих труднощів. Як слушно зауважив Святіший Отець Франциск, Святий Дух рятує нас не від клопотів, а посеред клопотів. О. Омелян Ковч був потішений Святим Духом, коли казав, будучи в концтаборі: „Тут я бачу Бога!“. Сам Господь Ісус в Оливному городі змагався і здригався на вид прийдешнього страждання, проте із неба зійшов Ангел і „підкріплював Його“, потішав Його, додаючи сили і витривалості пройти переможною ходою „per aspera ad astra“ — „через терни до зірок“», — засвідчив проповідник, наголошуючи на життєвому подвигу нашого священномученика Омеляна Ковча.

Дія Святого Духа — переміна людського серця

За словами Секретаря Синоду Єпископів, «утішення, яке походить від Святого Духа, є довготривалим, бо воно починається у глибинах людської душі, і перемінює людину зсередини. Дія Святого Духа змінює світ не через переміну зовнішніх обставин, а через переміну людського серця. Так, як це сталося у випадку апостолів і у житті мільйонів справжніх Христових учнів. Якщо ми приймемо Святого Духа, він, може не змінить обставин, в яких нам доводиться жити, але напевно перемінить нас, перемінить наше серце, наш спосіб мислення, наш спосіб сприйняття наших ближніх і обставини нашого життя».

Саме переміна серця є запорукою довготривалих змін навколо нас, як про це свідчили наші попередники — митрополит Андрей та Блаженніший Любомир. «І саме від цього починаються справжні і довготривалі переміни, як про це навчав митрополит Андрей: „Ключ до перетворення України лежить в ній самій. Ми не можемо змінити зовнішніх обставин, але в наших силах змінити себе самих“. Очевидно, змінити не власними силами, але силою Святого Духа. Ми часто хочемо міняти всіх і все, але не мінятися самим. Пригадую науку нашого незабутнього Блаженнішого Любомира: „Люди мусять працювати над собою, ставати внутрішньо сильнішими. Якщо ми будемо думати: нехай змінюється уряд, Президент, Верховна Рада — всі, тільки не я, — тоді нема надії, бо кожен мусить нести відповідальність“. Слова, сказані рівно 15 літ тому, не втратили своєї актуальності і до нині. Блаженніший тоді констатував: „Країна не міняється, бо не міняються люди“. Але ж зміни неминучі! Проблема тільки в тому, які це будуть зміни. Під дією якого духа — Божого чи злого? Бо ми завжди діємо під впливом якогось духа. І відтак настають наслідки наших дій. Добрий Дух завжди приносить добрі плоди, навіть посеред труднощів, випробувань і терпінь. А злий дух неминуче принесе розчарування, страждання і неволю. Навіть, якщо це робить під музику, забави і розваги. Наша велич у тому, що ми можемо вільно вибирати наші дії. Але трагедією нашою є те, що ми не в силі обирати наслідки наших дій».

Молитва до Святого Духа

Завершив свою проповідь владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви зверненням та молитвою до Святого Духа: «О Господи, зішли на нас Свого Пресвятого і Животворящого Духа Утішителя! Нехай Він провадить нас дорогою Божої правди, справедливості та милосердя! Нехай потішить наші зболені серця, наші спільноти, наш народ! Амінь».

Наприкінці богослужіння владика Богдан також пригадав приємні моменти із свого життя, пов’язані із катедральним храмом Пресвятої Трійці Самбірсько-Дрогобицької єпархії у м. Дрогобичі, назвавши його знаковим для себе. Адже саме у підвалах цього храму тодішній кандидат до священства та семінарист Богдан Дзюрах проходив семінарійну формацію, а відтак у цьому ж храмі він був поставлений на диякона, а згодом висвячений на священика св. п. владикою Юліяном Вороновським, єпархом Самбірсько-Дрогобицьким.

У свою чергу, владика Ярослав Приріз, теперішній правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії, подякував усім присутнім, а особливо владиці Богданові Дзюраху за спільну молитву та підкреслив, що цього року Самбірсько-Дрогобицька єпархія разом із усією Українською Греко-Католицької Церквою та Українською державою відзначають 30-річчя виходу із підпілля та легалізації УГКЦ. Одним із важливих елементів відзначення цього ювілею є подячна молитва Богові за Його щедрі дари для Церкви.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