«Поганий той Христовий учень, котрий думає лише про власне спасіння, не бажаючи ставати отцем і матір’ю, наставником і просвітителем у вірі», — владика Богдан Дзюрах

12 липня 2020

12 липня 2020 року парафіяльна спільнота Свв. верховних апостолів Петра і Павла у м. Новояворівську (Львівська область) відзначала 30-ту річницю із моменту утворення. Під час літургійної гомілії преосвященний владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, поділився своїми думками стосовно значення цього храму для всієї Української Греко-Католицької Церкви, а також роздумував над тим, чого сьогодні можуть нас навчити святі апостоли Петро і Павло.

«Поганий той Христовий учень, котрий думає лише про власне спасіння, не бажаючи ставати отцем і матір’ю, наставником і просвітителем у вірі», — владика Богдан Дзюрах

«Величаємо вас, апостоли Христові Петре і Павле, що своїми навчаннями увесь світ просвітили і всі країни до Христа привели». Ми сьогодні святкуємо пам’ять Святих Верховних апостолів Петра і Павла, бо вони— апостоли Христові, які і нас своїми навчаннями просвітили і нашу країну до Христа привели. Ми прославляємо у них і через них самого Господа Ісуса, який дарував нам цих двох Божих мужів як отців і наставників у вірі, коли сказав до Симона-Петра слова, які ми чули в нинішньому Євангелії: «Ти — Петро (скеля), і на цій скелі я збудую мою Церкву й пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 18–19). А про тоді ще Савла Воскреслий вже Спаситель сказав до одного зі своїх учнів у Дамаску на ім’я Ананія: «Іди, і шукай у домі Юди Савла, на ім’я Тарсянина, бо він для мене вибране знаряддя, щоб занести моє ім’я перед поган, царів, і синів Ізраїля» (Дії 9, 11. 15–16).

Наставники у вірі для сотень і мільйонів християн

І відтоді ці два Апостоли стали справжніми отцями і наставниками у вірі для сотень і мільйонів християн усіх часів, народів і конфесій. Наприкінці 4-го століття (386 р.) тоді великий грішник Августин навернувся до Христової віри під впливом слів апостола народів, коли в стані великого пригноблення духа почув голос дитини, що повторювала неначе скоромовку два слова: «Візьми і читай, візьми і читай!». Він пішов додому, взяв до рук Святе Письмо і, відкривши на довільному місці, натрапив на слова св. Павла з Послання до Римлян: «Як день, — поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварці та заздрощах, але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей» (Рм. 13, 13–14).

«Опершись на скалу Петра, не захитаюся»

Минуло півтора тисячі років і в Римі на площі св. Петра молодий Предстоятель нашої Церкви, який відразу після виборчого Синоду поїхав до апостольських порогів і зустрівшись з наслідником апостола Петра Папою Венедиктом XVI-го, сказав до нього такі слова: «Опершись на скалу Петра, не захитаюся». Він говорив це, бо добре розумів, що представляє Церкву, збудовану на скелі, яка саме тому і вистояла серед бурі переслідувань та утисків впродовж усієї своєї історії, а особливо під час комуністичних переслідувань. Так, Христову Церкву, що збудована на Скалі-Петрі, пекельні сили не здолають, бо над нею чуває сам Господь Ісус. Подібно, як сатана не переміг Христа, навіть коли завдав смертельних ран Його земному тілові, так само сатана ніколи не здолає Його Таїнственного Тіла, яким є Єдина, Свята, Соборна, тобто Католицька і Апостольська Церква. Хоч і буде переслідувати і ранити тіла її живих членів, як це було у випадку Вашого святого земляка, блаженного Володимира Прийми, Страдецького мученика, Покровителя мирян нашої Церкви. Його тіло слуги сатани понівечили з особливою жорстокістю, проте не зуміли подолати його духа і його віри. Христос Воскрес, воскресла наша Церква, а Ваша громада є сьогодні живим свідком цього Воскресіння.

