СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Старші люди є живими картами історії. Шукаймо способів, щоб дбати за них», — владика Аркадій Трохановський
Сьогодні про справжню зустріч між поколіннями, про мудрість старших людей задля доброго співіснування у суспільстві та про уроки пандемії для наших стосунків із ними говоримо із владикою Аркадієм Трохановським, єпархом Ольштинсько-Ґданським.
Четверта неділя липня вже вдруге у Католицькій Церкві стане Днем бабусів і дідусів. Це свято встановив Папа Франциск задля уваги до старшого покоління та вияву вдячності за їхню постійну життєву мудрість. «Я вирішив установити Всесвітній день дідусів, бабусь і похилих віком, що кожного року відзначатиметься в усій Церкві в четверту неділю липня, в близькості до літургійного спогадування святих Йоакима та Анни, дідуся й бабусі Ісуса. Важливо, щоб дідусі й бабусі зустрічалися з внуками, а внуки — з дідусями й бабусями, бо, як каже пророк Йоіл, дідусі й бабусі перед внуками мріятимуть, матимуть видіння, а молоді, черпаючи сили від дідусів і бабусь, прямуватимуть далі, пророкуватимуть», — мовив Святіший Отець.
За оцінками багатьох соціологічних експертів, однією із найбільш постраждалих категорій людей стали люди «золотого віку». Упродовж пандемії їх часто називали найбільш вразливою категорією. Відтак просили залишатися вдома, організовуючи різні ініціативи для купівлі та доставки продуктів їм під двері. Супермаркети ввели окремі години для їхнього відвідування. Натомість, спеціальні установи для їхнього проживання, — будинки для людей поважного віку, хоспіси, — цілковито замикалися від зовнішнього світу.
З іншої сторони, саме пандемія Covid-19 стала для багатьох нагодою для роздумів щодо важливості старшого покоління та забезпечення тяглості традицій між поколіннями. Багато про це розпочав говорити і Папа Франциск, задаючи тон усій Вселенській Церкві. Зокрема у посланні на ХХХІІ Світовий день молоді 2017 року він сказав наступне: «А чи розумієте ви, яке це надзвичайне джерело багатства — зустріч молоді й людей похилого віку? Які важливі для вас літні люди, ваші бабусі й дідусі? Ви слушно прагнете „вирушити в політ“, ви плекаєте в серцях багато мрій, але вам потрібна мудрість і бачення старших. Важливо, щоб ви, готуючись до польоту, зважили на своє коріння та перейняли естафету від попередників. Аби побудувати змістовне майбутнє, треба знати події минулого та мати позицію щодо них. Ви, молодь, маєте силу, а літні люди мають пам’ять і мудрість».
Сьогодні про справжню зустріч між поколіннями, про мудрість старших людей задля доброго співіснування у суспільстві та про уроки пандемії для наших стосунків із ними говоримо із владикою Аркадієм Трохановським, єпархом Ольштинсько-Ґданським.
Ваше Преосвященство, сердечно дякуємо за Ваш виділений час на це інтерв’ю. Перш за все, звернемося до Вашого особистого досвіду. Якими були Ваші бабусі та дідусі? Які спогади виринають у Вашій голові, пов’язані із ними?
Мої діди були дуже досвідченими людьми. На світ вони прийшли на рідній лемківській землі. Відтак досвідчили виселення в 1947 році у межах акції «Вісла». Були виселені на західні землі Польщі. Один дідо помер в 1956 році, а інший — в 1974 році. На жаль, не мав я нагоди їх пізнати.
Натомість, мої бабці були дуже енергійними жінками. Одна — Марія Канюк, виховувала мене разом з моїм братом. Забирала на нашу Літургію. Пізнавав я в такий спосіб церковне життя. Вчила молитви. Другу бабцю — Юлію Трохановську відвідував по змозі, тому що мешкала понад 100 км від Шпротави, де я народився. Як одна, так і друга багато розповідали про Лемківщину.
Як ми знаємо з історії нашої держави та Церкви, наші бабусі та дідусі багато страждали за свою державу та Церкву. Часто саме християнська віра допомагала їм вистояти та залишатися людьми. Однак сьогодні часто можна почути певний закид зі сторони людей, які не відвідують Церкву — віра потрібна лише для старшого покоління. Як би Ви прокоментували таке твердження? Чи справді віра настільки є важливою для старшого покоління?
На жаль, з’являються такі слова. Думаю, що вони не до кінця переосмислені. Молодим здається, що вони все краще знають, тому що живуть в світі, в якому все можна. Нічого не стоїть на перешкоді, а віра та Церква ставляють принципи. Однак, ці принципи та молитва, до якої запрошує Церква, вчили наших дідусів бути вірними, та ставити Церкву на перше місце. Була велика пошана до священника, дотримувалися постів та цього вчили. Вчили також зберігати свою традицію. Це було чимось найважливішим. Такими я запам`ятав своїх бабусь.
Більше того, наші бабусі та дідусі не лише сповідували свою віру, але й передавали наступним поколінням. Скільки сьогодні серед нас є християн, які ними стали лише завдяки своїм бабусям та дідусям! Чи можемо сьогодні говорити про цей зв’язок передачі віри? Адже існують думки, що теперішня секуляризація Європи зійшлася у часі із популярністю Будинків для людей поважного віку. Тобто розірвався зв’язок між старшим та молодшим поколінням.
Сьогодні молоді люди хочуть відчувати свободу. У їх житті немає місця на жертву, терпіння, терпеливість до хворих та старших. Вони можуть заплатити, але їх батьками нехай займаються інші. У них мусить бути час на відпочинок, виїзд за кордон. Все, що пов’язане з приємністю. Забувають, що й вони колись будуть людьми похилого віку. Чого сьогодні будуть вчити своїх дітей, те будуть збирати на старість. На жаль, такий підхід провадить до того, що в наших домах немає вже трьох поколінь, і немає кому переказувати віру. Це такий новітний дух часу. До людей похилого віку треба мати велику пошану. Вони своє досвідчили і треба також їх вислухати, посвятити свій час. Це завжди буде з користю.
Звернемося тепер до досвіду пандемії Covid-19. Чи погоджуєтеся Ви із думкою про те, що старше покоління стало одним із найбільших жертв теперішньої пандемії? Якщо так, то які ознаки цього можна спостерегти?
Думаю, що старше покоління стало жертвою. Для людей похилого віку кожний день — то радість. Коли закрито нас у домах, то це велика кривда. Не всі вміють користати з засобів масової інформації, щоб спілкуватися з іншими. Тому вони найчастіше приходять кожного дня до Церкви. Пандемія Covid-19 закрила їм дорогу до Церкви. Вони почуваються дуже наляканими. Це велике обмеження. Вони наново мусять вчитися відкривати свій світ та наново віднаходити взаємні відносини.
Як Церква намагалася зарадити рані, яку зазнали безліч бабусів та дідусів через ізоляцію та втрату соціальних зв’язків? Зокрема, у Вашій єпархії?
Найперше, це молитва за всіх дідусів, людей похилого віку. Це також харчова допомога завдяки єпархіяльному «Карітасу». Звертаємося також з проханням до людей, щоб відвідували самітних людей, щоб ніхто не почувався опущеним. В дальшому плані ми також почали співпрацювати з польським телебаченням та за посередництвом одного із каналів маємо трансляцію Літургії з собору з Ольштина. Вона особливо спрямована до старших осіб.
Які уроки сьогодні повинна винести Церква у посткоронавірусному світі для ефективного та плідного душпастирства осіб «золотого віку»?
Сьогодні Церква повинна заохочувати тих людей, щоб вони поверталися до Церкви, якщо вони вакциновані. Спільна молитва дає почуття повернення спільноти. Після Літургії можуть також відбуватися зустрічі, на яких можна розповідати, як кожний пережив цей час. Думаю, що це буде допомагати віднайти їм своє місце в спільноті. Це також заохочення, щоб увійти в різні молитовні групи. Показати старшим особам, що коли інші за них молилися, то тепер вони також можуть молитовно іншим подякувати за поміч.
І наприкінці, як би Ви сьогодні звернулися до молодих людей про цінність для суспільства старшого покоління? Адже доволі часто у сучасній культурі вони чують протилежні твердження.
Сьогодні вважаю треба вчити молодих, щоб прислухалися до голосу старших. Старші несуть з собою різні історії з минулого. Вони є живим картами історії. Можливо, треба молодих людей заохотити, щоб писали історії своїх дідусів, своїх предків. Час втікає, а треба пам’ятати про свої коріння. Для нас це чергова нагода, коли будемо відзначати 75-у річницю акції «Вісла», щоб пригадати собі історії з минулого. Перенести їх на папір, а тим самим внести щось цікавого в своє життя. А для старших це буде також нагода відчути близькість своїх рідних. Шукаймо способів, щоб дбати за старше покоління.
Щиро дякуємо за розмову!
Розмовляв: о. Іван ВихорПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
