СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиСьогодні — шоста річниця обрання Папи Франциска. Як це було?
У шосту річницю обрання Папи Франциска згадаймо атмосферу того вечора, який вже тоді вказав на певні характерні ознаки теперішнього понтифікату. Окрім того, спробуймо подивитися на цей знаковий період в історії Церкви крізь призму цифр та головних меседжів Папи Франциска.
Середа, 13 березня 2013 року, похмура й дощова погода… . На площі Святого Петра десятки тисяч людей, хоч цього дня і не відбувається загальна аудієнція… А це тому, що два тижні перед тим Папа Венедикт XVI провів прощальну аудієнцію, в якій взяли участь коло 200 тисяч паломників, і наступного дня, 28 лютого, вступило в дію його зречення з Петрового служіння.
Тривожне очікування
Із затамованим подихом світ слідкував за тим, хто стане наступником Папи, який вперше за шість сторіч добровільно зрікся влади. Тисячі публікацій та сюжетів, присвячених пошукам причин такого рішення та його можливих наслідків, часто згущуючи фарби та передрікаючи мало не занепад Церкви, полонили шпальти газет та ефіри. Експерти робили прогнози, букмекери приймали ставки…
Чорний і білий дим…
Тієї середи площа Святого Петра у Ватикані знову була заповнена вірними вже о 17:30 годині місцевого часу. Приблизно в цей час, у випадку позитивного першого вечірнього голосування Колегії Кардиналів, з димаря Сикстинської каплиці мав би вийти з нетерпінням очікуваний білий дим. Але, правдоподібно, в четвертому за порядком голосуванні, ніхто не набрав необхідних 77 голосів виборців, тож понад сто тисяч римлян та гостей Вічного Міста, ховаючись під парасолями від дощу, який цими днями не припинявся в Римі, терпеливо очікували завершення наступного голосування, про результати якого о 19:06 римського часу сповістив білий дим, після якого розпочався урочистий передзвін, звіщаючи світові, що обрано нового Єпископа Риму, 265-го Наступника святого Петра.
До площі із ще більшим ентузіазмом збігаються тисячі римлян та гостей Вічного Міста. Ще кількадесят хвилин нетерпеливого очікування, й над площею та в усьому світі завдяки засобам комунікації прозвучав голос кардинала Жан-Луї Торана: «Звіщаю вам велику радість — маємо Папу». А далі — чергова несподіванка: Главою Католицької Церкви обрано дотеперішнього архиєпископа Буенос-Айресу кардинала Хорхе Маріо Берґольйо, ТІ, який, як Папа, взяв ім’я Франциск. Перший Папа з Латинської Америки, перший Папа-єзуїт, перший Папа, який взяв ім’я Франциск… і далі ми були свідками чималого отого «вперше», починаючи від його перших слів.
Молитва і благословення
»Браття і сестри, добрий вечір! Ви знаєте, що завданням Конклаву є обрати Єпископа Риму. Здається, що мої брати-кардинали шукали його майже на краю світу, але тепер ми тут. Дякую за гостинність дієцезальній спільноті Риму до свого єпископа. Дякую. І, перш усього, хочу помолитися за нашого вислуженого єпископа Венедикта XVI. Молімося всі разом за нього, щоб Господь його благословив, а Богородиця охороняла», — такими були перші слова новообраного Папи Франциска, після яких він розпочав проказування молитви «Отче наш», а під його проводом цю молитву багатотисячним голосом проказували вірні, присутні на площі Святого Петра.
Далі проказування молитви «Радуйся, Маріє», «Слава Отцю», а тоді Святіший Отець попросив помолитися за нього:
«Тепер розпочинаємо цей шлях, єпископ і народ, цей шлях Римської Церкви, яка є тою, що в любові очолює усі Церкви, шлях братерства і любові, довіри між нами. Молімося завжди одні за одних. Молімося за ввесь світ, щоб у ньому було велике братерство. Бажаю вам, щоб цей шлях Церкви, який розпочинаємо сьогодні, і на якому мені допомагатиме тут присутній кардинал-вікарій, був плідним для євангелізації цього, такого прекрасного міста. А тепер хочу дати вам своє благословення, але спочатку хочу вас попросити однієї милої ласки. Перше, ніж єпископ поблагословить свій народ, прошу вас помолитися до Господа Бога, щоб мене поблагословив».
Новообраний Папа попросив проказати молитву в тиші, і площа, яка перед тим здавалася невгомонною, стихла… щоб знову вибухнути оплесками та іншими проявами радості після того, як він уділив своє благословення Urbi et Orbi.
