СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Прощення — не є справою слова, але серця», — владика Тарас Сеньків
У цій проповіді владика Тарас Сеньків, єпископ Стрийської єпархії, розглядає глибоке духовне значення прощення в християнському житті, особливо в контексті Неділі прощення та початку Великого посту. Єпископ наголошує, що справжнє прощення — це не просто слова, а стан серця, що бере свій початок у стосунках людини з Богом. Також пояснюється, чому прощення не означає скасування боргу чи виправдання зла, а навпаки — вимагає відповідальності та внутрішнього оновлення. Через приклад Божого милосердя архиєрей закликає до покаяння, усвідомлення власної провини та готовності змінювати своє життя, щоб прощення мало справжню силу.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви дізнаєтеся:
- чому Неділю Сиропусну називають Неділею прощення, і як виникла ця традиція?
- чим прощення відрізняється від простого виголошення слів «прощаю» або «прости»?
- як Бог показав людству приклад справжнього прощення?
- чому прощення не скасовує боргу і не є баналізацією злочину?
- яку роль у процесі прощення відіграє покаяння та визнання своєї вини?
- чому прощення, яке не змінює людину, є змарнованим?
Неділя прощення: сенс і значення
Отак підійшли ми вже до початку Великого Посту. Сьогодні неділя Сиропусна або, як її ще називають, неділя прощення. Ця друга назва пішла від того, що в деяких східних монастирях, власне ввечері цієї неділі, мали звичай йти до церкви, де вся братія між собою проводила акт взаємного прощення. І це дуже добре, що ця традиція переходить до нас, з тієї монастирської традиції на парафіяльну. Але тут криється багато питань, які треба собі дуже чисто і ясно зрозуміти.
Прощення — це насамперед справа серця
Прощення не є справою слова — так банально сказати «прощаю», «прости». Ані справою розуму, котрий собі комбінує якісь вигідні речі. Прощення — це є справа серця. А тому, в значенні слова «прощаю», «прощення», криється велика таємниця взаємності, котра бере свій початок від стосунків Бога з людиною і людини з Богом. Звичайно, навіть так просто сказати «прощаю» або «прости» не завжди є дуже й легко. Це має свої виклики. Те слово провокує глибини сумління і перспективу відповідальності. А особливо це стосується нас, коли боржників наших в цій війні, назбиралося вже чимало.
Прощення не скасовує боргу
Але з іншої сторони, прощення абсолютно не є баналізацією злочину, провини. Прощення довгу не скасує. На початку, коли людина зрадила первісну Божу любов в раю, згрішила проти Божої волі — вона тікала, мала страх з Бога. Тікати від Бога, мати страх з Бога — це є дорогою смерті, що, власне, і стало сповненням покарання за порушення Божої заповіді. Але Бог натомість не перестав людину любити, лише Він почав її шукати: «Адаме, Де ти?». Він не перестав любити, але це була любов, котра прощає. Любов прощення, милосердя. І щоб показати людині, що Він готовий її простити, Бог вийшов аж на хрест, аби людину, котра пішла дорогою смерті, врятувати.
Прощення як акт самопожертви
Прощення означає взяти на себе довг, яким мені завинили. Той довг, Бог прийняв на хресті, аби врятувати людину від смерті. Людську смерть, спричинену гріхом, Бог взяв на себе. Тому прощення не є жодною банальністю. Щоб потому людині замість смерті дарувати те життя, джерелом якого Він є.
Прощати означає взяти довг на себе. Батько блудного сина взяв втрату, яку поніс через сина, на свій кошт. Але було би тоді милосердя завершене і прощення було би доконане? Напевно що ні. Інакше б постало питання «А взагалі-то, пекло існує?». Ми беремо початок всього оцього розуміння прощення з молитви Господньої: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». І на цьому зародилося дві такі ідеї. Перша, що мірою прощення Божого для нас, є міра прощення нашого — як ми прощаємо, як казало сьогоднішнє Євангеліє, так Бог нам прощає. А інше, трошки протилежне, що Бог прощає всім. Знаєте, ця математика в Бога не діє. Якщо Бог прощає всім, чому є пекло? Якщо Бог прощає всім, чому є гріхи проти Святого Духа, котрі власне є гріхами проти Божої любові? Надмірна надія на Боже милосердя, нерозкаяність аж до смерті, закам’янілість на спасенні упімнення. Батько, котрий хотів простити своєму синові, був готовий це зробити, але якби син не прийшов, прощення б не було.
А тому, в молитві «Отче наш», коли ми кажемо «прости нам провини наші», ми просимо в Бога прощення, і надіємось на Нього, тому що і ми прощаємо тим, котрі в нас просять прощення. Лишень тоді, і лишень так відбувається таїнство примирення через взаємність каяття і прощення. Тому-то Христос коли говорив «Наверніться і покайтеся, бо Боже Царство близьке», казав слово «метаноя» — «змініть мислення!».
Усвідомлення провини як умова прощення
Бог, Котрий бере на себе людську смерть, щоб дати їй життя, бере на себе провину людини, але не касує її. Те, що сталося, сталося. Але Він дає людині новий початок і своєю жертвою говорить якою великою є її провина, і яким великим є Його прощення, його прощаюча любов. І тільки людина, котра на це прощення, запропоноване Богом, каже «прости, каюся», чинить оцю «метаною». Тоді прощення отримує своє завершення. Тому, це не є банальність, не є слова, а таїнство стосунку Божого і людського, котрий є прообразом стосунків наших. Бо якщо мама толерує ганебні вчинки своєї дитини, замість її упоминати, вона не прощає, бо то є прощення, котре дусить. Прощення, котре даємо, має бути скарбом для того, кому прощаємо, має повернути йому людську гідність, позбавити ту людину страху. Але для цього вона повинна визнати свою вину. І в тій мірі, в якій людина визнає свою вину, в тій мірі вона отримує прощення. Тому є чистилище. Бо каючись, ми в Бога прощення просимо, але до кінця своєї вини не визнаємо, а тому що маємо після смерті пройти через купіль вогню очищення, бо до неба попадуть лишень і тільки святі.
Великий піст: час свідомості та відповідальності
Прощення, котре не приносить зміни у прощеному, є змарноване. Але і прощення, котре не бере на себе вину, котру хоче простити, але хоче її збаналізувати, зробити неважливою, не є прощенням.
І коли ми починаємо цей Великий Піст, мусимо усвідомити, що все, що діялося, діється і буде діятися в світі, невід’ємно пов’язане з кожним з нас. І кожен з живучих на землі людей несе перед Богом свою відповідальність, має перед Ним борг. І Бог, котрий прощає, бере цей борг на себе в тій мірі, в якій мірі ми Йому даємо своїм «Господи, прости», своїм усвідомленням особистої вини, особистого довгу. І тільки тоді, коли людина усвідомлює вину та велич свого боргу перед Богом, вона є здатна простити іншим. Але кожен, кому прощається, має усвідомити, що йому прощається наскільки, наскільки він це дозволив Богові зробити. Тому, християнське життя є життям, котре зобов’язує людину до глибокої свідомості власного стосунку з Богом і ближніми, і до великої відповідальності. У ньому нема дрібничок, тому що кожна дрібничка в цьому нашому житті є освячена Христовою кров’ю, тим найціннішим даром, котрий Бог нам обдарував власне тим, що взяв на себе наші довги. І ця історія відкуплення продовжується в житті кожного з нас у тій мірі, наскільки Бога ми просимо, «Прости нам». Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпископ Стрийської єпархії
