#СловоЖиття від єпископа Богдана Дзюраха: Коли Бог стукає до нашого серця

23 червня 2026

Єпископ Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, роздумуючи над черговим євангельський уривком про запрошення від дітей, які грають на гуслях, до танцю і радості, закликає своїх читачів звернути увагу на власне духовне життя та нашу здатність відповідати на Божий поклик до життя і щастя.

#СловоЖиття від єпископа Богдана Дзюраха: Коли Бог стукає до нашого серця

«До кого б мені прирівняти рід цей? Він подібний до дітей, які сидять на майданах та вигукують до інших, кажучи: „Ми вам на сопілці грали, та ви не танцювали; ми жалобної вам співали, та ви не били себе в груди“. Прийшов бо Йоан, що не їв і не пив, і вони кажуть: „Він біса має“. Прийшов Син Чоловічий, що їсть і п’є, і вони кажуть: „Оцей чоловік — ненажера й винопивець, приятель митарів і грішників!“ І виправдалася мудрість власними ділами» (Мт. 11, 16–19).

Здається, відомий монах-трапіст Томас Мертон свого часу зауважив, що людина ні в чому не є такою винахідливою, як у виправданні самої себе. Справді, ми буваємо надзвичайно винахідливими, коли переконуємо себе та інших у власній правоті й у тому, що саме наша точка зору є єдино правильною. За цим часто стоять невпевненість у собі та небажання відкритися на щось більше — на те, що приносить і пропонує нам Господь Бог безпосередньо або через Своїх посланців.

Щоб подолати внутрішні бар’єри на шляху до нашого серця, Господь показує як трагічні наслідки віддалення від Бога та Його задуму щодо нас, так і красу та притягальну силу Божої любові, яка єдина здатна заспокоїти людське серце та його прагнення до щастя.

Втім, часто людське серце не здатні зворушити ані гучні перестороги про неминучий Божий суд, ані тихий голос Бога, Який є «лагідний і смиренний серцем» та прагне увійти в наше життя, щоб заспокоїти найглибші прагнення нашої зраненої гріхом душі.

У словах Ісуса про дітей, які дорікають одне одному за те, що мелодія, яку виконували одні, не знайшла жодного відгуку в серцях і поведінці інших, звучить не лише делікатна іронія, але й невимовний смуток Бога, голос Якого людина вперто й послідовно ігнорує.

Хоч у цьому порівнянні використовується образ дітей, здається, що описана постава більше притаманна саме дорослим, а не дітям, які у своїй безпосередності та спонтанності зазвичай готові швидко відгукнутися на звуки музики і на запрошення до танцю.

Тому можемо просити в Господа дитячої відкритості серця, щоб Боже слово — чи то заклик до покаяння, чи, тим більше, запрошення до радості й щастя в милосердній Божій любові — завжди знаходило в нас бажаний відгук, нам на спасіння та освячення.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії