Проповідь Блаженнішого Любомира на відкритті Синоду Єпископів УГКЦ 2001 року

Проповідь Блаженнішого Любомира

під час Божественної Літургії

Високопреосвященний Владико Нунцію,
Високопреосвященні та Преосвященні Владики,
Дорогі Браття і Сестри!

Владою, даною мені Святою Церквою, проголошую відкриття Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2001 року. Нашою спільною літургійною молитвою розпочинається дуже важливий для нашої Церкви час — проведення священного Синоду. Він припадає на визначний етап історії нашої Церкви. Адже нещодавно відбувся візит Святішого Отця в Україну. Цей візит без перебільшення можна називати історичним, бо тепер наше церковне життя розвиватиметься більш жваво і цілеспрямовано.

Я згадую зараз про візит Святішого Отця, щоб скласти подяку тим, хто працював над його підготовкою і проведенням. Минулої середи, коли ми разом зі Святішим Отцем служили на іподромі Святу Літургію, я подякував державній, обласній та місцевій владі за їхню підтримку та співпрацю. Сьогодні я хочу висловити подяку Владиці Юліяну Ґбуру, який був організатором цього візиту, та його співпрацівникам — о. Богдану Праху, ректорові семінарії, о. Теодозію Янкову та о. Роману Кравчику, а також усім їхнім помічникам, які з боку Церкви подбали про те, щоб цей візит, що готувався нашвидкуруч, так гарно відбувся. Але понад усе я хочу висловити подяку всім громадянам України, які щиросердечно вітали Святішого Отця Івана Павла ІІ. Папа з великою вдячністю в серці і зі зворушенням покидав наш край, і, я певний, що пам’ять про такий теплий прийом залишиться надовго в його пам’яті.

Цей Синод — перший на порозі нового тисячоліття. Саме сьогодні, в Неділю всіх святих українського народу, ми, спільнота духовенства і мирян, вперше прославляємо наших співбратів і співсестер, які були беатифіковані минулого тижня. Беручи до уваги ці особливі обставини, Синод буде змушений поглянути в минуле на тих, хто був в нашій Церкві прославлений і освячений, — на тих, хто довів своїм життям, що наша Церква є живою, богоугодною цілістю і з її лона народжуються святі. Однак ми не сміємо зупинятись на минулому, ми повинні на цьому Синоді глянути вперед на багато років і підготувати душпастирський план — підкреслити все те, що в житті нашої Церкви сприяє розвиткові релігійного життя.

Церква існує для того, щоб спрямовувати людей до Бога і довести їх до щасливої вічності. Ми хочемо розгорнути наш план під гаслом «святість об’єднаних людей», щоб наш народ наблизився до Бога і переборов те найбільше лихо, перед яким ми сьогодні стоїмо, — наше церковне роз’єднання. Це є наша мета. Дійти до неї нелегко. Нам може видаватися, що ми вже не маємо ворогів, — що ми не маємо перед ким визнати нашу віру. Це хибна думка, бо ворог, перед яким ми стоїмо сьогодні, є більш небезпечний для нас, ніж багатолітнє переслідування. Йдеться про брак моралі, християнських засад життя. Кожен з нас щодня повинен казати «ні» гріхові, корупції, несправедливості, байдужості, ми мусимо повсякчас в конкретний спосіб ісповідувати, що ми віримо у Господа Бога, що ми готові відмовитись від легкого життя. Це вимагає великої духовної сили. Синод буде намагатись допомогти нам сповідувати Христа в родинному, громадському житті. Тому вже сьогодні, на початку цього Синоду, запрошую Вас: моліться, щоб наша праця була успішною, щоби спільними силам ми навчилися свідчити перед Богом і світом, що ми є люди Христові. Молімся разом, стараймося, щоб наше життя було живим свідченням в дусі наших мучеників, щоб ми разом з ними служили Христові так, як нам належить це робити.

Слава Ісусу Христу!