Мовою цифр
Протягом 2191 дня, тобто шести років служіння на Петровому престолі, Папа Франциск виголосив 1000 проповідей, між якими — понад 670 проповідей, виголошених експромтом під час ранкової Святої Меси в «Домі святої Марти». Під час різних зустрічей Святіший Отець виголосив 1200 прилюдних промов. На загальних аудієнціях в середу з його уст прозвучали 264 катехизи, зокрема, на такі теми як Рік віри, Святі Тайни, дари Святого Духа, Церква, сім’я, Свята Меса, милосердя, Божі заповіді. У неділі та свята він 342 рази очолив проказування молитви «Ангел Господній»/»Царице Неба», коментуючи перед цим літургійні читання, призначені на цей день.
Папа Франциск написав дві енцикліки: «Lumen fidei» про віру, завершивши починання свого попередника Венедикта XVI, та «Laudato si’» про збереження нашого спільного дому. Він також оприлюднив три Апостольські напоумлення: «Evangelii gaudium», що стало програмним документом його понтифікату, «Amoris laetitia» за підсумками Синодів про сім’ю, та «Gaudete et exsultate» про святість. Завершується приготування документа за підсумками Синоду про молодь. Реагуючи на виклики часу й проводячи необхідні реформи, Святіший Отець підписав 36 Апостольських конституцій та 27 Апостольських листів Motu proprio.
Папа Франциск очолив три Синоди, здійснив 27 міжнародних подорожей, під час яких відвідав 41 країну, та 24 пастирські візити в межах Італії. Протягом шести років понтифікату він провів чимало канонізацій, проголосивши святими трьох своїх попередників — Івана ХХІІІ, Павла VI та Івана Павла ІІ, а також, серед інших, Матір Терезу з Калькутти, батьків святої Терези від Дитятка Ісуса, свідків появ Пресвятої Богородиці у Фатімі Жасінту та Франсіско.
Речник Святого Престолу Алессандро Джізотті про характерні риси першого Папи Франциска
Того вечора 13 березня 2013 року, вітаючи вірних, що перебували на площі святого Петра і тих, що слідкували за подією через ЗМІ, з центральної лоджії ватиканської базиліки Святіший Отець розпочав шлях, який він сам відразу назвав «шляхом братерства, любові й довіри». Про це він засвідчив вже через декілька місяців, 8 липня 2013 р., відвідуючи мігрантів на італійському острові Лампедуза. Як пізніше зазначив сам Папа, ця подорож не була заздалегідь запрограмована, просто він відчував своїм обов’язком туди вирушити. І до тепер це дбання про мігрантів залишилось незмінним. Про це розповідає на початку інтерв’ю для Vatican News речник Святого престолу Алессандро Джізотті:
Папа засвідчує, що мігранти — це люди, а не цифри. І він так чинить, бо його увага постійно звернена на них, а, натомість, медіа часто цікавляться мігрантами тільки тоді, коли виникає серйозна криза, коли тоне судно з мігрантами, чи внаслідок війни виникає критична ситуація. Окрім своєї першої подорожі до Лампедузи, були й інші численні прояви співчуття Папи до мігрантів, також і під час апостольських подорожей, наприклад, під час відвідин табору біженців на острові Лесбосі. Це стосується також подорожі до Марокко, куди він вирушить через три тижні, де відвідає міграційний центр «Карітасу». Під час відвідин Болгарії та Північної Македонії Святіший Отець також матиме нагоду висловити солідарність з мігрантами, яких відвідає в таборі біженців.
Pontifex Franciscus — шана святому Франциску
Відкриття Святих Дверей в столиці Центральноафриканської Республіки Банґі у 2015 році, молитовна зустріч, присвячена національному примиренню в Колумбії 2017 року, та нагадування світові про страждання етнічної групи Рогінджа під час апостольської подорожі до Азії того ж року — все це вираження зусиль Папи Франциска, спрямованих на поширення миру в світі. Про це розповідає Алессандро Джізотті:
Своїми діями Папа Франциск насправді віддає шану святому, чиє ім’я він носить. Звичайно, шість років тому нас усіх здивувало ім’я «Франциск». Святий Франциск з Ассізі, — це людина миру, вбогий чоловік, що сподівався проти надії й завжди намагався встановити діалог. Про це свідчить його зустріч з єгипетським султаном Малеком Аль-Камілем, про яку згадували під час подорожі Святішого Отця до Об’єднаних Арабських Еміратів. Отож, таким чином він вшановує як ім’я святого, так і його місію: pontifex — латинською мовою означає «будівничий мостів». Іноді ми забуваємо про цей вимір, притаманний Вселенським Архиєреям. Як ми вже бачили багато разів, там, де існують стіни, Папа Франциск не тільки словами, а й на ділі пробиває ці цеглини для того, щоб будувати між ними мости. Я вважаю, що це постійною ознакою цього понтифікату, яку ми щодня бачимо.
