СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПрофесор Ігор Скочиляс: «Львівська унія 1700 року стала добровільним вибором духовенства і мирян Львівської архиєпархії»
Сьогодні, 1 липня, виповнюється 320 років, від дня прийняття Львівською Архиєпархією унії, що означало проголошення її офіційної єдності з Римом. Про становище Львівської Церкви на XVII — XVIII століть, львівського єпископа Йосифа Шулянського, реакцію Москви та Речі посполитої на вибір Львова, а також про значення цієї події для Церкви, Львова і України загалом, розмовляємо в ексклюзивному інтерв’ю для нашого ресурсу з відомим українським істориком, доктором історичних наук, проректором УКУ з наукової роботи — паном Ігорем Скочилясом.
Слава Ісусу Христу! Пане Ігоре, розкажіть, будь ласка, яким було становище Церкви у Львові до 1 липня 1700 року, коли Львівський єпископ Йосиф Шулянський прийняв унію з Римом?
Слава навіки! Так, насправді, сьогодні маємо дуже важливу і визначну подію в житті не лише Львівської архиєпархії, а й всієї Української Греко-Католицької Церкви і української культури. Тому що, саме 1 липня було проголошено єдність Львівської архиєпархії з Апостольським Престолом у Римі. Таким чином, Львівська архиєпархія увійшла в лоно Католицької Церкви під омофором Святішого Отця. Станом на 1700 рік існував великий виклик для збереження української культури, східного християнства в західноукраїнських землях. Тому що з’явилася загроза з боку Сходу. Річ Посполита, в межах якої існувала Львівська архиєпархії, була втягнена у Північну війну. Союзником польського короля став російський цар Петро І. Це була пряма загроза московського православ’я. З іншого боку, Римо-Католицька Церква не толерувала українську культуру. Крім того, ще одною загрозою був очевидний перехід під керівництво московського Патріарха Київської православної митрополії.
На той момент Львівська єпархія, яка від часів хрещення була невід’ємною складовою Київської митрополії, мусіла приймати рішення з ким бути. Тобто прийняти свою еклезіальну, культурну і визначити свою національну й етнічну ідентичність.
Власне, це були три основні контексти, з якими зустрілася Львівська архиєпархія напередодні 1700 року.
На той момент Львівським єпископом був Йосиф Шумлянський. Розкажіть, будь ласка, процес становлення його вибору і загалом як відбувалося прийняття унії у Львові?
Єпископ Йосиф Шулянський — це надзвичайна і унікальна харизматична постать. Дуже шкода, що досі не написано жодної художньої книжки і не знято фільму про цю постать. Якщо його порівнювати за харизмою, то йому дорівнювати може лише постать Івана Мазепи.
Він народився в середньо заможній православній родині з роду Шумлянських. У молодому віці здобув військовий досвід, як і всі шляхтичі українського походження. Став приятелем польського короля Яна ІІІ Собеського. Він був одним з небагатьох владик тогочасної епохи, який не тільки тримав шаблю, а також взяв в руки перо і написав кілька дуже важливих трактатів: «Метрика», «Зерцало». Також він провів цілу низку реформ. Без сумніву, він був одним з найвидатніших реформаторів свого часу. У Львівській архиєпархії він продовжував постмогилянські реформи, які дали можливість українській культурі і Церкві зазвучати з новою силою і стати повноправним членом тогочасного суспільства. Його шлях до єдності з Римом не був простим, але варто зазначити, що це був його внутрішній і духовний вибір. Зовнішніх загроз для того, щоб прийняти єдність з Римом не було. Це був його внутрішній вибір. Перед тим, як єпархія приступила до єдності, він двічі складав католицьке ісповідання віри. Спершу він особисто показав приклад єдності, а потім вже почав переконувати підлегле йому духовенство, монашество, церковні братства і мирян.
Як загалом відбувалася подія прийняття унії у Львові?