30-ліття парафії Свв. апостолів Петра і Павла у Новояворівську

Ви сьогодні святкуєте 30-ліття парафії, але насправді ця греко-католицька громада повстала ще у часах підпілля, коли сюди приїжджали о. Євстахій Смаль, о. Степан Федчишин, а відтак о. Михайло Павлуцький, о. Володимир Вітовський, о. Володимир Вонс та багато інших, а домівки кількох побожних християн цього міста стали тією Божою колискою, в якій зродилася нині така жива і динамічна християнська спільнота. Вона дуже швидко вийшла з колиски, тобто з квартир, на Божий світ і почала славити Бога при освяченому хресті на місці майбутнього храму. Вона, ця Дитина, вже жила, — хоч на «посвідку про народження, тобто на реєстрацію потрібно було ще чекати майже цілий рік. Сьогодні вам вже 30! І ми сьогодні дякуємо Богові за Отців Редемптористів, які стали Вашими справжніми отцями і наставниками у вірі, та за щедрі плоди їхньої місії серед вас і разом з вами, бо ця місія приносить видимі плоди святого християнського життя: у цій парафії, у ваших сім’ях і родинах, у особистому щоденному житті кожного і кожної із вас. За вас усіх сьогодні — від найстарших до наймолодших, за тих, хто живе і хто вже повернувся до Дому Небесного Отця, — сьогодні лине до Бога наша молитва подяки, а водночас — благання про ваш подальший зріст у вірі, про досконалість у євангельській любові.

Покликання до священства та богопосвяченого життя

Однією з ознак живої віри християнської спільноти є покликання до священичого і монашого стану. І за них ми хочемо сьогодні особливо дякувати Богові. Бо ця парафія стала колискою для Згромадження Сестер Редемптористок в Україні, і зродила ще багато покликань до інших жіночих і чоловічих богопосвячених спільнот, а зокрема до нашої редемптористської родини. Треба було б згадати багатьох, і тут присутнього Отця Протоігумена, настоятеля усіх Редемптористів в Україні, і о. Володимира Козака, який виконує особливу місію молитви і заступництва, і св. п. о. Ігоря Михаляка, з яким я, як тільки прийшов до монастиря, жив в одній келії і вчився від нього, як від старшого брата, молитви і монашої аскези, і ще багатьох, котрих ви знаєте, котрих ви любите, на котрих споглядаєте з надією, що не відступлять від свого покликання, що витривають в ньому аж до смерти, що самі стануть святими і допоможуть освятитися всім нам.

Іти до Світла і провадити до Нього інших

Бо св. Августин, про якого я згадував на початку проповіді, коли навернувся під впливом слів апостола Павла, сам у свою чергу став ревним християнином, справжнім отцем і наставником у вірі для багатьох. Св. Павло став учнем того простого християнина Ананії з Дамаску, а відтак сам став отцем і наставником у вірі для інших. Св. Петро — був учнем Христа Спасителя, а відтак утверджував у вірі своїх братів. На цьому полягає суть і повний розквіт кожного християнського покликання: іти до Світла і провадити до Нього інших. Перефразовуючи відоме прислів’я, яке твердить, що поганий той солдат, який не прагне стати генералом, можемо з певністю сказати: поганий той Христовий учень, котрий думає лише про власне спасіння, не бажаючи ставати отцем і матір’ю, наставником і просвітителем у вірі для інших, навіть ціною власних страждань і жертви. Саме так поводилися Святі, які не жартували з Богом і зі своїм покликанням, але йшли дорогою святих апостолів аж до кінця. Такими були і так поводилися Володимир Прийма, Микола Конрад, Климентій і Андрей Шептицькі — великі подвижники нашої Церкви і окраса цієї Богом благословенної Яворівської землі.

Їхньому могутньому заступництву сьогодні поручаємо всіх вас і разом з вами молимося: «Всехвальні Апостоли! Як провістила в Євангеліях Божа премудрість, — споконвічне Слово Отця, ви є багатоплідні лози, що між вашим віттям носите зріле й чудове гроно, яким насолоджуються вірні і споживають собі на радість. Петре, каменю віри, і Павле, окрасо вселенної! Укріпляйте стадо, яке ви придбали вашими повчаннями». Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