Проповіді у «Домі Святої Марти»
Далі Виконуючий обов’язки Директора ватиканського прес-центру розповів про значення проповідей Святішого Отця, виголошених під час ранкової Святої Меси в каплиці «Дому Святої Марти».
На мою думку, вони є серцем цього понтифікату, бо там Папа зустрічає Божий люд у найважливішу мить для священика, єпископа: Папа є єпископом Римської дієцезії. Через зустріч з Євхаристією і з вірними народжуються ці проповіді, що є надзвичайним родовищем, бо в папських документах часто цитуються, або служать натхненням пропові «Дому Святої Марти». Я думаю, що, насправді, навіть після шести років, це є одним з найкращих нововведень. Це є, власне, серцем понтифікату.
«Культура зустрічі» від Папи
Алессандро Джізотті розповів також про заанґажування Наступника святого Петра в справу міжрелігійного й міжконфесійного діалогу, про що свідчать його приязні стосунки з Великим Імамом Аль-Азгаром та з Константинопольським Патріархом Вартоломеєм.
Вже з перших кроків свого понтифікату Папа Франциск наголошував на «культурі зустрічі», насамперед, у контексті теми приязні. Наприклад, я з великим трепетом спостерігав за зустріччю Папи з Великим Імамом в Абу-Дабі: я бачив, як обидва виявляли взаємну приязнь, усвідомлюючи, що підписання спільної «Декларації про людське братерство» є пророчим і мужнім кроком, плоди якого ми, без сумніву, збираємо вже тепер, і збиратимемо також у майбутньому. Тому тема діалогу, безперечно, лежить на серці Святішому Отцеві. Мова не йде про діалог, що має визначену мету, а про діалог, що народжується із зустрічі, як це можна було спостерігати з Великим Імамом, та з багатьма іншими релігійними лідерами й не тільки з ними.
Захист неповнолітніх у Церкві
Характерною ознакою цього Понтифікату, як зазначає речник Святого Престолу, є зусилля, спрямовані на захист неповнолітніх, чому була присвячена нещодавня зустріч президентів Єпископських Конференцій.
Ця зустріч була необхідною. Багато хто сумнівався в доцільності проведення такої зустрічі, але Папа проявив у цьому мужність і навіть, на мою думку, пророчу мужність, бо вперше — в контексті страшного скандального явища, що ставить під загрозу не тільки вірогідність, але й, деякою мірою, місію самої Церкви, — він вирішив зібрати всіх президентів Єпископських Конференцій. Отже, Папа дав зрозуміти, що на глобальну проблему потрібно дати глобальну відповідь. Потім, звичайно, важливою темою є конкретність і конкретні заходи.
В цьому контексті, на завершення зустрічі, присвяченої захисту неповнолітніх, оголошено про майбутнє оприлюднення Motu proprio, публікацію Вадемекуму Конгрегації віровчення та ряду інших документів, а також про створення груп експертів, які можуть допомогти Єпископським Конференціям діяти на захист неповнолітніх. Варто підкреслити, що, як ми бачили, основне для Святішого Отця — це навернення сердець, що починається від слухання жертв зловживань.
Внутрішній спокій серед буремних часів
На завершення інтерв’ю Виконуючий обов’язки Директора ватиканського прес-центру Алессандро Джізотті поділився думками про те, що його найбільше вразило протягом шести років Понтифікату Папи Франциска.
Це його спокій. Очевидно, що ми переживаємо дуже делікатний період, і ні ми, ні Папа цього не приховуємо. Це стосується, власне, жахливого скандального явища зловживань. Але, незважаючи на це усвідомлення, Папа Франциск не втрачає внутрішнього спокою. І спостерігаючи за ним також під час його приватної молитви, можна побачити людину, що перебуває в мирі. Це мир, який, очевидно, не походить від світу, а від Бога. І також щодо мене: у важкі хвилини, бо моє призначення було зовсім несподіваним, в моменти дійсних щоденних труднощів, Папа мені особисто говорив: «Не дозволь, щоб прикрості тобою оволоділи. Будь спокійний». Він це говорить як батько, в батьківський спосіб, і дає мені силу й мужність для того, аби прямувати вперед, з духом надії, знаючи, що Святіший Отець переживає цей момент з великою силою й спокоєм та дарує їх також і нам.
