СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Святість, свідчення і служіння — це три виміри справжнього християнина», — владика Василь Івасюк
Сенс християнського життя визначається присутністю в ньому обов’язкового служіння. Це не є випадковість. Християнин мусить за власною волею присвятити своє життя якійсь важливій справі, котра служила би поширенню віри людей в Ісуса Христа і Його Церкву. Таке життя несе із собою біль, страждання, спокуси, випробування. Насправді саме у служінні відчувається спасаюча та лікуюча благодать Спасителя. Служіння, спрямоване на виконання волі Божої, обов’язково стає джерелом пасхальної радості й євангельського натхнення.
Має велику силу»
(Як. 5, 16)
Вступ. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Нині святкуємо храмове свято — трьох святих: блаженного Василія — це божественний ум, мудрого Григорія — це божественний голос, всечесного Івана — це гарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Тройці у нинішньому празнику.
І). Історія встановлення празника Трьох Святителів. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з трьох святих є більш цінним для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі — святого Григорія Богослова, а ще інші — святого Івана Золотоустого. Прихильники святого Василія звались василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Івана — йоаніти.
Цей спір розв’язали самі Святителі. Вони, спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з’явилися Іванові — єпископові міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням та чеснотами. Вони сказали владиці наступне: «Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас противного чи спірного, а кожний з нас у своєму часі окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасення людей. То ж нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два інші. Встань, отже, і прикажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерті нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдності. Установи, отже, святкування нашої пам’яті в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо допомагати до спасення тим, що святкуватимуть нашу пам’ять». Єпископ Іван зробив, як йому доручили Святителі. Церква у січні-лютому вже святкувала пам’ять кожного з них зокрема. Тому від 1076 року призначено їхній спільний празник — дня 12 лютого з відповідною службою.
ІІ). Повчання трьох святих. Вшановуючи трьох великих Отців Церкви — Григорія Богослова, Василія Великого та Івана Золотоустого, ми повинні прислухатися до того, що вони нам говорять.
2.1). Григорій Богослов навчає просвятість. Він каже, що кожен християнин має бажати стати святим, а це неможливо без глибокого духовного життя. Бо християнин — це є той, хто, віруючи в Бога, поєднаний із Ним та живе своє життя не сам, але в Бозі і разом із Богом. Святий Григорій усе своє життя так глибоко був поєднаний з Пресвятою Трійцею — Отцем, Сином і Духом Святим, що часто повторював своїм учням: «Це є моя Трійця».
2.2). Василій Великий дає свідчення своїм життям. Він показує нам ще одну фундаментальну рису справжнього, істинного християнського життя — це свідчення Христового Євангелія. Архиєпископ Каппадокійський був одним із найбільш революційних і глибоких учителів Христової Церкви. Коли всі мовчали, він мав відвагу сказати імператорові правду про те, що той впадає в аріанську єресь, тобто відступає від віри Христової. Імператор не звик, що йому хтось перечить, та ще й, викриваючи його неправедні вчинки. Здивований, у присутності всього народу каже: «До мене ще так ніхто ніколи не говорив». Василій йому відповів: «Бо ти ніколи не зустрічав справжнього єпископа». Справжність свідчення істини — це те, що зробило його великим.
2.3). Іван Золотоустий служінням веде до Бога. Він був одним із найславніших душпастирів свого часу, який намагався усім своїм життям послужити тому суспільству. Своїм служінням як архиєпископ Константинограда він засвідчив глибину віри в Євангеліє. Архиєпископ Іван постраждав від інтриг візантійської цариці Євдоксії за проповідь на день Усікновення голови Івана Хрестителя. Він сказав до народу про себе: «Немає нічого страшнішого, ніж гнів злої жінки. Краще мати справу із драконами, ніж із нею. (…) Знову танцює Іродіада, знову біснується, знову шукає голову Іванову». І за цю проповідь він був вигнаний до Вірменії, де і помер. Однак пізніше, знову повернувся до Константинополя у своїх святих мощах, що стало великою радістю усього християнського світу. Це усім дало надію на те, що справжня Христова Церква, не є державною і тому здатна голосити слово Христового Євангелія, не піддаючись на жодні політичні, державні чи інші схеми мислення в цьому світі. Блаженніший Святослав сказав, що три святителі промовляють до нас через три короткі слова — святість, свідчення і служіння.