Це відбувалося досить своєрідно і зовсім не так, як би ми собі уявили у 2020 році, через 320 років. Для тогочасного суспільства, яке було дуже ієрархізоване. Єпископ був не лише духовним пастирем, але також і етнархом. Він ніс відповідальність за цілу етнічну спільноту, яка проживала у межах єпархії. Тому, як правило, загал погоджувався з вибором єпископа. Владиці Шумлянському дуже важливо було переконати еліту, що йому, на мій погляд, вдалося блискуче. Як ми знаємо з історії, що проголошення Берестейської унії у 1596 році не привело до єдності Київської митрополії. Велика частина еліти відмовилася приступати до єдності з Римом. Це призвело до драматичного поділу Київської Церкви. Йосифу Шумлянському вдалося уникнути цього розламу. Він кілька десятків років наполегливо крок за кроком готував до цієї події. Він скликав собори і переконував їх. Наприклад, перший собор він скликав у грудні 1694 року. Коли на соборі виявилася частина опозиції, особливо збоку духовенства і монашества, він зрозумів, що проголошувати єдність ще неможна, а їм потрібна підготовка.
Львівська унія була проголошена з переконання, без примусу і за покликом серця. Його найбільша заслуга полягала в тому, що він уникнув конфлікту і кровопролиття. Цим Львівська унія 1700 року найбільше відрізнялася від Берестейської унії 1596 року. Це був добровільний вибір духовенства і мирян Львівської архиєпархії.
Не так багато джерел збереглося, які показують як відбувалася сама подія. Знаємо, що 1 липня 1700 року відбувся Собор на якому зібралися духовенство і миряни. Майже всі урочисто проголосили унію. Це відбулося в Успенській церкві. До тих, хто відмовлявся прийняти унію, не запроваджувалося жодних санкцій. Наприклад Львівське Успенське братство прийняло унію через 9 років. Близько 10 монастирів спочатку відмовилися приступити до унії. Він терпеливо чекав. Наприклад, Крехівський монастир приступив до унії вже після його смерті, а відомий Манявський скит так і залишився православним.
Досвід унії Львівської архиєпархії — це насамперед духовний досвід єдності, переконання в тому, що єдність можна творити без насилля, а з власного переконання і за покликом серця. Цей досвід дуже важливий для сьогоднішньої України, коли ми переживаємо процеси об’єднання ПЦУ, в яких існують конфлікти через переходи парафій. На мій погляд, досвід греко-католиків 1700 року є дуже повчальним для наших православних братів і сестер.
Як на цю подію відреагували у Польщі і в Москві?
Реакція Росії була дуже емоційною і жорсткою. Цар Петро І погрожував Йосифу Шумлянському. Його посланці організовували демарші. Вимагали покарати Шумлянського і скасувати акт унії. Вони тиснули на Августа ІІ, короля Речі Посполитої. Йосиф Шумлянський, будучи дипломатом, виконував доручення Королівського двору. Він цей досвід використав для того, щоб уникнути конфлікту. Наприклад, коли унію через два роки прийняв Луцький владика Діонісій Жибоплинський, то його схопили, вивезли до Москви, де він і загинув мученицькою смертю. Шумлянському дивом вдалося уникнути прямих репресій. З боку Речі Посполитої, очевидно, була підтримка. Хоча деякі радикальні католики вважали, що всі східні християни мають навернутися до католицизму і залишити свій обряд. Така подія дозволяла зробити державу, в якій існувала Львівська архиєпархія більш конфесійно одноманітною. Внаслідок Львівська архиєпархія ставала складовою Католицької Церкви. Реакція була досить різною. Львівська Унія дала можливість Львівській архиєпархії відновити єдність з Київської митрополією і стати повноправним членом Греко-Католицької Церкви. Це дуже важлива подія, яка варта уваги у 2020 році.
Насамкінець, яке основне значення мала подія Львівської унії у розвитку Львівської архиєпархії загалом?
Основне значення полягало в тому, що це був акт самої Львівської архиєпархії. Бо, якщо під час прийняття Берестейської унії вся Київська митрополія приступала до єдності з Римом. Натомість, Львівська унія — це унія виключно Львівської архиєпархії. Тобто, це визнання регіональності, особливості і унікальності саме Львівської церковної традиції. Ця унікальність зберігалася впродовж століття і дала можливість відновити Галицьку митрополію у 1606–1608 рр. Пізніше створити Галицьку митрополію як церковну провінцію, що стала основою Української Греко-Католицької Церкви в Галичині. За умов, коли наша Церква у Галичині була жорстоко переслідувана і насильно закрита.
Щиро дякую за розмову!
За матеріалами Христини Кутнів для релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