Річниця понтифікату: звертаючи погляд на основне
У редакторській колонці Андреа Торніеллі, Редакційний директор Дикастерії в справах комунікації, ділиться роздумами про шосту річницю понтифікату Папи Франциска та його відповідь на нові виклики, що постають перед Церквою.
Шоста річниця обрання Папи Франциска насичена важливими міжнародними подорожами, а початок та кінець року позначений двома важливими «синодальними» подіями: зустріч, присвячена захисту неповнолітніх, що відбулася у Ватикані в лютому за участю президентів Єпископських Конференцій з усього світу, та Спеціальний Синод, присвячений Амазонії, який пройде у Ватикані в жовтні цього року.
Вагоме значення мала нещодавня подорож до Арабських Еміратів, де Єпископ Риму разом з Великим Імамом Аль-Азгаром підписали спільну декларацію — документ, який, як можна сподіватися, матиме позитивні наслідки в сфері релігійної свободи. Тема екуменізму буде в центрі наступних подорожей до Болгарії та Північної Македонії і, пізніше, до Румунії, а візит до Японії, який ще не був підтверджений, може стати нагодою для спомину про спустошення, спричинене ядерною зброєю, як застереження, звернене до теперішнього й майбутнього людства, що переживає «фрагментарну третю світову війну», про яку часто говорить Папа.
Але, звертаючи погляд на недавно закінчений рік, не можна оминути увагою повторне виникнення скандалів, пов’язаних із зловживаннями, та внутрішніх поділів, які призвели до того, що колишній Нунцій Карло Марія Віґано, в той час, коли Папа Франциск відправляв Святу Месу з тисячами сімей у Дубліні, наново представляючи красу й цінність християнського подружжя, прилюдно закликав Святішого Отця до відставки, з огляду на те, як провадилася справа МакКарріка.
В умовах цих ситуацій Єпископ Риму запросив усіх вірних щодня молитися вервицю протягом Марійського місяця жовтня, для того, аби «єднаючись як Божий люд у сопричасті й покаянні, просити Пречисту Діву Марію та святого Архангела Михаїла захистити Церкву від диявола, який завжди намагається відділити нас від Бога й розділити нас між собою». Сучасна історія Церкви ще не бачила такого детального прохання. Своїми словами та закликом до Божого люду до молитви за єдність Церкви Папа Франциск дав зрозуміти серйозність ситуації й, одночасно, висловив християнське усвідомлення того, що не існують людські засоби, здатні забезпечити вихід із ситуації.
Вже вкотре Папа нагадав про основне: Церкву не творять супергерої (і навіть не «суперпапи»), і вона не прямує вперед завдяки своїм людським ресурсам, чи своїм стратегіям. Він знає, що зло існує в світі, існує первородний гріх, і для того, щоб спастися, ми потребуємо допомоги з Висот. Нагадувати про це не означає применшувати особисту відповідальність окремих осіб та інституції, а розглядати їх в реальному контексті.
«Словами цього прохання, — йшлося в повідомленні ватиканського прес-центру про заклик молитися на вервиці в жовтні, — Папа Франциск просить усіх вірних світу молитися, щоб Пречиста Діва Марія взяла Церкву під Свій покров, щоб захистила її від напастей лукавого, великого обвинувача, і, одночасно, допомагала їй дедалі більше усвідомлювати провини, помилки та зловживання, вчинені в теперішньому й у минулому».
В теперішньому і в минулому, бо було б помилкою «скидати» провини на своїх попередників і вважати себе «чистими». Сьогодні Церква також повинна просити когось Іншого про визволення від зла. Це дійсність, на якій постійно наголошував Папа, в послідовності із своїми попередниками.
Церква не звільняє сама себе від лих, які її утискають. Також із жахливого провалля сексуальних зловживань, сподіяних представниками духовенства та чернецтва, неможливо вийти силою процесів самоочищення, ні ввірившись тому, хто приміряв на себе мантію очищувача. Дедалі ефективніші норми, відповідальність і прозорість є необхідними, але ніколи не будуть достатніми. Бо Церква, як сьогодні нам нагадує Папа Франциск, не є самодостатньою та свідчить Євангеліє численним пораненим людям нашого часу саме тому, що також і вона визнає себе жебрачкою зцілення, потребуючою Господнього милосердя та прощення. Можливо ніколи так, як під час цього щойно завершеного тривожного шостого року свого понтифікату, Папа, який представляється як «пробачений грішник», йдучи за навчанням Отців Церкви та свого безпосереднього попередника Венедикта XVI, засвідчив цей суттєвий елемент, як ніколи актуальний у християнській вірі.
За матеріалами Vatican NewsПрес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
