СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Слава Верховних апостолів Петра і Павла не перестає бути живою і діяльною», — владика Тарас Сеньків
12 липня 2021 року преосвященний владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, на запрошення настоятеля храму свв. апп. Петра і Павла м. Новояворівськ о. Романа Лагіша, ЧНІ, очолив Архиєрейську Літургію з нагоди престольного празника цієї парафії. Після Євангелія єпископ виголосив проповідь, розважаючи над постатями Святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла.
Кожна історична доба має своїх великих людей, яких народи або люблять, або проклинають, яким будують пам’ятники, або які самі будують собі пам’ятники. Та в кінцевому підсумку, вартість кожного буде визначена за критеріями Правди, яку не створює людський геній, але яка дана Творцем як єдиний шлях людства до своєї власної мети.
Сьогодні ми святкуємо пам’ять двох історичних мужів, які у свій час мало кому були відомі, але котрі увійшли в історію, чи радше творили та продовжують творити історію, мовби все ще живі.
Неідеальна історія апостола Петра
На березі Генезаретського озера Ісус зустрів двох братів і сказав: «Йдіть за мною і я зроблю з вас рибалок людей». Симон і Андрій, почувши такі слова від ще невідомого їм Пророка, залишають все і йдуть. Не запитують, що ти нам даси взамін, скільки нам будеш платити. Господь кличе, називає Симона ім’ям Петро — Скеля, і вони пішли, щоб своїм життям дати свідчення для майбутнього людства про суть пізніше висловлених Христом слів: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той мене не достойний». Обидва, прості рибаки з дна тодішнього суспільства, слухають, роздумують, і рішучо наслідують Слово, якому повірили.
Коли Спаситель запитав: «За кого мене люди вважають», то апостоли дають різні відповіді. Та на питання «За кого ви мене вважаєте ви?» впевнено відповідає Симон Петро: «Ти Христос, Син Бога живого». А пізніше, коли багато зі слухачів залишають Христа, бо Його наука не оправдала їх очікувань, Петро заявляє: «Господи, до кого нам йти? Ти маєш слова вічного життя, і ми увірували та пізнали, що Ти — Святий Божий». Симон Петро любить свого Вчителя, вірить, що Він є Син Всемогутнього Бога, однак, має і свої людські недоліки. Він зрікається Христа у найбільш трагічну для нього мить. Але також щиро кається та стає настільки сильним у вірі, що Христос вручає йому ключі від Царства Божого та проголошує його Скелею, на якій збудує свою Церкву, яку довіряє його проводу. Сьогодні ніхто б не наважився звірити керування такої важливої інституції дилетанту — рибаку. Але Ісус бачить його серце, котре відкрило для себе мудрість Божої любові, пізнало Бога, який себе дарує людині, та збагнуло гідність і найвище мистецтво людського життя — звіщати прихід Царства Божого милосердя для спасіння людського роду.
Апостол Павло: від переслідувача до місіонера
Савло був людиною релігійно високоосвіченою, котра не визнавала компромісів. Він, затятий фарисей, вихований у стіп Гамалиїла, одного з провідних рабинів того часу. Тому ненавидить усіх, хто визнає Христа Спасителем і в розпал своєї боротьби з цим ворожим віруванням їде в Дамаск, щоб нищити християн. Та несподівано біля брам цього міста Христос торкає його тілесною сліпотою, щоб опісля відкрити йому очі і тіла, і серця. Він був сліпим, тоді коли бачив, але справді прозрів, коли збагнув свою сліпоту.
З переслідувача Савла у хрещенні народжується апостол Павло, свідок Воскреслого Христа, християнин тілом і душею. Змістом його життя став розп’ятий Христос, смерть за Христа він вважає для себе найбільшим здобутком. «Я розп’ятий з Христом. Живу вже не я, але живе у мені Христос. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Сина Божого, який мене полюбив і видав себе за мене». В цих словах є свідчення найбільшого відкриття віри Павла, об’явлення величі Бога, який у Христі цілковито дарується людині.
Апостольська діяльність Павла вимірюється не так роками, але радше місіонерськими подорожами. Передовсім він проповідує Євангеліє між поганами та зносить всі випробування і жертви задля їхнього «пізнання Христа». Вкінці в кайданах Павла приводять до Риму, де він пише свої найзнаменитіші послання та навчає аж до мученицької смерті.
Свідчення Божої любові апостолами
Слава імператорів, царів, філософів меркне, а слава Верховних апостолів Петра і Павла не перестає бути живою і діяльною. Вони не будували свою славу на крові і сльозах інших людей, не окупували чужі краї, не вели війська до кривавих битв, але обоє смиренно служили Богу, якого пізнали та полюбили у Христі над усе. Жили в той час, коли проти Церкви повстав увесь світ, однак своїм життям ствердили, що «пекельні сили її не здолають». Там, де проповідували і померли свв. Петро та Павло, сьогодні будять у світі совість та віру в Єдиного Бога Спасителя наступники Христових апостолів.
Апостоли Петро і Павло є людьми близькими для нас своїм життям. В їх постатях та долях ми відкриваємо для себе не тільки їх переваги та святість, але і людські помилки, і слабкості. Вони були людьми, але всупереч всьому залишалися вірні посланню, до якого Боже Провидіння їх покликало. У світі, який потопав у безбожництві, прийняли на себе тяжку ношу звіщати правду про Бога — Любов, який став людиною. Служили Христу тілом і душею, і не вагаючись за Нього померли. Кожна епоха, отже, і наша теж, потребує тих, хто не пливе за течією, але наслідуючи цих апостолів нового життя, йде проти течії ідеологій сучасного світу та видає вірогідне свідоцтво про Христа.
Тому свято Верховних Апостолів, цих двох будівничих Христової Церкви, є для нас запрошенням до роздумів над власним життям. Вони є не лише історичними постатями, але творцями змін у нашій сучасності своєю відданістю у вірі та любові до Бога, та сповненням рішення цілковито жити для Христа, щоб давати людству вірогідне свідчення Істині. Вони прославили Бога сповненням Його волі. Тому Господь прославив їх, щоб дати нам як запевнення своєї вірності, так і запрошення до вірності на нашому шляху до вічного спочинку в домі Небесного Отця. Амінь.
єпарх Стрийський