ІІІ). Святість, свідчення і служіння — це три виміри справжнього християнина. Якщо забрати одну із цих складових, тоді неможливо говорити про справжнього християнина в обставинах життя на землі.
3.1). Святість — це дар Божий, який людина набуває через дію Божої благодаті. Бути святим означає наслідувати Христа: думками, почуттями, словами та вчинками. Найбільш характерною рисою святості є любов до Бога і до ближнього. Святість є тим, до чого покликані всі християни і досягається вона життям, сповненим боротьбою. «Освячуйтеся і будьте святими, бо Я Господь, Бог ваш святий…» (Лев. 11, 44). Називаючи Бога святим, визнаємо Господа абсолютно чистим від всякого гріха, не може грішити і вірний моральному закону, а тому ненавидить зло і любить одне лише добро.
Святою називається людина, котра бере участь у досконалому житті Бога і благодать Святого Духа перебуває на ній. «Хто ж пристає до Господа, є одним духом» (І Кр. 6, 17). Отримати цей дар людина може тільки, доклавши зусилля у боротьбі зі своїми гріховними пристрастями. »Це ж саме воля Божа: святість ваша» (І Сол. 4, 3) і тому, маємо бути святими. Цей заклик є компасом для християн, а не приписом військової дисципліни. На превеликий жаль, більшість сучасних християн вважають святих людей чужими для себе.
Тоді як святість — це беззаперечне прийняття волі Божої на всіх етапах свого життя і кожної миті. В усіх питаннях і рішеннях та середовищах — сімейних, робочих чи соціальних проявлятиметься обраний напрям життя на «святість». Христос прийшов у світ і став людиною, щоб ми «мали життя» (Ів. 10, 10). Люди хочуть жити і тому: «Хто вірує в Сина — живе життям вічним. Хто не вірує в Сина, той життя не побачить, — гнів же Божий над таким перебуває» (Ів. 3, 36). Людина пізнає Христа, щоб жити життям вічним й оминути суд (пор. Ів. 5, 24). Таким чином, святість — це отримання життя; послух Христовим заповідям; це розіп’яти у собі «старого Адама» з гріховними пристрастями, бо Христос помер «за життя світу» (Ів. 6, 51).
3.2). Свідчити — це значить показувати наявність або відсутність якоїсь події. Євангеліє від Івана каже: «І я бачив і засвідчив: Він — Син Божий» (Ів. 1, 34). Сучасна людина більше вірить свідкам, аніж учителям, досвіду, життю, фактам і теоріям. Тому свідчення християнського життя є першою й незамінною формою проповіді. Христос — це взірець християнського свідчення, а священник це робить своїм життям. Свідчення Ісуса на хресті у мучеництві є провідною темою в житті Церкви. Папа Бенедикт XVI також зазначає «Світ потребує свідчення вашої віри», бо потребує Бога. Тому вам дано надзвичайне завдання гідно виконувати свою професію і бути Христовими учнями та місіонерами на своїй землі, а також в країнах, куди виїхало багато українців.
Як свідчить історія, в періоди послуху заповідям Христовим, народи процвітали і благоденствували. Коли ж відпадали від Його вчення, зневажали закон Бога, наступив занепад, розбрат, війни, смерть. Коли людина продала своє Божественне синівство за сочевичну юшку, благодать Божа відступала від неї, і в душі осіло зло. Гріх, що панує у світі, розділяє людей, породжує війни, економічні та політичні кризи, в результаті зникають з лиця землі великі держави і цілі цивілізації. Чому це відбувається? Через людську гординю, яка забирає у людини великий дар бути сином Божим. Тому на нас усіх, хто залишається вірним Христу, хто шанує Його пришестя у світ, потрібно смиренно молитися, славити Його Різдво, цим ми будемо свідчити, що ми Його діти, люблячі, вірні, слухняні. І Він, приймаючи наше покаяння, поверне нам втрачений мир, дарує добробут і економічне процвітання.
3.3). Служити людям — це служити Богові. Суспільне служіння — це добровільна та безоплатна праця людини чи групи осіб на благо інших з метою стверджувати свої переконання.
Сенс християнського життя визначається присутністю в ньому обов’язкового служіння. Це не є випадковість. Християнин мусить за власною волею присвятити своє життя якійсь важливій справі, котра служила би поширенню віри людей в Ісуса Христа і Його Церкву.
Таке життя несе із собою біль, страждання, спокуси, випробування. Насправді саме у служінні відчувається спасаюча та лікуюча благодать Спасителя. Служіння, спрямоване на виконання волі Божої, обов’язково стає джерелом пасхальної радості й євангельського натхнення. І через це в жодному разі не можна сумніватись у тому, чи варто брати на себе тягар якогось служіння. Відкиньте пасивність і байдужість, на відміну від мільйонів людей навколо нас. Життя людині дається раз, щоб гідно виконати волю Божу.
Служіння — це завжди допомога ближнім, які тебе постійно оточують і потребують нашої допомоги, втручання, поради чи розмови. Служити людям навколо себе — це служити Богу, котрий дав тобі життя, серце, розум. Християнин повинен бути уважним, спостерігати за тим, що відбувається навколо нього, і коли він побачить якусь неправду, він мусить якимось чином проти неї виступити і якщо не побороти, то хоча б засвідчити про своє неприйняття цієї неправди, про свою обуреність та розгніваність нею.
Дуже часто стати до якогось служіння, віддати свою долю в руки Господні заважає прив’язаність до певних теперішніх зручностей, до звичного режиму життя, острах перед тим, що скажуть чи подумають знайомі. Дуже шкода, коли ці слабкості перемагають людину, роблять її заручником навколишніх обставин, вихід із яких є, але його віднайдення вимагає праці, молитви, про що ми забуваємо.
ІV). Вибране відповідне служіння в Україні. Кожен мусить пройти власним життєвим шляхом і звершити Божий план у житті. Правдивий християнин повинен мати перед собою тільки один приклад — Господа нашого Ісуса Христа: принести себе у жертву і віддати себе на служіння людям.
Служіння професії лікаря, вчителя, науковця, журналіста, поліцейського, повинні принести жертву заради блага суспільства, забути про своє бажання, а сміливо й рішуче віддатися на волю Божу. Не шкодуючи власних сил, працювати й не чекати, доки тобі казатимуть компліменти — адже компліментів можна і не дочекатись, і тоді Бог стане свідком таємного життєвого подвигу. Слава і визнання від людей цінності перед Богом не мають. Слава за конкретну виконану працю отримує нагороду від джерела усіх щедрот і милостей — Господа Бога.
Нинішнє суспільство є дуже складним у цей швидкоплинний час. Кожного дня з нами трапляються різні негаразди, постійно наражаємося на труднощі, з якими частіше за все навіть не знаємо, як боротися. Життя українців сьогодні важке. Та, сумуючи й нарікаючи, ми тільки викликаємо гнів Божий і жодним чином не покращимо ситуацію. В таких умовах необхідно бути готовим, — і в першу чергу це стосується християн, — щонайрішучіше віддати себе на служіння людям. Ніщо не є приємним Богові так, як жертва. Необхідно сміливіше свідчити про власну суспільну позицію завжди, коли це можливо, висловлювати свою думку, свою позицію з того чи іншого питання.
Життя не дається двічі, але лише один раз, і тому кожне наше рішення мусить бути зваженим, продуманим, звіреним з істинами християнської віри. Тільки так ми зможемо налагодити життєдіяльність нашого багатостраждального суспільства, очистити його від негараздів, від бруду аморальності, бездуховності, атеїзму, від фальшивих цінностей, пропагованих радянською владою протягом довгих років її панування на наших землях. Завжди й в усьому слідуймо за святістю Христа, свідчімо за Христа і служімо Христові!
Висновки. «Ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5, 16). Бог об’явив Авраамові, що помилує Содому і Гоморру заради десятьох праведників. Задля порятунку вибраних Бог скоротить дні журби при кінці світу. Тому Церква слушно просить святих, а особливо наших трьох Святителів Христових, щоб вони своїми молитвами перед Божим престолом виблагали миру для світу і Божого милосердя для душ наших, бо їхня молитва має велику силу (пор. Як. 5, 16).
Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена у Коломийській іконі «Це Мати твоя» візьме під свою материнську опіку Україну.
Нехай молитва трьох Святителів піднесе терпіння народу і зболені війною людські серця перед престіл Божий за мир і розквіт незалежної України.
Благословення Господнє на вас!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
12 лютого 2020 року,
у світлий празник Трьох Святителів:
Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого,
м. Надвірна (Івано-Франківська область)
