#СловоЖиття від єпископа Богдана Дзюраха: Дивитися на інших так, як Бог дивиться на нас

26 червня 2026

Роздумуючи над словами Ісуса про осуд ближнього та «скалку» і «колоду» в людському оці (Мт. 7, 1–5), владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, запрошує зазирнути до найважливішого дзеркала — власного сумління. Владика наголошує, що схильність судити інших часто випливає з наших власних слабкостей, упереджень і духовної короткозорості. Водночас усвідомлення власної гріховності та досвід Божого милосердя допомагають навчитися дивитися на ближніх очима любові, терпеливості та прощення.

#СловоЖиття від єпископа Богдана Дзюраха: Дивитися на інших так, як Бог дивиться на нас

«Не судіте, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють. Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власному оці ти не добачаєш? Або як можеш сказати своєму братові: „Дай, хай вийму скалку з твого ока“, коли он колода у твоєму оці? Лицеміре! Вийми спершу зі свого ока колоду, і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку» (Мт. 7, 1–5).

«Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у своєму оці ти не добачаєш?» Є в нашому домі предмет, у який ми радше зрідка дивимося, — дзеркало. А якщо й дивимося, то хіба для того, щоб «поправити» свій імідж, виглядати дещо краще в очах інших і, очевидно, у власних очах. Відходимо від дзеркала більш-менш задоволені собою…

Водночас наш погляд на ближніх часто подібний до викривленого дзеркала, бо ми дивимося на них крізь «скло» нашого серця, затьмареного гріхом, нашими комплексами й травмами, упередженнями та стереотипами, а нерідко — звичайною заздрістю і гординею. Саме вони спонукають нас вважати себе кращими від інших, судити й осуджувати їх.

Нинішнє Боже слово закликає нас зазирнути до дзеркала нашої душі — нашого сумління — і подивитися правді в очі. Передусім воно спонукає нас смиренно визнати, що ми такі ж слабкі й грішні люди, як і всі інші на цьому світі. Ми часто намагаємося позбутися якоїсь вади, подолати певний гріх — одним словом, витягнути бодай маленьку скалку з нашої душі, — але безуспішно.

З іншого боку, наше сумління у світлі віри нагадує нам, що, попри наші слабкості й немочі, Господь не перестає нас любити та приймати як своїх улюблених дітей. Він не судить і не осуджує нас, бо, як сам запевняв, «Син Чоловічий прийшов не судити світ, а світ спасти».

Пригадавши собі ці дві істини — про нашу власну неміч і гріховність та про Божу вірну, терпеливу й милосердну любов, — ми можемо вчитися Божого погляду на наших ближніх: бачити в них братів і сестер, молитися за їхнє спасіння та огортати їх тією ж терпеливою і милосердною любов’ю, якою Господь огортає й наповнює нас самих.

Гарно ці почуття виражає наша відома пісня, в якій ми звертаємося до Ісуса такими словами: «Навчи мене, як зберегти побожність, А в рухах — чемність, в мові — обережність. Навчи людей судити обережно, Прощати всім, як Ти прощав безмежно».

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії