СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Просімо у Господа смирення і віри, з якою святий Йосиф дивився на дитину, зачату Дівою Марією від Святого Духа», — владика Тарас Сеньків
Проповідь владики Тараса Сеньківа, в день свята Собор Пресвятої Богородиці, 8 січня 2022 року, виголошена в прокатедральному храмі Святого Миколая в м. Перемишляни.
Пастухам, які тієї ночі перебували в чистім полі біля Вифлеєму та сторожили свої отари, «з’явився ангел Господній і слава Господня їх осіяла та великий страх огорнув їх». Ангел же сказав їм: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). Хоч Божий народ чекав століттями на цю подію, та сталася вона несподівано. Та й звістка про знак, який мав підтвердити сповнення Божої месіянської обіцянки, навіть проголошена дивовижним способом, все ж ніяк не відповідала очікуваному. Побачать лише якесь сповите дитя, покладене в яслах, з яких їла худоба.
Однак, всупереч усім сумнівам і панівним переконанням, на цій дитині збулися слова пророка Ісаї: «Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано, влада над плечах у нього» (Ісаї 9, 5). Божим знаком є простота, явлена в особі Вифлеємського Дитятка, яке своєю безпорадністю цілком віддане на людську милість. Іншого знаку небо людству вже не дасть.
Різдво як Божа мова до людини
Бог не раз промовляв до свого народу, але з часом його слово стало довгим і складним для вух не тільки простих і неписьменних, а й для вчених книжників, які вникали в деталі та проблеми, але не змогли зрозуміти його суті.
Усе, чого навчають Закон і Пророки, вся віра, є підсумоване в Заповіді любові, як єдиному акті взаємності Бога і людей. Однак виникає питання: як можемо любити Бога усім своїм розумом, коли ми не спосібні наблизитися до нього своєю здатністю мислити? Як його любити всім серцем і душею, коли наше серце його бачить лише здалеку, і водночас численні протиріччя у світі закривають нам його обличчя?
Різдво стає універсальним і лаконічним способом, якими Бог вичерпно «висловив» своє Слово до нас. Єдинородний Син-Слово з послушності Отцю став людською дитиною і смирно умістився в яслах, щоб мова Отця була нам зрозумілою. Бог з далекого стає нашим ближнім і вже не є невловимий для нашого розуму і серця. Втіленням свого Сина він розвіяв будь-яку двозначність, відновив свій образ у людині, та вказав на її тотожність і життєві орієнтири.
Різдво як двері для входження у людську злиденність
Боже себепониження задля спасіння людини є способом його панування. Він не приходить з силою і разючим ореолом всемогутності, бо не хоче керувати людиною силоміць. Тому своїм смиренням звільняє її від страху перед своєю величчю. Він стає людиною, щоб ми могли пізнати його почуття, спосіб мислення та його волю. Щоб навчалися жити з ним та могли зростати у свободі його смирення, яке є сутністю любові. Бог понизився, щоб ми могли його зрозуміти, прийняти та любити.
Тому Різдво є дверима, якими Господь вступає у породжену гріхом людську злиденність. Приходить спасти те, що загибає, і від початку розділяє долю тих, хто безпомічний, страждає, маргіналізований та цілковито залежний від милості інших. А особливо нагадує нам про всіх дітей, які терплять від насилля, дітей як народжених, так і ненароджених. Дітей, які страждають через брак любові: від батьків, рідних, суспільства. Любові, котра не душить, але виховує до свободи у відношенні до Бога та ближніх, і якої людина потребує більше, ніж матеріальних речей, необхідних для виживання.
Різдво як посвята Бога людині
Божий Син ступив вифлеємської ночі на земну дорогу радикальної посвяти себе людям. Той, хто є Вічністю яка долає час, прийняв наш час за свій, щоб підняти ціну часу нашого життя до вартості своєї вічності. Він запрошує нас до взаємності, за яку ми не можемо віддячитися, але лише свобідно прийняти. Сьогодні наша віра в зрозумілий спосіб отримує запевнення, яким є наш Бог: є Богом «для нас», котрий беззастережно віддається до наших рук як немовля у яслах та Євхаристійний Дар на престолі, коли покірно пропонується нам у вигляді шматка хліба. Все це нагадує нам про той знак, який був даний пастухам і який дається нам: «дитя сповите, що лежатиме в яслах». Знак Всемогутнього Бога, який став задля нас Дитятком, щоб нас закохати в себе.
Сьогодні подумки перенесімся до Вифлеємського вертепу та приступім до Ісуса в яслах з простотою пастухів, щоб закуштувати радість, з якою вони повернулися додому (пор. Лк. 2, 20). Випрошуймо сьогодні у своїх молитвах, щоб Господь дарував нам смирення і віру, з якою святий Йосиф дивився на дитину, зачату Дівою Марією від Святого Духа. Споглядаймо таїнство нашого спасіння, започатковане народженням Божого Дитятка з любов’ю, з якою на нього споглядала Богородиця, щоб ми змогли розпізнавати присутність Бога в людях. І нехай світло, побачене пастухами, також осяює і нас, а Втілена Любов Небесного Отця довершує в усьому світі те, що оспівували ангели тієї ночі: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання». Амінь!
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
