СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Радянський Союз — суцільний простір людських страждань і гонінь на Церкву», — Блаженніший Святослав
Про це Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви сказав в інтерв’ю для католицької газети «Кредо» у Казахстані.
Блаженнішого Святослава запитали про дві важливі постаті, пов’язані з історією підпільної Церкви у Казахстані: єпископа Олександра Хіру та сьогодні уже блаженного о. Олексія Зарицького. Відповідаючи на запитання про емоції, з якими він перебував у Караганді у храмі Святого Йосифа Обручника, Глава УГКЦ розповів, що у Казахстані греко-католицький єпископ Олександр Хіра і священник Олексій Зарицький, ставши в’язнями Карлагу (виправно-трудовий табір. — Авт.), розпочали служити таким ж як і вони в’язням цього страшного табору.
«Їм доводилось служити у латинському обряді. Під час переслідування, структури Церкви нищаться і приналежність до обряду стає відносною. Проте, традиції зберігаються ще краще, ніж у період свободи. У підпіллі ми особливо свідомі, що добро потрібно робити людям незалежно від національності чи обряду. Владика Олександр Хіра є тим, через кого поширювалось добро на землях Казахстану», — підкреслив Глава УКГЦ.
Блаженніший Святослав зазначив, що в середині Радянського Союзу не було кордонів і тому Караганда мала важливе значення для всієї підпільної Церкви. Тут підпільно висвячували єпископів і священників із Західної України, які для служіння роз’їжджалися по всьому Радянському Союзі. «Україна, Росія, Казахстан, Середня Азія, Сибір, Далекий Схід — це був єдиний простір людських страждань і гонінь на Церкву», — вважає Предстоятель УГКЦ.
Особливо Блаженніший Святослав відзначив храм Святого Обручника Йосифа у Караганді, в якому греко-католицькі священники в перші роки після свячень мали змогу відкрито служити Літургію у візантійському обряді і у східних ризах.
«Саме тому храм Святого Йосифа був і є надзвичайно важливим для нашої Української Греко-Католицької Церкви. Сьогодні я приїхав сюди, щоб молитись Літургію у храмі, в якому молились наші священники, мої попередники, в якому молились наші блаженні священники і єпископи. Я приїхав, щоб молитись біля могили єпископа Олександра Хіри, процес беатифікації якого нещодавно розпочався. Молімося про його успішне завершення», — закликав він.
Під час розмови Глава УГКЦ поділився особистим спогадом з дитинства: «Родина блаженного Олексія Зарицького товаришувала з моїми бабцею і дідусем. Пригадую, як його рідний брат практично щодня приходив до нас в гості, як він читав вірші Шевченка — на пам’ять декламував „Кобзар“. Я завжди ним захоплювався. Після ув’язнення о. Зарицький жив у домі моїх дідуся і бабусі. Там він підпільно служив Літургії. Мій дідусь був кравцем. Він розповідав, що шив рясу і священниче облачення для о. Олексія».
Блаженніший Святослав наголосив на важливості особи блаженного о. Олексія Зарицького для підпільної Церкви і його особистого життя. «Присутність о. Зарицького була важливою для нас з багатьох причин. По перше, у нас не було своїх священників і ми не знали чи взагалі житиме наша Церква. По друге, о. Олексій нам пояснював як виглядає структура підпільної Церкви. Розповідав про Йосифа Сліпого, котрий перед своїм від’їздом до Риму, точніше перед своїм вигнанням з Радянського Союзу, призначив наступників і делегував їм свої митрополичі обов’язки. Сам о. Олексій Зарицький мав обов’язок душпастирства у Казахстані і Середній Азії».
«Саме духовній дружбі моєї родини з отцем Зарицьким і розповідям бабусі і дідуся, я завдячую своїм покликанням», — підсумував Глава УГКЦ.
Як ми повідомляли, 14–16 грудня 2019 року Блаженніший Святослав, перебував у Казахстані з душпастирським візитом. Головна мета візиту Глави УГКЦ до Казахстану — участь в інтронізації апостольського адміністратора для католиків візантійського обряду в Казахстані та Центральній Азії о. Василя Говери, яка відбулася 15 грудня.
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
